Презентація на тему:
Іван Карпенко-Карий

Іван Карпенко-Карий

Народився майбутній драматург 29 вересня  1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграда ( нині Кіровоград ) у родині збіднілого дворянина . Початкової грамоти Іван навчився у дяка , а продовжував освіту  в бобринецькій трикласній повітовій школі . навчання хлопцеві давалося легко  , і закінчив він школу в числі найкращих учнів , за що йому дали  в нагороду “Собрание  литературных статей  Н. И. Пирогова” ( Одеса , 1858) Його батько ,Карпо Адамович Тобілевич,хоч і був дворянином,але не мав достатньо документів для підтвердження дворянського походження. Мати Івана ,Євдокія Зіновіївна Садовська,походила із вільного козацького роду,який потрапив у кріпацьку залежність.

На чотирнадцятому році життя доля кинула хлопця в похмурі кімнати повітових канцелярій за 2 кар 50 коп. на місяць, де молодий писарчук мусив коротати довгі дні над нудною роботою . Змістом його життя стала театральна , літературна і громадсько – політична діяльність. Пізніше він влаштувався на таку ж посаду в Бобринецькій ратуші. Наприкінці 1864 р. його було прийнято на державну службу до повітового суду канцеляриським служителем третього розряду

1865 — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича. 1870— одружився з Надією Карлівною Тарковською, тіткою Єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). У передмісті подружжя придбало садибу ,а на гроші з посагу дружини , Тобілевич заснував неподалік від Єлисаветграда хутір ,який назвав на честь дружини”Надія”. Надія Карлівна народила йому 7 дітей. 1881 — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

Ще в Бобринці Карпенко – Карий захоплювався театром і брав участь в аматорських виставах . У Єлисаветграді він утворив аматорський гурток , вистави якого мало чим відрізнялися від вистав професіональних труп . Він був одним із найактивніших діячів місцевого Товариства для поширення серед народу ремесел і грамотності , клопотався про утворення притулку для калік і сиріт , був ініціатором утворення безплатної лікарні для бідного люду, безплатної народної бібліотеки , писав статті на  літературно – мистецькі теми до місцевої газети , а наприкінці 70-х років близько зійшовся з місцевою інтелігенцією (П. Михалевич , М. Федоровський та ін.) , з якої згодом склався нелегальний гурток однодумців , готових віддати сили за правду , за свободу рідного народу.

1883 — в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького. 1883 — одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. 1884 — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна». 1887 — отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

1888 — з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського. 1906 — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.

П'єси Карпенко-Карий на поштовій марці 1995 р. Усього І. Карпенко-Карий написав 18 п'єс: Бурлака (1883) Безталанна (1884) Бондарівна (1884) Розумний і дурень (1885) Наймичка (1885) Мартин Боруля (1886) Гроші (1889) Сто тисяч (1889) Батькова казка (1882) Паливода XVIII століття (1893) Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895) Понад Дніпром (1897) Чумаки (1897) Сава Чалий (1899) Хазяїн (1900) Гандзя (1902) Суета (1903) Житейськеє море (1904)