Презентація на тему:
Мій рідний край - моя земля

26 вересня 2012 р. Учнівська конференція “Мій рідний край - моя земля”

У кожного з нас є велика і мала Батьківщина. Наш рідний край – степова Миколаївщина з її багатовіковою історією…

Заселення сучасного Південного Прибужжя первісними племенами епохи пізнього палеоліту почалося понад 20 тисячоліть тому

Посуваючись до самого Чорного моря, трипільці освоїли й нинішню Миколаївщину, в ІУ-ІІІ тис. до н.е. це вже було суспільство з атрибутами цивілізації.

ІУ-ІІ тис. до н.е. – у степах Праукраїни (Північне Причорномор’я) формується й досягає високого розвитку ямна археологічна культура кочових племен, які займались скотарством, але також і рільництвом.

ХУ ст. до н.е. – початки судноплавства на Чорному морі та в Лимані поклали стародавні єгиптяни за часів фараона Тутмоса ІІІ. Це повідомляють зображення та написи на фресках одного з храмів у Долині фараонів.

ХІІ – Х ст. до н.е. – в урочищі «Дикий Сад» на території нинішнього Миколаєва (при злитті Інгулу й Бугу) стояло місто-фортеця, порт на торговому шляху вздовж Південного Бугу, що поєднував Центральну Європу з Малою Азією та Егейським світом.

УІІ ст. до н.е. – кіммерійців стали тіснити зі сходу кочові скіфи УІІ-ІІІ ст. до н.е. – наш край входить до могутньої Скіфської держави, у складі якої були як місцеві, автохтонні племена УІІ ст. до н.е. – Скіфію і наші краї відвідав давньогрецький поет Арістей Проконнеський і написав про скіфські землі поему «Арімаспея», яка не збереглася

Середина УІ ст. до н.е. – вихідці з Еллади, з малоазійського міста Мілета поселилися над Лиманом і почали будувати місто й порт Ольвію, в якому жили й грецькі переселенці, й місцеві мешканці – сколоти, каліпіди, скіфи. У-ІУ ст. до н.е. – Ольвія досягає свого найвищого розвитку.

Друга половина УІ ст. до н.е. – Ольвійська держава починає випускати власну монету. По Бугу виникають сільськогосподарські хутори, селища, де живуть каліпіди – скіфи, способом життя схожі на еллінів. Одне з таких селищ було на території нинішнього суднобудівного заводу імені Комунара в Миколаєві.

Середина І ст. до н.е. – у Північному Причорномор’ї та на нинішній Миколаївщині осіли прийшли кочові племена сарматів, родичів кочових племен скіфів. Нинішню Україну античні автори починають називати Сарматією. І-ІІІ ст. н.е. – частина кочових сарматів переходить до осілості. Деякі вчені вважають, що саме на території сучасного Очакова знаходилось сарматське місто Алектор.

ІІ ст. н.е. – розгромлена гетами Ольвія звертається з проханням про захист до Римської імперії, і тут було розміщено римську залогу, почалося будівництво римської цитаделі. На початку ІІІ ст. місто включено до складу римської провінції Нижня Мезія.

ІІІ-ІУ ст. н.е. – прийшлі з Прибалтики гети заселяють Причорномор’я (включаючи Миколаївщину) й створюють тут Готську державу, до якої увійшло й місцеве населення.

УІ –ІХ ст. – боротьба слов’янського населення Степу з прийшлими кочовими тюркськими племенами булгар, угрів, хозар. 602 р. – аварський каган послав велике військо, аби знищити плем’я антів. Після цього удару анти вже не змогли відновити свою держав. Населення степової смуги дуже зменшилось, перетворившись на «витоптаний шлях народів».

ІХ ст. – постала могутня держава Київська Русь, з якої виросла нинішня Україна.

ІХ ст. – перша половина ХІ ст. – основним водним торговим шляхом Київської Русі був «шлях з варяг у греки», який проходив через наш край, по Дніпру та Лиману. 907 р. – «Шляхом з варяг у греки», через острів Святого Еферія (Березань) прослідувала небачена морська армада – 2000 лодій київського князя Олега, які вирушили на військово-морську десантну операцію проти Константинополя – столиці Візантійської імперії.

1055-1220 рр. – на місце печенігів у степи Південної України прийшло кочове об’єднання половців і створило тут свою кочову державу, включаючи всю територію Миколаївщини.

