Презентація на тему:
Біосоціальні чинники психічного здоров’я. Вікові аспекти : Психологічні особливості та критерії зрілості і старіння.

Біосоціальні чинники психічного здоров’я. Вікові аспекти : Психологічні особливості та критерії зрілості і старіння. Якість особистості, в основному, визначається рівнем і гармонійністю розвитку всіх сфер психіки, можливістю адаптації до навколишнього, здатністю досягти реальних результатів в своїй діяльності, а також рівнем об’єктивної самооцінки.

Основні показники зрілої і незрілої особистості: Незріла особистість намагається змінити інших людей, пристосовувати їх до себе. Зріла - навпаки намагається змінити насамперед себе і переходить на гармонійну саморегуляцію у взаємостосурках. При конфліктах незріла особистість говорить: “Наді мною знущались”. Зріла особистість самокритично оцінює: “Я сам дозволив познущатись над собою”. Незріла особистість понад усе намагається змінити обставини, зріла – в першу чергу – пристосовуватись до них. В кожному мінусі вона намагається знайти і частку позитивного. Незріла особистість часто знає, але не уміє. Зріла - не лише знає, але й уміє. Ось чому незріла особистість, в основному, критикує, а зріла робить справу (хоч інколи при цьому мовчить або злиться). Незріла особистість намагається влаштувати насамперед своє особисте життя, а потім справи. В результаті не виходить ні те, ні інше і така людина потрапляє в залежність від інших людей. Зріла особистість в першу чергу влаштовує свої справи і отримує незалежність. Особисте життя влаштовується на основі саморегуляції. Потреби зрілої особистості випливають із потенційних можливостей, з її успіхів, її справ. Незріла особистість, не роблячи справи, копіює потреби зрілої особистості, збільшує їх розміри, не рахуючись із своїми реальними потенційними можливостями. (Згадайте потреби дорослих дітей, котрі сидять на шиї у своїх старіючих батьків).

Незріла особистість думає про результати, а зріла про справу, і результат приходить після її завершення. Незріла особистість хоче більше, ніж має, заслуговує і може. Вона не оцінює критично свої можливості, здійснює нераціональні вчинки і в результаті нерідко втрачає і те, що має. Зріла особистість задоволена тим, що має і діє з розумом, щоб примножити те, що має. Незріла особистість хоче, щоб її справи влаштував хтось. Зріла особистість власні справи влаштовує сама. Незріла особистість сподівається, зріла - діє. Незріла особистість намагається управляти іншими людьми, зріла управляє собою. Незріла особистість - це “декорація, яка бажає стати фігурою”.Зріла особистість - фігура, яка не задумується, як вона виглядає в очах інших. Незріла особистість спочатку приймає рішення, а потім підганяє під нього факти (звідси підозріливість незрілої особистості). Зріла особа спочатку збирає факти, а потім на їх основі приймає рішення (звідси відкритість зрілої особистості). Незріла особистість хоче зайняти високе становище, не займаючись самовдосконаленням. Зріла особистість турбується про самовдосконалення, особистісний ріст. Високе визнання приходить само собою.

Якщо підсумувати все вище наведене, стає зрозумілим відомий вислів вітчизняного психолога С. Рубінштейна: “Особистість є те, що людина хоче (її нужди і потреби), що людина може (її здібності і можливості) і що вона собою являє (її спрямованість, характер і ступінь зрілості)”.

Здебільшого найважливіші життєві проблеми вирішуються. У людини є професія, сім’я. Проте можливості “життєвого маневру” зрілості суттєво звужуються. Це обумовлює розвиток кризового періоду від молодості до зрілості, або так звану “кризу середини життя”.

