Презентація на тему:
"Інтимна лірика Ліни Костенко"

Моя любове! Я перед тобою.  Бери мене в свої блаженні сни.  Ліна Костенко Інтимна лірика Ліни Костенко

Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, А розум спав, довірливий Самсон. Тепер пора прощатися нам. Будень. На білих вікнах змерзли вітражі. І як ми будем, як тепер ми будем?! Такі вже рідні, і такі чужі. Ця казка днів – вона була недовгою. Цей світлий сон – пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! – Воно лишилось на усе життя.

Поезія Ліни Костенко надзвичайно м'яка і жіноча, в ній відбито прекрасне, золоте серце поетеси, її почуття й думки, що стали мені дуже близькими. її поезія — це талант, це гармонія. Гармонія мозку і душі, думки і почуття, змісту і форми. Талант поетеси, чудової жінки, що вміє відчувати, вміє дослуховуватися до найінтимніших своїх почуттів, проникати в найпотаємніші куточки людської душі, не міг не втілитися в поезіях про кохання. Ліна Костенко — тонкий лірик, автор блискучих поезій інтимного характеру. 

Це не чудо, це гад, мені страшно такого кохання.  Чорна магія ночі, скажи мені голосом рік —  ця тривога, ця ніжність, незатьмарений рай без вигнання,  заворожене щастя, — чи буває таке навік. 

Кохання, на думку поетеси, — це найбільший самовияв людини, найбільша самореалізація, найкращий плід людської душі і серця. Якщо людина здатна кохати до самозабуття, до самозречення, до самоспалення, — значить Господь благословив її, дав можливість пережити найщасливіші години, дні в житті. Людина, яка кохає, не здатна чинити зло.

Розкажу тобі думку таємну,  дивний здогад мене обпік:  я залишуся в серці твоєму  на сьогодні, на завтра, навік.  І минатиме час, нанизавши  сотні вражень, імен і країн, –  на сьогодні, на завтра, назавжди! –  ти залишишся в серці моїм.  А чому? То чудна теорема,  на яку ти мене прирік.  То все разом, а ти – окремо.  І сьогодні, і завтра, й навік.

У поезії «Розкажу тобі думку таємну...» — одному з ліричних шедеврів Ліни Костенко, простежуємо народження в свідомості ліричної героїні «думки таємної», спостерігаємо, як «дивний здогад» її обпікає. Вона з часом нанизує «сотні вражень, імен і країн», та найближчою має бути надія. Кохання для героїні — вічне, якщо вже покохала, то на все життя, бо кохання — це великий дар від Бога, воно носить священний характер. Тому так впевнена лірична героїня, що вона і її коханий залишаться в серці один одного «на сьогодні, на завтра, навік». У поезії звучить туга за втраченим коханням, але водночас немає мотиву безнадії. 

Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, і не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, не розміняй на спотички доріг, бо кості перевернуться в гробницях гірких і гордих прадідів моїх. І в них було кохання, як у мене, і від любові тьмарився їм світ. І їх жінки хапали за стремена, та що поробиш,— тільки до воріт. А там, а там... Жорстокий клекіт бою і дзвін мечів до третьої весни... Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни.

Душа ліричних героїнь поезій Ліни Костенко, як і поетеси, відкрита життю, коханню, щастю. Так, у вірші «Моя любове! Я перед тобою...» серце і душа героїні розкриваються назустріч коханню, «блаженним снам». Між тим героїня знає про те, що може заважати коханню, вона прагне любові щасливої, яка б не розмінювалася на «спотички доріг», боїться «заплутатись в дрібницях».

 Він цей вокал підносив, як бокал.    У нього був метелик на маніжці.    Якісь красуні, всупереч вікам,    До нього йшли по місячній доріжці.            А потім зникла музика. Антракт.    Усі мужчини говорили прозою.    Жінки мовчали. Все було не так.    Їм не хотілось пива і морозива. 

Любов високоморальна й високоестетична, вона постає як чинник виховання, формування смаків і уподобань. Вічність і непроминальність класики кохання втілена в образі старого співака у вірші "Пелюстки старовинного романсу". Художні деталі - бокал, метелик на маніжці - протиставлені в тексті номінаціям, що вказують на сірість, буденність, примітив і відсутність тону: 

 Прекрасна, щемка мелодія інтимної лірики Ліни Костенко бринить в душі то сумом і гіркотою, то вигадкою й оманою, пошуком єдиного й неповторного, то мріється як сон чи казка, а то лунає рішучим і вольовим наказом, естетичним і моральним заповітом.