Презентація на тему:
"Микола Вороний"

Микола Вороний Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло. Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга, І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло... Я знемігся, згорів... Моє серце на попіл зотліло… (М.Вороний “VAE VICTIS”)

Микола Кіндратович Вороний народився 7 грудня 1871р. на Катеринославщині в сім`ї ремісника .

Навчається у Харківському реальному училищі, а згодом у Ростовському, звідки був виключений за зв'язки з народниками

У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", у редакції журналу "Життя і слово», «Заря».

У 1910 році оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі. Жовтневої революції Вороний не сприйняв і в 1920р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова.

Після російсько-більшовицької окупації України поет мусив емігрувати за кордон. Спочатку працював радником уряду УНР у Варшаві. Згодом переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій нам драматичній школі.

У 1926р. Повертається на підрадянську Україну. Працював викладачем Харківського музично-драматичного інституту, у київському “Укртеатрокіновидаві”, перекладав лібрето, писав статті, кіносценарії.

1934р. Микола Вороний був засуджений на три роки таборів, але через хворобу покарання замінили засланням до Казахстану. Дізнавшись про долю батька, син митця, Марко Вороний залишив усе і приїхав рятувати батька. Він вимагав перегляду справи й зняття обвинувачень. Але клопотання не допомогли.

Микола Вороний змушений був виїхати з Києва на заслання, а Марка заарештували, рік тримали в одиночній камері без суду й слідства, а потім винесли вирок – сім років каторги в холодній Карелії.

Ідучи на смерть, Микола Вороний, на його щастя, так і не довідався, що сина Марка вже немає – його розстріляли в концтаборі ще 3 листопада 1937р. Невдовзі після цього за рішенням Особливої трійки при УНКВС по Одеській області був страчений і шістдесятисемилітній Микола Кіндратович. Це сталося 7 червня 1938р. о 24 годині.

У царстві бездушному, у мороці ночі, Де безнадія розвісила гасла. Знала душа, що не бачили очі, Свічка не згасла…згаса...

Творчість: Друкуватися М. Вороний почав у 1893 р. (вірш «Не журись, дівчино»). Публікувався в періодичних виданнях «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Засів», «Дзвін», «Сяйво», «Рада» та інших. 1899 року поет написав свій найвідоміший твір — поему «Євшан-зілля» про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності.[

Перша збірка Вороного «Ліричні поезії» вийшла 1911 р. у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів. У наступній збірці «В сяйві мрій» (1913 р.) Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя. Поезія Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання («Мандрівні елегії»). Він одним із перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії.

Вороному належить ряд мистецтвознавчих («Пензлем і пером») і театрознавчих розвідок («Театральне мистецтво й український театр», 1912; «Театр і драма», 1913), в яких він виступає прихильником системи Станіславського; «Михайло Щепкін», 1913 р.; «Український театр у Києві», 1914 р.; «Режисер», 1925 р.; «Драматична примадонна», 1924 р. — про сценічну творчість відомої актриси Л.Ліницької. Вороний — автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. У спадщині Вороного значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.

Дякую за увагу!