Презентація на тему:
Іван Франко - Новела «Сойчине крило» як унікальне явище в літературі

І. Я.Франко

Фокусуючі запитання:   Як звати головного героя новели? Поясніть другу назву новели «Із записок відлюдька». Напередодні якого свята відбуваються події? Розкажіть про спосіб життя Хоми. Хто така Сойка, як її справжнє ім`я ? Які образи-символи є в новелі? Чому розлучились герої? Доведіть, що Хома і Марія справді кохали одне одного. Поясніть початок листа : «Чи тямиш мене?» Якою була поведінка Хоми під час читання листа, про що це свідчить? Чому Сойка наважилась через 3 роки все-таки повернутися до Массіно? Що символізують крила давно вбитої сойки?

Сюжетний ланцюжок:   Експозиція: Герой – естет готується до зустрічі Нового року. Ніщо суспільне його не хвилює. Він самотньо милується мистецтвом, книгами, квітами. Зав’язка: Лист від незнайомки. Розвиток дії: Історія кохання Марії до Массіно, ревнощі до сойки, брак пристрасті з боку чоловіка. КУЛЬМІНАЦІЯ: Втеча з практикантом, пограбування батька Генріхом. Розвиток дії: Перебування із Зигмундом у банді злочинців; допомога крадіям. Арешт Зигмунда; поїздка в Іркутськ із Володею. Нудьга. Програш у карти. В руках у купця. Напад на купця. Героїня стає другою дружиною капітана-ісправника Серебрякова. Втеча Марії в Порт-Артур. Російсько-японська війна. Догляд за пораненим чоловіком. Мрія про Массіно. Розв’язка: Герой – оповідач змінює свої погляди, починає розуміти справжнє життя. Марія повертається до нього. Позасюжетні елементи: описи (пейзажі, портрети), роздуми героя, коментарі.

На театральній сцені:

Заголовок підзаголовок

Сойка (Garrulus glandarius), птах родини воронових, відіграє роль "поліцейського лісів":

вона завжди на сторожі, своїм скрипучим голосом подає знак лісовим мешканцям про появу людини набагато раніше чим людина її помітить. Довжина тіла близько 34 см, вага 147 — 196 г. В природі сойка уникає відкритих місць, більше полюбляє перельоти з крони на крону. По землі пересовується невпевненими стрибками, тому внизу довго не затримується. Також сойка має здатність переймати звуки інших птахів. Імітаторські здібності сойки достатньо хороші. Їй підвладні, напевно, не тільки всі звуки живої природи, а й нескінченна різноманітність механічних звуків. Сойка може "стукати", ніби вдаряє дзьобом об дерево, "скрипіти", як незмазане колесо воза. Іноді можна опинитися свідком і спільного співу сойок. Кожна з них навперебій спочатку видає мінорну свистячу трель, після якої йдуть тихий клекіт, щиглики, глухий передзвін. До квітня подібні концерти закінчуються, після чого спів сойки можна тільки іноді почути на гніздовий ділянці. У всіх випадках спів сойки - явище вкрай короткочасне і нерегулярне. Воно припиняється з появою гнізда, і аж до вильоту пташенят сойка робиться однією з наймовчазніших і лякливих птахів. Сойка належить до найбільш обдарованих пересмішників. Альфред Брем так описує здібності сойки: "Іноді птах кричить, як кішка: "мяу ", а нерідко глухим черевомовним голосом, але абсолютно ясно вимовляє слово" маргольф "... вона відтворює всі звуки і шуми, які чує у своїй окрузі. Вона так досконало передає нявкаючий заклик мишоїда, що здається, ніби це властивий їй самій, а не запозичений крик ... Іноді сойки вчаться вимовляти окремі слова, а частіше насвистувати короткі мелодії". 

Короткий зміст: Оповiдач говорить, що завтра Новий рiк i сорок рокiв iз дня його народження. Вiн хотiв би зустрiти це свято спокiйно, з гiднiстю, як робить це вже два роки поспiль. Ранiше вiн теж зустрiчав Новий рiк у великiй веселiй i шумнiй компанiï. Але тепер такого не хоче. Вiн послухає улюблену музику, почитає журнали, помилується квiтами, що саме розквiтли, може побути хоч дитиною, хоч героєм, головне — самим собою. З товаришами по роботi, з друзями, знайомими вiн поводиться чемно, навiть дружньо, але стримано, нiкого не впускає у свою душу, та нiхто особливо й не прагне цього.

Раптом служник приносить йому листа з далекого Порт-Артура. Оповiдач сумнiвається, вiдкривати його чи нi, читати чи так просто вкинути у вогонь. Адже там, мабуть, скiльки слiв написано, а вiдомо ж, що досить одного, щоб убити людину чи на довгi лiта зробити її нещасливою. Все-таки вiдкрив. Це був лист вiд дiвчини, з якою вiн колись зустрiчався i про яку думав, що ïï вже давно й на свiтi немає. Вона жартiвливо називала себе Сойкою,

i в листi лежало засушене сойчине крило.