1233-1236 рр. – монголо-татарські загарбники поруйнували дівочий монастир в урочищі Чисті Води над Лиманом ( нині Корабельний район міста Миколаєва).

1399 р. – Великий литовський князь Вітовт на місці зруйнованого монголо-татарами монастиря в урочищі Чисті Води спорудив фортецю і митницю для торгівлі з татарами. Митниця була відома під назвою Віттовт-Гаммані (можливо, «Вітовтова башта»). Поселення при ній згодом почали називати Вітовкою, затим Богоявленським, Жовтневим (нині корабельний район м. Миколаєва).

1430 – литовський князь Вітовт заснував фортецю Дашів

У 1492 р. на його місці кримські татари спорудили фортецю Кара-Кармен («Чорна фортеця»), якою незабаром оволоділи турки й переназвали на Ачі-Кале («Фортеця на виході в море»), в українській вимові – Очаків.

ХУІ ст. – на правому березі Бугу з’являється козацький пост Гард (Гардове), при якому ще тоді починає рости слобода козаків і селян-утікачів.

1548 р. – козацькі загони п’ять разів нападали на Очаків і татарські поселення.

І половина ХУІІ ст. – запорожці продовжують господарське освоєння вольностей Війська Запорозького, у тому числі й на Миколаївщині. У цей час по Бугу було 59 козацьких поселень-зимівників.

1648 р. – за переказами, біля високої скелі над Бугом Богдан Хмельницький передав свого сина Тимоша заручником ханським посланцям, коли уклав військовий союз з кримським ханством для боротьби проти Польщі.

1648-1662 рр. – внаслідок Визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б.Хмельницького постала єдина Українська козацька держава на чолі з гетьманом обох берегів Дніпра та Військ Запорозьких. До складу цієї держави входили й запорозькі землі Миколаївщини.

1659 р. – похід запорожців на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком на Буг, проти татар, базою був Андріїв острів біля Гарду. Як свідчить літописець С.Величко, І. Сірко 55 разів вступав у битви і не зазнав жодної поразки. 1660 р. – 5-тисячне Запорозьке військо під проводом кошового отамана Івана Сірка здійснило похід на Очаків, спаливши передмістя.

1676 р. – за наказом гетьмана Івана Самойловича козаки Івана Підітрельного звели козацьку фортецю Орлик (Орел) при злитті Синюхи та Бугу (нині – Первомайськ) для захисту запорозьких земель та поселень від нападів поляків, татар і турок.

ХУІІ ст. – над річкою Мертвоводом стояла козацька слобода Крива Пустош, яка, за легендою, успадкувала назву з часів антів (перші століття нашої ери), які теж мали тут своє поселення при гранітному масиві, що петлею обходить Мертвовід.

Кінець ХУІІ ст. – заснований запорозький зимівник Лиса Гора (за назвою урочища), я кий 1751 р. перетворений російською армією на прикордонний укріплений пункт, біля нього селилися кріпаки-втікачі, згодом – бузькі козаки.

Перша пол. ХУІІ ст. – Трикрати (нині – Вознесенського району) вже містечко з понад тисячею мешканців, церквою, ярмарками. Після ліквідації Запорізької Січі – у володіння поміщиків Скаржинських.

14 травня 1709 р. – вперше була взята обманом і зруйнована та спалена Запорозька Січ російськими військами за наказом царя Петра І як помста за участь запорожців у повстанні гетьмана Івана Мазепи за незалежність України.

50-60-ті рр. ХУІІІ ст. – на ці десятиліття припадає пік заснування та зростання запорозьких зимівників на Миколаївщині в Бугогардівській паланці, де було чимало багатих господарств фермерського типу.

1750-60-ті роки – на Побужжі, на порогах Мигії та Гарду народжується народна легенда про безсмертного козака Мамая – уособлення вічності українського народу.

Середина ХУІІІ ст. – козаки-запорожці заснували на березі річки Костуватій прикордонне село Костувате Братського району. Батьківщина видатної української співачки та актриси Марії Карпівни Садовської - Барілотті.

Середина ХУІІІ ст. – гайдамаки і запорожці заснували село Калинівку, нині Кам’яно-Костувате Братського району. Батьківщина двох геніальних українських акторів та режисерів, творців театру корифеїв Панаса Саксаганського й Миколи Садовського.

60-70-ті рр. ХУІІІ ст. – постало запорозьке укріплення для охорони від татарських набігів чумацького шляху на Крим, незабаром відоме як Братське. Нині – районний центр.