Багато психологів вважають найголовнішим у самовідчутті дорослої людини почуття незаспокоєння. Якщо людина заспокоюється, вона перестає рости як особистість, перестає внутрішньо збагачуватись, внаслідок чого настає застій. Більшість людей не встигають зробити все, що хочуть, але вони реально сприймають цей факт і не надто переймаються ним. Проте певна частина людей переживає цей факт болісно. Такий стрес є причиною розвитку неврозів і психосоматичної патології. Частота смертей серед творчих працівників (особливо поетів, художників, артистів і талановитих вчених) в період 35-40 років різко зростає.

У зрілому віці здебільшого виробляється відповідний стереотип життя: знижується сприймання нового, наростають скритність і консерватизм тощо. Інколи це переростає у нетерпимість, фанатизм, самодурство із зниженням здатності критично оцінити професійні і творчі можливості оточуючих.

Нерідко у цей період розпадаються сім’ї. Людині хочеться змінити професію і стиль життя. Після сорока років підвищується увага до свого здоров’я. У багатьох в цей період виникає відчуття відставання від життя, втрачається “смак життя”, розвиваються депресія і своєрідне відчуття, що вичерпуються можливості. Гегель назвав цей стан “іпохондрією зрілої людини”. Психологи називають такий стан “кризою ідентичності”. Нерідко в структурі синдрому “кризи ідентичності зрілої людини” спостерігається феномен “предметної смерті”. Суть цього феномену в тому, що людина “поглинається предметом, який становить сенс її життя, реалізуючись у цьому предметі”. Наприклад, батьки втілюються у дітях, учитель в учнях, вчений у відкриттях, художник в своїх творах і т.д. Іншими словами, людина живе не для себе, а для інших осіб і предметів, які стали суттю її життя. Певні прояви “предметної смерті” зустрічаються практично у всіх людей. Проте зріла людина повинна більше уваги приділяти і собі, жити і для себе, любити і поважати себе. Це є важливою запорукою психічного здоров’я на межі зрілості і старості.

Зрілість і старість період, коли уже практично нічого змінити не можна, людина стає своєрідним житейським філософом. Вона по-філософськи осмислює своє життя і буття суспільства. У цей період “душевних мук”, зумовлених переходом від стану максимальної активності і бурхливої діяльності до згортання її, різноманітних обмежень, занепадання здоров’я, дефіциту творчих сил і головне, усвідомлення того факту, що необхідно поступитись місцем молодшим і вийти на пенсію, загострюються прояви кризи ідентичності, іпохондрії і предметної смерті, з’являється “інволюційна криза” – клімакс, гормональна перебудова. Зміна гормонального фону супроводжується вегетативними і психічними розладами, так званим “клімактеричним неврозом”. В цей період психіка стає дуже вразливою і оточуючим слід про це пам’ятати.

Вихід на пенсію в наш час не є безболісним процесом. У 39 % пенсіонерів виявляється погранична патологія, основу якої складають неврози, у 29 % обумовлені комплексом переживань, пов’язаних з виходом на пенсію.

Зміни способу і якості життя людей пенсійного періоду призводять до специфічних психогенних розладів адаптації пізнього віку, які розвиваються при впливі вперше виникаючої, комплексної психотравми, пов’язаної з попаданням в незвичні умови існування. Людина здебільшого старіє раптово. Потім наступає тривалий латентний період, коли вона змінюється мало.

Раніше старість розглядали з похмурих позицій Лютера: “Старість – це жива могила”, що відповідало духові часу і поділялось його сучасниками. В наш час людям більше до вподоби теза А.Морза про те, що “Старість – це погана звичка, для якої в активних людей немає часу”. Між цими крайніми поглядами лежить безодня, заповнена людськими поглядами на старість, кожен з яких має свій смисл і своє значення. Сучасні психологи говорять про своєрідні новоутворення старечого віку, які нічим не гірші і не кращі, ніж психологічні новоутворення інших періодів життя. Старість це не обов’язково маразм. В ній є своя сувора естетика і жива сила. Активний спосіб життя продовжує вікову гармонію

Психологічні аспекти старіння Старіння – закономірне виникнення в органах і системах організму вікових змін, які послаблюють його пристосувальні можливості і призводять до старості. Старіння - складний біологічний процес, який відображає одну із сторін розвитку живого організму, розвиток його в часі: процес внутрішньо суперечливий, який поєднує як регресивні тенденції, так і прогресивні – формування нових пристосувальних механізмів. Старіння є закономірним і заключним етапом онтогенезу, вивченням якого займається геронтологія.

