Презентація на тему:
Колискові нашого дитинства

Колискові нашого дитинства Колискова пісня – різновид народних родинно-побутових пісень. Вона вирізняється особливо уповільненим ритмом виконання, пестливою лексикою.

А-а-а,котів два, Сірі, білі, обидва, Cірі, білі, волохаті, Не ходіте коло хати, Не будіть нашого дитяти. У нас дитя маленьке, Воно спати раденьке. Хоч раденьке,та не спить, Треба його дубцем бить. А хоч треба,та не б’єм. Малюсіньке – жалуєм.

Ключик розуміння У давнину колиску плели або майстрували зі священних і ”співучих” дерев - верби, клена, явора, калини, прикрашали символічними малюнками і вишивками. Під подушку клали цілющі трави – чебрець, м’яту, материнку, безсмертник, полин. Усе це оберігало немовля, “притягувало” щасливу долю, вроду, силу. Найдавніший звичай – першим класти в колиску кота. Вважалося, що він принесе солодкий сон, спокійну вдачу. Тому кіт – найпопулярніший персонаж колискових.

Заходить до хати зоря-зоряниця, І гомін стихає кругом. І місяць злітає, неначе…, Над синім і сонним… Хай сниться вам, діти, дідусева казка, В якої щасливий кінець. Хай татова сила і мамина… Іде до маленьких…

“Та новую колисоньку повішу на калиноньку. Будуть гулі прилітати, дитиноньку годувати”

"Ой спи, дитя, в колисоньці, як горошок в билиноньці"

Народна колискова пісня. Тиха нічка теплесенька, а дитина малесенька. А-а-а, люлі, дитиночка спати, а бабуся колихати... Ой люлі, ой люлі, налетіли гулі. Сіли на воротях в червоних чоботях. Сіли та й раденькі, що спить мій маленький, що спить і не чує, де гуля ночує.

Колискові пісеньки – перлинки української мови Колискова пісня, колискова — то найперша материна мова. Пахне вона м'ятою і цвітом, чебрецевим і суничним літом. Пахне молоком і споришами... Скільки в ній ласкавості і шани.. Колискова пісня, колискова — то солодка материна мова.

Дякую за увагу! Учень 6-В класу Лазаренко Павло