Маня була дочкою лiсника. Вони познайомилися в лiсi, i його вразив ïï дивний мисливський одяг, ïï смiх, безжурна енергiя, що так i випромiнювалася з неï.Сойка питала в листi, чи пам'ятає вiн ïï смiх, ïхнi зустрiчi пiд хатиною, те, як дивилася на них сойка з дерева, як вона почала ревнувати пташку до коханого, котрого та будила ранiше за неï, як убила ту сойку з рушницi, а потiм довго плакала. Вона зiзнається, що грала з ним, але так, як кокетує квiтка, розкриваючи нiжнi пелюсточки й розливаючи навколо себе чарiвнi пахощi.

Вiн був спокiйним, лiнивим егоïстом, тому не втримав ïï коло себе.

Одноï ночi вона втекла з молодим практикантом Генрисем. Але гiрко помилилася. Скромний хлопець виявився зовсiм не тим, за кого себе видавав, а злодiєм. I поïхали вони не до багатих родичiв Генрися, а за кордон у вояж разом iз бандою крадiïв. Коли Генрися заарештували, вона змушена була врятувати того, звабивши полiцмейстера. Тепер вона сидить у Порт-Артурi, де триває вiйна з японцями, бiля тяжко пораненого чоловiка й чекає, коли стане вiльною. Вона береже ту червону в бiлих цяточках сукню, в якiй втекла, i хоче приїхати в нiй до нього, аби лиш тiльки його побачити, якщо вiн хоч краплину пам'ятає ïï та своï до неï почуття.

Тiльки багато пiзнiше дiзналася, що ïï батька обiкрали, забрали грошi зi скарбницi, вiн швидко пiсля того помер, так i вважаючи ïï злодiйкою. Генрися, цього нiкчемного п'яничку-злодюжку, нiбито впiймали знову, i вiн зник назавжди. А Маня дiсталася ïхньому ватажку, Зигмунду. Якось арештували й того. Вона залишилася вiльною. Сiла в поïзд i поïхала. У дорозi познайомилася з iнженером Володею, швидко з ним змовилась i поïхала за його призначенням до Сибiру. У глухоманi Володi швидко все набридло, вiн почав пити й грати в карти, поки й програв ïï саму багатому золотопромисловцю, ласому до жiнок.

Навеснi бiля Красноярська на них напали якiсь волоцюги i вбили Никанора Ферапонтовича, а ïï забрали. Це виявився той же Зигмунд. Але Маня дiсталася iншому, ïхньому ватажковi. Зигмунд навiв роту солдатiв, ватажка вбили, арештували й наводчика. Жiнка дiсталася капiтану-справнику, i це було найтяжче, найстрашнiше з того, що вона зазнала в життi. Капiтан тримав ïï разом iз законною дружиною. I п'яний бив обох, не розбираючи. Нарештi Маня втекла вiд нього, хотiла утопитися, але натрапила на поïзд, яким ïхали вiйська на вiйну з Китаєм. I поïхала з ними, ïй було байдуже, куди i з ким. Тепер ось грають гармати, напевне, починається новий штурм. Але вона йде до моря, щоб передати листа китайцевi, i вiрить, що Вони все-таки колись зустрiнуться, якщо не на цьому свiтi, то на тому.

Оповiдач схаменувся близько дванадцятоï. Оце так свято, проведене в сльозах! Мабуть, романтична дiвчина повидумувала... Де вона тепер? Раптом дзвiнок у передпокоï. Iвась говорить, що прийшла якась дама у вуалi й хоче бачитися з паном радником. Зняла хутро й сидить у легкiй червонiй сукнi з бiлими цятками.  

Коментар: У новелi I. Франка «Сойчине крило» змальована жiноча доля в новiтнiй iнтерпретацiï. Героïня дуже помилилася у своєму виборi, i це призвело до тяжких моральних та фiзичних страждань. Тому вона згадує своє перше чисте й незаплямоване кохання, хапається за нього, хоч у листi, як за рятiвну соломину. Герой-адресат уособлює боротьбу мiж байдужим, вiдстороненим вiд людських пристрастей естетом i живим чоловiком з живими почуттями. Його настроï та свiтогляд змiнюються разом iз перипетiями в листi; перемагають добро й великодушнiсть.

Продовження сюжетного ланцюжка до твору І. Франка « Сойчине крило» ( зразок ) Експозиція: Входить до кабінету Хоми Марія. Обоє спочатку мовчать. Зав’язується розмова. Розвиток дії: Вони поринають у спогади. У обох шалено б’ється серце. Кульмінація: Хома робить відважний крок і пропонує Марії одружитися, бо після сьогоднішньої зустрічі не уявляє своє життя без неї. Розвиток дії: Дівчина сприймає цю пропозицію не серйозно, бо не може повірити в його щирі наміри після всього, що вона вдіяла. Массіно знову поринає у самотнє життя, ні з ким не спілкується. Марія весь час думає про Хому. Усвідомлює, яку помилку допустила. В якусь мить кидає усі справи і їде до Массіно. Розв’язка: Він не тримає зла на Марію і добре її розуміє. Дівчина приймає пропозицію одружитися. Вони щасливо доживають свої останні роки життя.  

Питання для обговорення: Хто винен у тому, що Хома та Марія розлучилися? Чи зустрілися б вони, якщо б Марія не надіслала листа? Як ви розцінюєте той факт, що вона першою пішла на примирення? Які якості повинні виробити в собі закохані, щоб не розлучатися?   Проблемне питання: Чому Іван Франко ввів образ пташки сойки?

ДЖЕРЕЛА: fij.com.ua/.../588-Onovlennya_dush_V_dly...