Презентація на тему:
ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ. ЕНЕЇДА

Видання «Енеїди» 1809 року Поема «Енеїда» («Виргиліева Энеїда на малороссійскій языкъ преложенная») була написана Іваном Котляревським у 1798 році. Вона стала першою друкованою книгою, написаною народною українською мовою.

Велич  і  значення  письменника вимірюються  тим,  наскільки  глибоко  коріння його творчості сягає народного  життя і наскільки адекватно він відбиває передові ідеали свого часу.   Ці  вимоги  народності  і  пpогpесивності  мистецтва органічно втілені в "Енеїді" І.П.Котляpевського.

“ЕНЕЇДА” - енциклопедiя української етнографiї "Енеїда" Вергiлiя ще до Котляревського зазнала чимало травестiй них переробок. В українськiй "Енеїдi" герої латинської поеми постають переодягненими в українськi костюми, пiд їх масками ховаються українськi пани, чиновники та козаки. Письменник детально вiдтворив у поемі особливості національного характеру українців, а також народного життя i побуту своїх сучасників у цілому, настільки, що її вважають інколи енциклопедією української етнографії тих часiв.

ФОЛЬКЛОР В ПОЕМІ “ЕНЕЇДА” Автор  широко  використовує  фольклор та етнографію. Детально описує українські  народні звичаї та побут - українську дійсність ХVIII  століття. Тут Котляревський виступає блискучим побутописцем, знавцем  усної народної творчості. Національні матеріали, приказки, прислів'я,  легенди, казки, пісні, народні образи, ворожіння, ігри, танці,  гуляння,  страви,  посуд, знаряддя праці, українські імена, використані  автором  в  "Енеїді",  можна  було  б  видати окремими етнографічними й фольклорними збірками.

ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ ТВОРУ Еней  -  веселий,  дотепний  паpубок, сміливий, відчайдушний, трохи  легковажний,  а  pазом  з тим - лицар, хоpобpий полководець. І  в його обpазі відтворені деякі риси укpаїнського хаpактеpу. Його вдача  дуже  суперечлива:  то  він  несеpйозний  гультяй, то мудpий оpганізатоp,  дбайливий  отаман.  Він  поважає козаків. Намагається завжди  бути  поруч  з  ними, щоб не трапилось. Еней - добра, щиpа, пряма людина, істинно народний персонаж.

Еней і троянці. Малюнок Анатолія Базилевича.

Разом iз троянцями - "ватагою розбишак", "осмалених, як гиря, ланців" – Еней утік iз зруйнованої Трої шукати нових берегів. Аркадському цареві Евандру Еней представився як "Кошовий Еней троянець". Навіть з перших рядків видно, ким він є насправді. Еней у Котляревського весь час поводить себе саме як справжня людина з яскравим характером i неодноманітним внутрішнім життям: він може бути й легковажним, "купається в бразі", вміє "бісики пускать", "купається в бразі", вміє "бісики пускать", запальний. Але кожна жива людина може вести себе по-різному в різних ситуаціях, що зовсiм не суперечить цiлiсностi характеру. Отже, нiчого дивного, що такий-от в буденному iснуваннi, Еней за інших обставин починає діяти, як хоробрий ватажок, або величний i мудрий державний діяч. Вiн здатний встановлювати дипломатичнi відносини i вигравати битви.

Еней був парубок моторний І хлопець, хоч куди – козак

На початку поеми було відомо, що Еней:      ...зна воєнне ремесло;     Умом i храбрiстю своєю   В опрiчнеє попав число. Чому би читачеві i не посміятися трошки з симпатичного героя, доки навколо нього все гаразд - у Енея ще буде час довести, чого він насправді вартий, що він не лише гультіпака, а лицар "к добру з натури склонний", "правдивий чоловік". Звісно, події війни письменник зображує зовсiм в iншiй тональності, ніж сцени танцiв та випивок, тож i Еней на полі бою:    Прямий, як сосна, величавий,    Бувалий, здатний, тертий, жвавий.

Ж а н р БУРЛЕСКНО - ТРАВЕСТІЙНА Поема Вергілія стверджує божественне походження імператорської влади. Вона — твір героїко-патетичний. Героїчне властиве й твору І. Котляревського з його екскурсами в минуле, самозреченням в ім'я Вітчизни. Але усі персонажі, особливо у перших частинах української поеми, знижені, приземлені, навіть небожителі хитрі, підступні, жадібні, сварливі тощо. У лексиці «Енеїди» Котляревського — можна знайти просторіччя, лайливі слова — тон твору зумисне несерйозний, балаганний. Але, як зауважував О. Білецький, ця зовнішня комічність не заступає внутрішньої серйозності твору — автор порушує в ньому найактуальніші проблеми суспільного життя І. Котляревський перелицьовує на український лад сюжет твору давньоримського класика Вергілія. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорізької Січі.

Івана Котляревського називають основоположником нової української літератури. Недарма. Мабуть, як в Росії всі знають басні Івана Крилова, так в Україні всі знають "Енеїду" Івана Котляревського. Напам’ять, звичайно, ні – але кілька рядків, мабуть, пригадає кожен. Як і основні перипетії та характерні риси твору. Воно і не дивно. Люди завжди запам’ятовують речі, які їх дивують та веселять. "Енеїда" робить і те, і те сповна. Тут і серйозна основа – міфологія, якій вже не одна тисяча років. І чимале здивування – бо, погодьтеся, автор пропонує незвичний, сміливий погляд і на класичні сюжети, і на всю літературу в цілому. Не кажучи вже про людську сутність – її недоліки Котляревський висміює нещадно, яскраво, безкомпромісно, але – справедливо, тут сумніву немає. Як немає сумніву і в сучасній актуальності цього твору – на жаль, за останні двісті років люди не надто зменшили перелік власних недолугостей. Так і виходить, що і в вісімнадцятому, і в двадцять першому сторіччі "Енеїда" виступає в ролі якісної, глибокої і талановитої сатири. Яка сміху спричиняє немало – але не менше спричиняє і роздумів.