Презентація на тему:
Історія виборів

ІСТОРІЯ ВИБОРІВ

У стародавні часи формування публічної влади та її функціонування ґрунтувалися на виборності кращих (старших за віком, наймудріших, найхоробріших, найсильніших) членів общини, делегуванні їм права суспільним життям на повазі до волі більшості.

Вважається, що найпершою формою первісного врядування були народні збори, за допомогою яких спільні проблеми розв’язувалися всіма членами первісної общини. На племінній сходці люди криком розхвалювали або відхиляли якусь пропозицію чи рішення ради старійшин.

Поширеним способом призначення на посаду було жеребкування – у ньому вбачали виявлення найвищої волі. Представницьке народовладдя виникло в Стародавніх Афінах у VII ст. до н.е.

З античних часів походить поняття “кандидат”. У стародавньому Римі громадянин, який претендував на високу державну посаду, надягав білий одяг (латиною candida – означає “біла тога”) і ходив вулицями, закликаючи співвітчизників віддавати за нього свої голоси. Цікаво, що голосування під час обговорення питань у сенаті у Стародавньому Римі проводилося шляхом розходження голосуючих у різні боки.

Походженя парламенту Елементи виборності органів урядування та колективного волевиявлення були наявними й у суспільствах та державах доби середньовіччя. Так, король франків Хлодвіг I мав при собі раду до якої входили вищі чиновники та єпископи. Рада знаті, що існувала при королі значною мірою обмежувала владу монарха. Саме з такої ради в середині XIII ст. у Франції виник парламент.

З часом такі представницькі збори з’явились в інших європейських країнах. У Франції вони називалися Генеральними штатами (1302), У Іспанії –Кортесами, У Чехії та Польщі – Сеймами. В Україні першою спробою наділити представницькими повноваженнями окремих осіб були віча – загальні збори, які вирішували як політичні, так і політико – адміністративні питання.

У Великому Новгороді голосували криком. Звідти, до речі, і походить слово “голосувати” – подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали.

На Запорізькій Січі козаки, голосуючи, кидали шапки до різних куп – “за” або “проти”.

Парламентська форма правління набула поширення у світі після буржуазних революцій XVII – XVIII ст. Однак лише у XXст. З’явилась вимога щодо загального та рівного виборчого права, а вибори стали найбільш поширеним способом формування влади, однією з головних ознак справедливого суспільного устрою.

На теренах нашої Батьківщини способом народного волевиявлення за часів Київської Русі було народне зібрання – віче, яке скликалось за волею князя. Це були своєрідні збори військового населення – у них брали участь усі чоловіки, окрім холопів.

Згодом замість віча князь став збирати раду, що складалася з наближених феодалів, землевласників, духовенства – бояр. Рада бояр мала значний вплив на князя у таких важливих питання, як оголошення війни й укладення миру, вибір союзників, ухвалення нових законів тощо.

Виборні начала були властиві українському козацтву від самого його виникнення у XVI ст. Верховною законодавчою владою в державі запорізьких козаків була Січова рада. Вона ж обирала терміном на один рік виконавчу владу – військову старшину Січі – й Верховний суд Січі( терміном на три роки). У запорізьких козаків виборними були всі командні посади, від гетьмана, осавулів, писаря, обозного, судді до отаманів, що командували десятками, та іншої старшини.

Вагомим внеском у запровадження в Росії виборчого права, у набуття традицій і практики парламентаризму вважається утворення Державної думи – найвищої в Російській імперії представницької установи, яка існувала впродовж 1906 –1917 років.

Своєрідною інституцією громадського представника стала Українська Центральна Рада, яку було створено у березні 1917 року. Вона була не лише органом представництва різних політичних сил, а й установою, яка мала парламентські, тобто законодавчі повноваження.

За радянських часів представницькі органи, якими були Верховна Рада СРСР та Ради інших рівнів, мали обмежені функції, оскільки діяли в рамках соціальної системи, що визначалася не законодавством, а переважно партійно – державною практикою та загальним рівнем політичної культури суспільства.

У 1991 році в політичній системі України була запроваджена інституція Президента України, а 1 грудня відбулися перші в новітній історії нашого суспільства прямі і всенародні президентські вибори, на яких переміг Леонід Кравчук.

У червні – липні 1994 р. в Україні також на засадах політичного плюралізму проводились дострокові президентські вибори і вибори до місцевих органів влади. Після другого туру голосування Президентом України було обрано Леоніда Кучму.

За результатами президентських виборів 2004 року Президентом України став Віктор Ющенко.

З 2010 – го року за результатами виборів гарантом Конституції України є Віктор Федорович Янукович