Презентація на тему:
Карпенко Карий

Іван Карпенко-Карий (1845-1907) ~Біографічні відомості~ ~Творчий доробок~

Справжнє ім’я – Іван Карпович Тобілевич (псевдонім "Карпенко-Карий" поєднує ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого - героя п'єси Т.Шевченка «Назар Стодоля»).

Життєвий шлях письменника Народився 17 вересня 1845 року в селі Арсенівці поблизу Єлисаветграда (нині – Кіровоград) у родині управителя поміщицького маєтку. с. Арсенівка

Батько – Карпо Адамович Тобілевич, хоч і був дворянином,проте не мав достатньо документів,щоб підтвердити своє походження. Мати – Євдокія Зиновїївна Садовська,походила з колись вільного козацького роду, який потрапив у кріпацьку залежність від пана Золотницького, тому Карпові Адамовичу довелося викупляти її з кріпацтва.

Освіту Іван Тобілевич здобув у Бобринецькому повітовому училищі,на цьому (через матеріальну скруту батьків) офіційні “університети” для нього закінчилися. З 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше - канцеляристом міської управи. У 1862-1863 роках Іван Тобілевич познайомився і зблизився з Марком Кропивницьким, почав брати участь у бобринецькому театральному гуртку. У 1865 році повіт з Бобринця переїздить до Єлисаветграда, де Іван працює на посаді столоначальника повітового поліцейського управління. Тоді ж разом з Кропивницьким займається громадською, та   аматорською театральною діяльністю. 1869 року одружився з Надією Карлівною Тарковською — дочкою поміщика з давнього польського шляхетського роду. Невдовзі з'явилися діти. Перший син Віссаріон помер невдовзі після народження.  У 1872 році народилася дочка Галя, потім Назар, Юрко, Орися.  1877 року Іван Карпович заклав хутір Надія на честь дружини. 

1881 р. його дружина померла від туберкульозу, залишивши чотирьох дітей. Ще через рік після тривалої хвороби поховали дочку Галю. У 1869-1883 рр. Тобілевич активно включається в громадсько-політичну і театральну діяльність в Єлисаветграді. Очолює нелегальний політичний гурток місцевої передової інтелігенції. Допомагає учасникам революційного руху. На цей період припадають і перші літературні спроби. Співпрацює з газетою «Елисаветградский вестник», займається перекладами з російської мови повістей Г. Успенського та Ф. Решетнікова, створенням оповідання «Новобранець». Працює над п'єсами «Чабан» («Бурлака»), «Хто винен?» («Безталанна»), «Підпанки».  В альманасі М. Старицького «Рада» публікує оповідання «Новобранець» за підписом Гнат Карий. 1883 року Тобілевича без пояснення звільненили з посади секретаря поліції. Після звільнення переїздить з дітьми на хутір Надія.В той час трупа Старицького приїхала на гастролі в Єлисаветград. Під псевдонімом Карпенка-Карого Іван Тобілевич стає актором трупи М. Старицького.  1884 року письменник одружився зі співачкою трупи Старицького Софією Віталіївною Дітковською.  Під час гастролей трупи Старицького в Ростові-на-Дону (1884) надходить розпорядження про заборону Карпенкові-Карому перебувати на Україні й у великих містах Росії. Він оселяється в м. Новочеркаську, живе під наглядом поліції як політичний засланець. Працює в кузні і в палітурній майстерні. Тоді ж написав п'єсу «Бондарівна», п'єси «Розумний і дурень» та «Наймичка». Переробляє п'єсу «Хто винен?» на «Безталанну». 

1886 року створено комедію «Мартин Боруля». У Херсоні надруковано «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.  Одержує дозвіл залишити Новочеркаськ. Переїжджає на хутір Надія біля Єлисаветграда. Живе під наглядом поліції. Займається господарством. Прагне поновити свою театральну діяльність. Листується з братами: М. Садовським і П. Саксаганським.  З 1888 року гласний поліцейський нагляд за драматургом змінюється негласним. Дозволено виїзд із хутора Надія. Відновлення акторської діяльності в українському народному Театрі. Виїжджає на гастролі разом з Кропивницьким, Заньковецькою, Саксаганським, Садовським. Згодом разом із Саксаганським очолює окрему трупу.  У 1889 році написав комедію «Сто тисяч», у 1892 — драму «Батькова казка».  З 1893 по 1895 роки письменником створено драматичні твори: «Паливода XVIII століття», «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», «Понад Дніпром», «Чумаки».  1899 рік — створив трагедію «Сава Чалий», 1900 року написав комедію «Хазяїн». У 1901 році під час гастролей у Москві відвідує Л. М. Толстого, дарує йому свої твори.  З 1902 по 1904 роки написав драматичні твори: «Гандзя», «Суєта», «Житейське море».  У другій половині січня 1907 року в м. Умані востаннє виступає на сцені. Через тяжку хворобу змушений припинити роботу в театрі. 31 серпня їде лікуватись до Берліна.  15 вересня 1907 року Іван Карпенко-Карий помер у Берліні. Його тіло перевезено на Україну і поховано поблизу хутора Надія на кладовищі с. Карлюжино, поруч з могилою його батька. 

На хуторі Надія 1969 року відкрито літературно-меморіальний музей І. Карпенка-Карого.