Презентація на тему:
Ольга Кобилянська “ЗЕМЛЯ”

Ольга Кобилянська “ЗЕМЛЯ”

Земля

Осмислення  сутності  людського  буття в  повісті Ольги  Кобилянської "Земля"   1902 р. з’явилась велика повість з селянського життя – “Земля”, присвячена батькові письменниці Юліанові Кобилянському. Зі спогадів Кобилянської про причину написання цього твору можна зробити висновок про те, що “Земля” не була даниною селянській тематиці, не була відповіддю на бажання деяких   критиків. Це було органічне продовжування тих ідейно-творчих шукань, що виявились у всій її попередній творчості.       Провівдна ідея “Землі” Кобилянської підкреслена в епіграфі німецькою мовою: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша.”   У повісті не слід шукати якогось глибокого аналізу соціальних взаємин, хоч там згадується про малоземелля і загострення соціальної боротьби між окремими групами селянства. Ми бачимо змалювання селянського побуту, зокрема забобонів, вірувань “тіней забутих предків”.

  Драма - братовбивство через землю дала письменниці змогу проникнути в душу трудової людини, розкрити світ її душевних переживань, важливі сторони народного життя. На прикладі з життя однієї селянської родини О.Кобилянська талановито показала характерні явища тогочасної капіталістичної дійсності, пов’язані з процесом пролетаризації селянства, посиленням влади землі над трудівником-хліборобом. Відштовхнувшись від конкретного, локального факту, письменниця піднялась до широкого художнього узагальнення , створила життєво правдиві й психологічно достовірні образи - Івоніки, Марійки, Михайла, Анни та інших, в яких втілила думки, мрії й сподівання трудового буковинського селянства.

 Повість  Ольги  Кобилянської "Земля"  сповнена  тривогами за моральність  співвітчизників, за  людське  в людині  і духовну долю українського села. Задум повісті народився від  глибокого внутрішнього  болю,  що  його викликало бpатовбивство, як наслідок відступництва  від законів  народної  етики,зневаження загальнолюдських  цінностей,  уставлених віками цивілізації.

  У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця  поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама по собі чарівна і  багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті  -  земля, праця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя  змушувало  його  хилитися  "перед  людьми  й  Богом",  тяжко заробляв  гроші, щоб потім купити собі землю. Завжди покірний долі, все життя мовчки і тяжко працював на землі. Лише тяжкою працею, тяжкою і невсипущою, він досяг всього. У цьому працьовитому чоловікові  живуть  глибокі  людські почуття. Земля  для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою страшною була його трагедія - трагедія розчарування в ній.   В центрі повісті образ Івоніки Федорчука, якого письменниця наділяє рисами типового буковинського селянина - працелюбного, чесного дбайливого. Така і його дружина. Всю свою силу вони віддали землі. І сина Михайла Івоніка прагне одружити з Парасинкою не лише тому, що вона дівчина добра, роботяща, а й тому, що їхні ниви поряд – “граничать між собою, становлять одну рівнину, їх сила однакова” – і, отже, після одруження Михайла й Парасинки об’єднаються... Та цим мріям не судилося здійснитися.

  Молодший син Сава і Рахіра, на противагу Михайлові і Анні змальовані темними барвами. Саву в його лихих вчинках до певної міри ще стримували батьки, від яких він сподівався одержати належну йому частку землі й одружитися з Рахірою. Але батьки були проти цього шлюбу, бо Рахіра не мала землі і була ледащицею і злодійкою. Крім того доводилася Саві двоюрідною сестрою. Підвладний лише своїм почуттям, Сава вирішує таки одружитися з Рахірою. Та вона цілком резонно застерігає його: “Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?” А батько за непослух погрожував усю землю віддати Михайлові – він з дитинства працював на ній, не покладаючи рук. Так старший брат став на заваді молодшому. Усе це, зрештою, призвело до трагічної загибелі Михайла. Його смерть сколихнула село, вона в саме серце вразила старих батьків, зламала молоде життя Анни, вивела з душевної рівноваги Саву, який, хоч і одружився з Рахірою, не знайшов з нею щастя.

Все духовно краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло – його надія і гордість. Образ цей письменниця подає на повен зріст, показуючи Михайла і в його щоденній праці, і на військовій службі, і в ліричних взаєминах з коханою дівчиною Анною – душевно тонкою натурою, на долю якої випали тяжкі страждання. Михайло , як і Анна, ніжний душею, лагідний вдачею. Він у розпачі й близький до самогубства, коли його забирають до війська.

Читач відчуває всю неслушність  такого розв’язання проблеми, йому хочеться сказати: не тікати треба від землі, а докорінно змінити, перебудувати на ній життя так, щоб легко, вільно і щасливо дихалося на цій землі трудящим людям. Проте читач не може відірватися від тексту повісті. Нас чарує її розповідь. В якій відтворюються складні психологічні конфлікти, переживання Анни, Михайла, старого Івоніки, захоплює нас якась нова, незвична і разом  з тим своя, рідна мова.

Ольга Кобилянська в повісті "Земля" показала нам селянську любов до  землі  і праці, розчарування селянина в землі, тpагедію, пpичиною якої стала саме  земля. Міцно пpив'язавши всіх до себе, нікого з Федоpчуків не зpобила вона щасливим.Кpок за кpоком усе чіткіше вимальовувалась  позиція письменниці у любов-но виписаних її щедрим серцем геpоях "Землі". Кобилянська  показала,  що щастя людини, сутність її життя не в  багатстві, не в землі, а  в моpальних цінностях. Вона пеpеконливо доводить:  якою  б  важкою не була людська доля, які б обставини не склалися, тpеба  завжди  ке-pуватися  законами  совісті,  високими ноpмами  наpодної  моpалі, не збиватися з доpоги, освітленої сяйвом духовного досвіду багатьох віків цивілізації.  Вірою в те, що ці надії здійсняться, закінчується трагічна й сумна повість про землю. Прикінцеві мажорні акорди повісті оптимістично настроюють читача, вселяють впевненість у тому, що молоде покоління зуміє перебудувати життя, знайде шляхи до щастя.