Геронтологія – галузь медико-біологічної науки, яка вивчає закономірності старіння живих організмів, в тому числі й людини. Геронтологія включає геріатрію - вчення про особливості хвороб людей похилого віку, геронтогігієну - вчення про гігієну людей похилого віку, геронтопсихологію і психіатрію – вчення про вікові психологічні зміни і захворювання осіб похилого віку, геродієтику – вчення про збалансованість енергетичної цінності харчового раціону і енергетичних витрат організму тощо.

В геронтології розрізняють фізіологічне і передчасне старіння. Фізіологічне старіння – це природний, біологічно детермінований процес, закономірний початок і поступовий розвиток старечих змін, що обмежують здатність організму адаптуватись до оточуючого середовища.

Позитивні компенсаторні риси особистості при старінні: 1. Врівноваженість. 2. Відчуття власної гідності. 3. Життєвий досвід і мудрість. 4. Здоровий консерватизм. 5. Охорона добрих традицій.

Негативні риси особистості при старінні: Зниження активності. Загострення рис характеру з втратою гармонійності. Звуження кола інтересів. Вороже ставлення до всього нового. Послаблення уваги і запам’ятовування. Підвищена втомлюваність. Страх перед хворобами. Загальна загальмованість всіх дій. Псевдомудрість.

Класифікація періодів життя за Піфагором Період становлення – 0-20 р. (“весна”). Молода людина – 20-40 р/ (“літо”). Людина у розквіті сил – 40-60 р. („осінь”). Стара і згасаюча людина – 60-89 р. (“зима”). Класифікація періодів життя за Соловіном і Гіппократом грунтується на науці про переломні або “клімактеричні “ роки, в центрі якої знаходиться ідея цифрового символізму. Згідно з цими уявленнями, кожні 7 років ( на думку інших авторів – 9 р.) відбувається корінна перебудова людського організму, небезпечна для здоров’я і життя людини.

Середня тривалість майбутнього життя за Ульпіаном.

Найбільше число довгожителів є у Росії, Абхазії, Швеції, Норвегії, Таджикистані, Білорусі і Прибалтиці. Багато довгожителів мешкають у високогірних районах (Абхазія, Таджикистан, Еквадор, Колумбія). Довгожителі, як правило, худі, активні, любителі свіжого повітря, свіжої екологічно чистої води і їжі, здорові, не хворіють. Вони, здебільшого, скромні в плані матеріальних благ, малограмотні, живуть в незадовільних побутово-гігієнічних умовах. Більшість із них виконували важку фізичну роботу.

І.Давидовський описав парадокс: “Широко розповсюджена думка, що тяжкі життєві ситуації і нездоровий спосіб життя прискорюють наступлення старості… на достатньо великих і достовірних матеріалах ніколи не було доведено, хоч це, з першого погляду, здається дуже вірогідним. Життя має достатньо прикладів, які як підтверджують, так і заперечують це положення”. Практично всі горяни-абхази і довгожителі з Карпатських гір курять тютюн і вживають традиційні спиртні напої. Але всі вони спокійно переносили життєві труднощі, ніколи не панікували,

