Презентація на тему:
І.П.Котляревський

Батько українського письменства Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди, Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть. Т.Шевченко

9 вересня 1769 року народився Іван Петрович Котляревський в сім’ї канцеляриста Полтавського магістрату

У тихому куточку міста, на Соборній площі, за дзвіницею Успенської церкви, притулилась серед старих верб, вишень та кущів калини маленька привітна біла хата, де народився, зріс і майже весь вік прожив Іван Котляревський, чиє дорогоцінне ім’я, слово і заповіти свято шанують полтавці, називаючи батьком не тільки нашого нового письменства, але і українського національного відродження

Весь свій вік прожив Іван Петрович у дідівській хаті, іншого дому у нього ніколи і ніде не було; відроджена до життя у 1969 році до 200-річчя від дня народження поета його оселя - то єдиний меморіальний музей славетного полтавця.

1969 року з нагоди відзначення 200-літнього ювілею поета за акварельним ескізом Т.Г.Шевченка було відновлено меморіальний комплекс садибу І.П.Котляревського, до якого увійшли хата, комора, повітка, колодязь з журавлем. 1971р.на території садиби було встановлено погруддя І.П.Котляревського роботи нар. худ. України Г.Н.Кальченко. У будинок вмонтовано окремі деталі старої хати, яку 1751р. придбав дід поета, диякон Успенської церкви Іван Котляревський за «27 рублей 50 копеек ходячей российской монеты в вечное и потомственное владение». Найціннішим є автентичний сволок, на якому кирилицею вирізьблено: «Создася дом сей во имя Отца и Сына и святого Духа Аминь Року 1705 месяца августа».

У буднику п’ять невеличких покоїв. Зайдемо до них. Із сіней двері ліворуч ведуть у кімнату, стіни якої обшиті світлою обшліфованою дошкою. Це кабінет письменника, який в останні роки життя служив йому і за опочивальню. Тут знаходиться відомий історичний сволок з вирізьбленим старослов’янською в’яззю написом: "Создася дом сей во имя отца и сына и святого духа. Аминь. Року 1706 месяца августа 1".

Напроти кабінету - вітальня. Про цю кімнату немає майже ніяких спогадів. Відомо лише те, що тут була велика піч зараз вона оздоблена гарними кахлями з малюнком "Козак Мамай на коні". У стелю цієї кімнати вмонтовано ще один старовинний сволок з хати І.П.Котляревського

Маленька кімната праворуч з вітальні - опочивальня. Тут знаходяться особливо цінні меблі: ломберний столик чорного кольору, люстерко і комод - особисті речі І.П. Котляревського

Дворянський герб Котляревських. Рід походив із козацької шляхти

З 1780 року маленький Іванко почав навчатися в Полтавській духовній семінарії. Особливо старанно й наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку, німецьку мови. З інтересом знайомиться з античною літературою, перекладає Горація, Овідія, Вергілія. Відкриває для себе творчість Ломоносова, Кантемира, Сумарокова. Один із співучнів Котляревського згадував про поета, що той «мав пристрасть до віршування і вмів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його римачем, він вважався найкращим учнем».

1789 — став чиновником Новоросійської канцелярії в Полтаві, покинув службу 1793-го 1796 — кадет Сіверського карабінерського (згодом драгунського) полку, що складався з козаків колишніх Миргородського й Гадяцького полків. Дослужився до капітана. Учасник російсько-турецької війни 1806–1807 років. Пішов у відставку, коли полк перевели з України до Білорусі

З 1794 р., й розпочинається творча робота письменника над славнозвісною«Енеїдою». Протягом 1794—1796 рр. І.Котляревський працює над першими трьома частинами поеми. З 1796 по 1808 р. І.Котляревський перебуває на військовій службі. У складі Сіверського полку, сформованого на базі українського козацького полку, брав участь у російсько-турецькій війні, особливо відзначившись у баталіях під Бендерами та Ізмаїлом. За відвагу й хоробрість І.Котляревського було відзначено кількома нагородами. Навіть у нелегких бойових буднях Іван Петрович продовжує працювати над «Енеїдою». Спочатку І.Котляревський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 році її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура.

1798 — у Петербурзі з’явилося піратське видання перших трьох частин ”Енеїди”. Поему почато 1794 року, завершено через 26 літ. Повне видання побачило світ у Харкові лише по смерті автора (

У 1818 році його призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару він створює драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 році. Так, на полтавській сцені, з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр. Стараннями І.Котляревського було випущено з кріпацтва М.Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя. У 1821 році поет закінчує писати поему, останню частину «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося. Воно з’явилося на світ у 1842 році, уже після смерті автора.

П’єса з’явилась Наталка Полтавка", 1819 року, яка живе 190 років на театральних підмостках, залишаючись такою ж свіжою і молодою, як і під час перших вистав. "...тисячі драматичних п’єс спочивають вічним сном, забуті навіки, а "Наталку Полтавку" вивчили напам’ять мало не всі глядачі. В чому сила преси, в чому чаруюча душу краса? В надзвичайній простоті, правді і, найголовніше, в любові автора до свого народу, в любові, котра із серця Котляревського перейшла на його твір

У себе вдома І.П. Котляревський був гостинний, доброзичливий, розважав товариство цікавими розповідями про бачене і чуте ним, а життєвий досвід у нього був багатий, пам’ять прекрасна Жарти, примовки, дотепи так і сипались з його уст. "Любив хороший стіл з національних страв і хороше вино. Майже всі жителі міста знали Івана Петровича особисто, При зустрічі приязно віталися з ним. Мандрівники, науковці, літератори, які відвідували Полтаву, вважали за честь зустрітися з Котляревським, поговорити з ним.

На старість Іван Петрович тяжко нездужав, страждав від подагри та атеросклерозу, але винятково терпляче зносив хворобу, і тихо згас 10 листопада 1838 року о другій годині дня. Його поховали на міському кладовищі під високою тополею. Зараз на могилі стоїть гарний гранітний обеліск, на якому бронзовий барельєф І.П. Котляревського та золотом вибиті віщі слова Великого Кобзаря:               Будеш, батьку, панувати,     Поки живуть люди,          Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть.

З 22 вересня 2009 року Національним банком України введено в обіг ювілейну “ Іван Котляревський ” номіналом 5 грн.

Пам’ятник Котляревському І.П. Могила І.П.Котляревського