1775 р. – за власною ініціативою Потьомкін розробив план оточення і знищення Запорозької Січі, що було доручено виконати генералові Текелію.

5 (16) червня 1775 – російські війська захопили січову фортецю, роззброїли запорожців, розграбували Покровську церкву, зруйнували всі будівлі, вивезли канцелярію, артилерію та січовий архів відправили у Петербург.

Червень 1775 р. – незважаючи на розпорядження Потьомкіна не випустити з Січі жодного запорожця, половина з них видобула заховані чайки й подалася Дніпром на Тилігул, Буг і морське узбережжя, а звідти – на Дунай, в турецькі володіння, де створили Задунайську Січ.

1785-1786 рр. – готуючись до нової війни з Туреччиною, Російська імперія сприяла зміцненню Бузького козацького війська. Із козаків та арнаутів утворено два бузьких козацьких полки. 1788р. їх об’єднали в один і приписали до нього 796 українських селян.

Серпень 1787-1791 рр. – вимагаючи повернення Криму, загарбаного Російською імперією, Туреччина оголосила чергову російсько-турецьку війну, яка почалася на території Миколаївщини, і в ній активну участь взяло українське козацтво – запорожці, чорноморці, бузькі козаки.

1788 р. – підприємливий купець Михайло Леонтійович Фалєєв (1730-ті-1792) став керівником будівництва Адміралтейства та кораблів і самого міста Миколаєва протягом його перших 4 років.

25 серпня 1790 р. – фрегат «Святий Миколай» спущено на воду.

30 серпня 1792 року – у Миколаєві, в сім’ї вихідців з Італії, народився Йосип Вікторович Поджіо, декабрист, член південного товариства.

12 грудня 1796 рік – цар Павло І видає указ, який юридично поклав початок кріпацтву в Південній Україні, у тому числі й Миколаївщині.

1805-1815, 1819-1824 рр. – у Миколаєві ріс (батька прислали лікарем на флот) і служив на флоті російський письменник, лексикограф, фольклорист Володимир Іванови Даль (1801-1872). Почав у Миколаєві збирати два словники – російської та української мов.

1820 р. – у Миколаєві спущено на воду перший військовий колісний дерев’яний пароплав «Везувій», який поклав початок паровому суднобудуванню.

08.07 1842 р. – у селі Бенардосівці (нині Мостове Братського району) народився Микола Михайлович Бенардос – український і російський винахідник у галузі електрозварювання. запатентував понад 100 винаходів, найзнаменитіший – дугове зварювання металів, а також підводне зварювання, кілька конструкцій зварювальних апаратів тощо.

7 січня 1853 р. – у Миколаєві народився Микола Михайлович Аркас, видатний діяч української культури, композитор, фольклорист, історик, просвітянин, меценат. Створив першу оперу на Шевченківський сюжет «Катерина», першу науково-популярну «Історію України-Русі», заснував Миколаївське товариство «Просвіта», відкрив перші українські початкові школи у Старій Богданівці та Христофорівці.

30 листопада 1853 р. – переможна Сінопська битва Чорноморської ескадри під командуванням віце-адмірала П.С. Нахімова (з козацького роду Нахімовських) з турецькою ескадрою на початку Кримської війни.

1876 р. – російський цар Олександр ІІ, перебуваючи на курорті в німецькому місті Емсі, підписав Емський указ, за яким було заборонено ввозити українські книжки з-за кордону (друкувалися в Австро-Угорщині та її володіннях – Галичині), заборонені виступи й співи українською мовою та українські театральні вистави, скасовувалися поняття «Україна», «Козак», «Запорозька Січ».

28 січня 1882 р. – відбулося офіційне відкриття Миколаївської громадської бібліотеки, нині - це Миколаївська обласна наукова бібліотека ім. О.Гмирьова.

27 жовтня 1882 рік – скориставшись частковою поступкою імперського уряду, який передав право дозволу окремих українських вистав місцевій адміністрації, наші земляки Марко Кропивницький та Микола Садовський заснували українську театральну трупу, яка цього дня у Єлисаветграді (нині Кіровоград) показали першу виставу «Наталка Полтавка». І.Котляревського.

14 березня 1900 р. – в театрі Я.Шеффера, уперше в Миколаєві прозвучала опера М.Аркаса «Катерина», поставлена трупою українського театру корифеїв Марка Кропивницького у присутності автора. .