Особистість людей похилого віку “Як байка, так і життя цінується не за тривалість, а за зміст” (Сенека). Основним завданням геронтології є “не лише додати роки до життя, але і доповнити життям роки” ( Е.Авербух). У старих людей знижені самопочуття, самовідчуття, самооцінка, посилюються почуття малоцінності, невпевненості в собі, незадоволення собою. Настрій, як правило, знижений, переважають різноманітні тривожні побоювання: одинокості, безпорадності, злиднів, смерті. Старі стають похмурими, дратівливими, мізантропами, песимістами. Здатність радіти знижується, від життя вони нічого доброго уже не чекають. Інтерес до зовнішнього світу зменшується. Їм все не подобається, звідси – буркітливість. Вони стають егоїстичними і егоцентричними, більш інтравертованими (зверненими до себе, своїх внутрішніх переживань), коло інтересів звужується, з’являється підвищений інтерес до переживання минулого, до переоцінки цього минулого. Поряд з цим підвищується інтерес до свого тіла, до різноманітних неприємних відчуттів, котрі часто спостерігаються в старості, відбувається іпохондризація. Невпевненість у собі і в завтрашньому дні робить старих більш дріб’язковими, скупими, надобережними, педантичними, консервативними, малоініціативними тощо. Послаблюється у старих і контроль над своїми реакціями, вони недостатньо добре володіють собою. Всі ці зміни у поєднанні із зниженням гостроти сприймання, пам’яті, інтелектуальної діяльності створюють своєрідний образ старої людини і роблять всіх старих в якійсь мірі подібними один на одного. Правда Е.Авербух уточнює: "було б неправильним думати, що всі відмічені зміни в однаковій мірі мають місце у всіх людей".

Класифікація старості залежно від характеру діяльності І.Кон виділяє 4 різні соціально-психологічні типи старості. Перший тип – активна, творча старість, коли людина йде на пенсію і продовжує трудитись неповний робочий день, бере участь в суспільному житті, живе повноцінним життям, не відчуваючи якоїсь неповноцінності. Другий тип – також відрізняється добрим соціальним і психологічним пристосуванням, але енергія цих пенсіонерів спрямована, головним чином, на влаштування власного життя – матеріальне благополуччя, відпочинок, розваги і самоосвіту, на що раніше їм не вистачало часу. Третій тип (здебільшого жінки) - переключають свою енергію і інтереси на сім’ю. Оскільки домашня робота є невичерпною, їм ніколи сумувати, але задоволення від життя у них звичайно слабше, ніж у представників перших двох типів. Четвертий тип – люди, смислом життя яких стає турбота про зміцнення власного здоров’я, яка не лише стимулює різноманітні форми активності, але і дає відповідне моральне задоволення. Однак ці люди (частіше чоловіки) схильні перебільшувати значення своїх дійсних і уявних захворювань, їх свідомість і самосвідомість відрізняються підвищеною тривожністю. “Іпохондрик – це людина, якій добре тоді, коли їй погано”.

Згідно з І.Коном, є і негативні типи розвитку: І тип - агресивні старі буркотуни, які вічно незадаволені оточуючим світом, критикують всіх, крім самих себе, всіх навчають і тероризують навколишніх нескінченними претензіями. ІІ тип негативного прояву старості – розчаровані і зневірені у собі і власному житті одинаки і сумні невдахи. Вони звинувачують себе за дійсні і уявні втрачені можливості, не здатні прогнати від себе сумні і неприємні спогади про життєві помилки, що робить їх дуже нещасними.

Людина і в старості не може легко попрощатись з потребами і мотивами молодості, так же прагне любові, вражень, кипучої діяльності і активності та багато іншого, чому, згідно із звичайними уявленнями про старість, уже не час. Оскар Уайльд (“Портрет Доріана Грея”) пише: “Трагедія не в тому, що старієш, а в тому, що залишаєшся молодим”.

В старості, як правило, спостерігається відносне збереження розумових здібностей, збагачених великим життєвим і професійним досвідом, на тлі суттєвого зниження фізичних сил і можливостей організму. Це своєрідне розщеплення можливостей тіла і духу спонукало людство постійно шукати шляхи омолодження людини. Алхіміки, лікарі і звичайні шарлатани пропонували масу “еліксирів молодості”, які були неефективними, або навіть шкідливими (наприклад, ртуть або мандрагора – сильний отруйний наркотик)

Передчасне старіння Передчасне старіння - це часткове або загальне прискорення темпів старіння, яке випереджає середній рівень старіння аналогічних за віком здорових людей, інакше біологічний вік людини випереджає його календарний вік.

