Презентація на тему:
Михайло Стельмах - Творчість письменника в ілюстраціях

Найвідоміші твори: роман-хроніка «Велика рідня» (1951), «Кров людська – не водиця» (1957), «Хліб і сіль» (1969). Роман «Чотири броди» відзначено Державною премією України імені Т.Г.Шевченка. Дилогія «Гуси-лебеді летять» (1964) і «Щедрий вечір» (1967) є автобіографічною. Михайло Панасович Стельмах (24.05.1912 – 27.09.1983)

“На човнику й веслі від нас від’їхав травень. Він прихопив із собою сині дощі, зелений шум та солов’їний спів, і в село, через тини, заглянуло літо.”

“Рвати ягоди на такому дереві – любота: потягнеш віночок до себе – і в руці аж сміються мальованими щічками добірні черешні…”

“В небі виблискує Віз. Він зовсім був схожий на звичайний земний віз…”

“Я гордо підіймаю вгору книжку і кажу тільки: - Бачиш? - Доп’яв – таки десь? Напевне, через твої походеньки ніде собаки не мали спочинку?”

“Обмінна, шкірячи…зуби, підходить…і починає шиєю тертися об моє плече… Я вичитую, яка вона…неслухняна й підступна, а вона знову зачіпає моє плече і квапить на ту поляну, в якій заплутались роси і клапті туману.”

“Дідусь широко відчиняє ворота, а я, випроставши плечі, виїжджаю з подвір’я. І враз радісно – радісно стає мені на душі: згадалася вчорашня розмова з дядьком Себастіяном …”

“- Сніг, не сніг, а вчитися треба. Підемо, Михайле, до школи. – Він узяв мене на руки, вгорнув полами киреї, а на голову надів заячу шапку.”

“Цієї ночі я в усіх снах плив на човні – плив по воді, по росі, по траві…І з напівзабуття теж випливав, мов на човні.”

“Я лягаю на землю біля кринички, набираю повний глек води, ставлю його на траву, а сам придивляюся до неба, до води…і думаю: чи спроста, чи неспроста послав мене тато на долинку?”

“Вітряки завжди вабили нас, малечу, і своєю красою, і якоюсь таємничістю, і розмовою з самим небом, і особливо крилами, до яких, коли вони поволі рухались, можна було причепитись, на дурничку покружляти завмираючи, побачити невидимі з землі села…”

“…Я, наче замовлений, приріс до підлоги: проти мене і праворуч, і ліворуч стоять величезні дубові шафи, а з них крізь скло виглядають тисячі книг.”

“Колядники підійшли до хати…-звіздоноша, “береза” й міхоноша попереду, а “коза” й “дід”…позаду…Яка не є убога наша хатинка, а і їй колядники наспівали щастя, наспівали, що в нашому дворі будуть стояти і місяць, і ясна зоря…”

“Хоч убога-убога наша хатина, та в цей вечір вона покращала, побагатшала. Її бідність скрасили і вишиті рушники, і кетяги калини, і запашне сіно на покуті, й свят-вечірній стіл. На ньому зараз лежать три хлібини, грудка солі, височіє стос гречаних млинців і стоять з різними пісними стравами ті святешні мальовані полумиски, що бажають добрим людям і здоров’я, і щастя, і червоного цвіту.”

“Я довго дивився їм услід, аж поки не зникла з очей спочатку Обмінна, а потім і висока шапка селянина.”

Використано ілюстрації художника Кузишина Йосипа Івановича