1 травня 1905 р. – відбулася масова політична демонстрація в Миколаєві під гаслом «Геть самодержавство!». 14 червня 1905 р. – почалося повстання матросів проти царизму на броненосці «Потьомкін» під час навчань біля Тендрівської коси. Очолили повстання матроси Г.М.Вакуленчук і П.М. Матюшенко (з Харківщини), які служили у Миколаївському екіпажі.

Осінь 1905 р. – піднесення революційних виступів у зв’язку з повстанням у Севастополі матросів крейсера «Очаків» під командуванням лейтенанта П.Шмідта, підтриманого командами ще 12 кораблів і розстріляного вірними царю кораблями та фортечною артилерією.

1908 р. – у Петербурзі вийшла «Історія України-Русі» Миколи Аркаса – створена у Миколаєві перша популярна історія України українською мовою.

21 грудня 1914 р. – відкриття у Миколаєві електричного трамваю з довжиною колії 22 версти.

14 грудня 1918 рік – падіння Гетьману Павла Скоропадського, внаслідок чого протягом 1919 року Червона армія та Добровольча денікінська армія заполонили Україну, в т.ч. й Миколаївщину, кривавими каральними боями й терором.

Лютий 1919 р. – український отаман Матвій Григор’єв йде на тимчасовий альянс з червоними, «щоб скинути Антанту в море»: його бригада наступає на Миколаїв. Розбивши греків біля станцій Копані та Водопій, 12 березня його загони без бою входять у Миколаїв, а затим звільняють від військ Антанти весь південь Миколаївщини і входять в Одесу.

Кінець січня 1920 р. – частини Радянської армії витіснили денікінські війська з Миколаївщини. 1 лютого 1920 р. – вчетверте і вже до 1991 року проголошено в Миколаєві, радянську владу, за якої Комуністична партія з часом стала не тільки правлячою, але й державною партією, здійснюючи контроль над радами, профспілками, армією, правоохоронними органами і всіма сферами життя людини.

Березень – літо 1933 р. – голодомор на Миколаївщині сягнув найстрашніших наслідків. Реєстрували численні випадки людоїдства та трупоїдства, це явище стало звичним. Сталін цинічно назвав це «труднощами» й «дитячою іграшкою».

4 лютого 1936 р. – у селі Миколаївці Веселинівського району народився Борис Михайлович Мозолевський, український письменник і археолог, відкривач славнозвісної скіфської пекторалі, автор книг про наші краї «Скіфський степ», «Дума про степ», наукових праць «Товста могила» та ін.

22 вересня 1937 р. – з районів Одеської та Дніпропетровської областей створена Миколаївська область, до якої увійшли міста Миколаїв, Херсон, Кіровоград

16 серпня 1941 р. – фашисти окупували Миколаїв.

20 серпня 1941 р. – вже на 4-й день окупації фашисти розстріляли на Миколаївському цвинтарі понад 4 000 наших громадян. Область стала зоною окупації румунських (північні райони) та німецьких військ ( центральні й південні райони).

2 січня 1942 р. – учні 7-9 класів середньої школи села Кримка Первомайського району створили підпільну організацію «За Батьківщину» ( з 15 листопада 1942 – «Партизанська іскра»). 32 із них розстріляно на околиці села. Учасники руху відзначені урядовими нагородами, а трьом П.Гречаному, Дарії Дяченко, та В.Моргуненку посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

12 травня 1942 р. – в район Миколаєва закинута диверсійна група: В.І.Андрєєва і радист А.В.Днищенко. Зв’язковим у них були миколаївські школярі Шура Кобер і Вітя Хоменко. Група збирала дані про розташування й пересування німецьких військ.

Березень 1944 р. – місяць визволення міст і сіл Миколаївщини від німецько-фашистських та румунських окупантів: 8 березня – Новий Буг, 9-го Казанка та Баштанка, 14-го – Снігурівка та Березнегувате, 19-го – Братське, Єланець, 20-го – Нова Одеса, 21-го Арбузинка, 22-го – Первомайськ, 23-го Вознесенськ, 28-го – Миколаїв, Доманівка, 29-го – Веселинове, Велика Врадіївка, Криве Озеро, 30-го – Березанка, 31-го – Очаків.

Історія рідного краю має початок, але не має кінця... Продовжимо традиції наших предків та прославимо Братщину!