Якщо фізіологічне старіння є закономірним, біологічно детермінованим процесом, то передчасне – це відхилення від природного перебігу цього процесу, пов’язане з впливом різних чинників, які можна пізнати, вивчити і в певній мірі запобігти їм.

З великої кількості чинників ризику передчасного старіння виділяють ендогенні (спадковість, хвороби), екзогенні (гіподинамія, ожиріння, шкідливі звички, психічні стреси, несприятливе екологічне середовище тощо) і, особливо, соціальний фактор, який, з одного боку, сприяє зростанню тривалості життя, а з іншого, призводить до появи доповнюючих факторів ризику.

Серед головних причин передчасного старіння виділяють: захворювання серцево-судинної системи (атеросклероз, гіпертензія); хронічні неспецифічні захворювання легень і, як наслідок, гіпоксія тканин, що сприяє розвитку виражених змін легень і органів; хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту; ендокринної системи (цукровий діабет, гіпо- і гіпертиреоз, ожиріння, пухлини надниркових залоз тощо); спадкова обтяженість (до вищевказаних захворювань); - гіподинамія – обмежена рухова активність. Вона негативно відображається на функціональному стані різних органів і систем, перебігу обмінних процесів. Створюється порочне коло – старість обмежує м’язову активність людини, а вікова гіпокінезія, в свою чергу, сприяє розвитку передчасного старіння. харчування значно впливає на функціональний стан організму і обмін речовин, зокрема, сприяє розвитку атеросклерозу, одного з основних чинників передчасного старіння, який скорочує життя на 6-8 років.

В розвитку патологічних процесів і передчасного старіння відіграє роль не тільки енергетичний дисбаланс, а й дисбаланс окремих компонентів їжі, адже з віком знижується толерантність до вуглеводів і жирів, тому важливим є принцип збалансованості енергетичної цінності харчового раціону і енергетичних витрат організму.

Основні напрямки профілактики передчасного старіння рекомендує патріарх вітчизняної геронтології Д.Ф.Чеботарьов: - здоровий спосіб життя: активний руховий режим; збалансоване харчування; усунення шкідливих звичок; правильний режим праці і відпочинку; оволодіння методами психологічного захисту і стійкості до стресів. - покращення екологічної ситуації; - покращення матеріально-побутових умов; - покращення соціального захисту і медичного обслуговування; - використання геропротекторів (геріатричних засобів); - генна інженерія (в майбутньому).

“Старіння не є простим руйнуванням структури і функцій організму, а являє собою новий рівень пристосування до середовища” (В.В.Фролькіс), тому вдосконалюючи механізми адаптації, можна підвищити життєздатність організму і попередити передчасне старіння, навіть при впливі несприятливих факторів зовнішнього середовища, тим самим досягти повноцінного здорового довголіття

Народна мудрість гласить “Старість – не радість”. Але все більше розвивається інша тенденція – старість лише починає осмислюватись людством як вік, що таїть у собі великі резерви і можливості. Крім вже сказаного, це – максимальне продовження трудової діяльності людей похилого віку, підвищення ліміту працездатності з виходом на пенсію в 65-70 років. Цього ж хоче основна маса людей, котрі досягли пенсійного віку (особливо інтелігенція). Ці люди володіють величезним життєвим досвідом і практичними навичками. Вони потрібні для виховання трудової зміни. Перспективна тризмінна структура робочого колективу - “діди”, “батьки”, “діти-внуки”. Причому контакт старих і молоді – взаємно продуктивний. Молодь переймає життєвий досвід і мудрість старих людей, а старі через енергію молоді діють на виробничі і соціальні питання.