Презентація на тему:
Олесь Гончар "Прапороносець величі людських почуттів"

Прапороносець величі людських почуттів Олесь Гончар

1918-1995 Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати страждання і печалі світу, а усмішкою вітати його безмежну радість і таїну... Уільям Сароян

Народився Олесь (Олександр) Терентійович Гончар 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області у сім’ї робітників Терентія Сидоровича і Тетяни Гаврилівни; батько перед війною працював у приміському колгоспі (де й загинув від німецької авіабомби), мати – на заводі металевих виробів.

Батьки письменника Терентій Сидорович і Тетяна Гаврилівна та сестра Олександра

У 1921 році померла матір Олександра, хлопець переїхав до бабусі та дідуся (батьків матері), з 1925 року вчився в рідному селі, потім у с.Горішках. У 1933 році – після закінчення семирічної школи в с.Бреусівка Козельщинського району працював у редакції районної газети "Розгорнутим фронтом" (с.Козельщина).

У цьому будинкові народився Олесь Гончар, тут він осягав універси-тетські науки, сюди приїхав 1947-го зі столиці повідомити родичів, що "став письменником"

Протягом 1933-1937 років О.Гончар навчався в Харківському технікумі журналістики ім. М.Островського; по закінченні недовго працював учителем у с.Мануйлівка, потім в обласній газеті "Ленінська зміна". Саме тоді він писав перші оповідання і повісті (найбільш відомими з них є "Черешні цвітуть" та "Іван Мостовий"). У 1936 році почалася громадянська війна в Іспанії, і Олесь намагався домогтися того, щоб його відправили добровольцем на фронт. І це таки сталося – тільки в страшному 1941 році.

Олесь Гончар – студент Дніпропетровсь-кого університету У 1938 році молодий письменник вирішив продовжити навчання і вступив до Харківсь-кого державного університету.

Олесь Гончар серед однополчан   Коли розпочалася війна, вчорашній студент узяв до рук зброю. Гончар був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї; звичайно, що на передовій писати не було часу. Але іноді Олесь встигав занотувати олівцем у блокноті, який завжди носив з собою, римовані рядки.

У ті роки народилися герої "Атаки", "Братів", "Думи про Батьківщину", інших новел і романів письменника; в цей час Олеь Гончар написав поезії (видані 1985 року окремою книгою "Фронтові поезії"). Нагороджений орденами "Слави" і "Червоної Зірки", трьома медалями "За відвагу", медаллю "За оборону Києва".

Гвардії старший сержант мінометної роти Протягом 1946-1947 років О.Гончар написав романи "Альпи", "Голубий Дунай" (Державна премія СРСР, 1948 р.), "Злата Прага" (Державна премія СРСР, 1949 р.), які склали трилогію "Прапороносці«.

Олесь Гончар в робочому кабінеті У 1947-1959 роках вийшла його повість "Земля гуде", збірки оповідань "Новели", "Весна за Маврою", "Південь", "Чарикомиші", "Мама з Верховини" та ін., повісті "Микита Братусь" (1951 р.), "Щоб світився вогник", роман-дилогія "Таврія" (1952 р.), "Перекоп" (1957 р.), книгу нарисів "Зустрічі з друзями" (1950, про Чехословаччину), "Китай зблизька" (1951р.).

Олесь Гончар з дружиною Валентиною і донькою Людмилою біля Троїцького собору У 1959-1971 роках Олесь Гончар є головою правління Спілки Письменників України, у 1959-1986 роках – секретарем правління Спілки письменників СРСР; депутат Верховної Ради СРСР та УРСР.

Роман "Людина і зброя"(1960 р.) отримав Державну премію УРСР ім. Т.Г.Шевченка 1962 року.

Олесь Гончар і Павло Тичина    У 1966 році на V з’їзді письменників України Олесь Гончар виступив з доповіддю "Думаймо про велике".

Олесь і Валентина Гончарі на урочистому вечорі з нагоди 150-річчя від дня народження Льва Толстого. Київ, Державна опера ім. Т.Г.Шевченка, 1978 р. Олесь Гончар із сином Юрієм. Одеса

Видані протягом 50-х років книги новел "Південь" (1951), "Дорога за хмари" (1953), "Чари-комиші" (1958), повісті "Микита Братусь" (1951) і "Щоб світився вогник" (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія "Таврія" (1952) і "Перекоп" (1957) – історико-революційній проблематиці. Олесь і Валентина Гончарі в Карпатах

Олесь Гончар, Іван Драч, Віктор Коптілов, Сава Голованівський, Микола Бажан. Конча-Озерна, 1981 р. Протягом 60–70-х років. Були створені романи "Тронка" (1963), "Собор" (1968), "Берег любові" (1976), "Твоя зоря" (1980), повість "Бригантина" (1972), новели "Кресафт" (1963), "На косі" (1966), "Під далекими соснами" (1970), "Пізнє прозріння" (1974) та ін.

У 1968 році опублікований роман "Собор".

Олесь Гончар на Форумі Миру в Парижі Твори О.Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

Олесь Гончар на дачі в Кончі-Озерній. Травень, 1995 р. Останнє прижиттєве фото

Помер О.Гончар 16 липня 1995 року, похований у Києві на Байковому кладовищі.

Хата-музей Олеся Гончара в селі Суха Кобеляцького району Полтавської області

У 2005 році Президент України присвоїв Олесеві Гончару звання Герой України (посмертно).

Любов і віра, й непоборність – Одного кореня й стебла, І вашої душі соборність Шевченкового джерела. Сльоту, спекоту й завірюху Зазнав наш рід з усіх доріг... Собор душі і думки, й духу Беріг нас вічно – і зберіг. Олесь Гончар