Презентація на тему:
Значення знань із синтаксису в початкових класах

5 Розділ Методика вивчення розділу «Речення» Значення знань із синтаксису в початкових класах

У роботі над засвоєнням елементів синтаксису можна виокремити кілька напрямів, між якими існує тісний зв'язок 1. Практичні спостереження за синтаксичною будовою та інтонаційним оформленням речень. Побудова речень з різною кількості членів. З різним розташуванням їх за поданим зразком та схемою. 2. Формування уявлень про одиниці синтаксису – словосполучення, речення, зв'язне висловлювання (текст). 3. Засвоєння структури речення і найважливіших синтаксичних понять:зв’язок між словами в реченні; граматична основа речення; головні і другорядні члени речення; головні члени – підмет і присудок; однорідні члени речення. Засвоєння синтаксичної термінології. 4. Поглиблення знань і вмінь із синтаксису під час опрацювання несинтаксичних тем(значення слова. Будови слова. Частин мови). 5. Формування в учнів уміння використовувати у власному мовленні речення за метою висловлювання ( розповідні, питальні, спонукальні) та за інтонацією (окличні, неокличні). Формування пунктуаційних навичок. 6. Застосування набутих знань і вмінь із синтаксису у практиці зв'язного мовлення.

Вироблення початкових уявлень про речення і його будову Початкові уявлення про речення і його будову учні отримують у період навчання грамоти. Усі ознаки речення , як і власне термін, діти мають засвоїти практично, в ході виконання тренувальних вправ. Учителеві слід пам'ятати, що правильні уявлення про речення та його будову сформуються лише за умови, якщо учні глибоко усвідомлюють кожну його ознаку. Учитель повинен постійно дбати про врізноманітнення вправ, добирати для аналізу різні варіанти речень. Найкраще добирати невеличкі зв'язні тексти, в яких є речення, різні за кількістю слів(від одного до п'яти -шести слів), за метою висловлювання. Учні матимуть можливість зіставляти їх будову, інтонування. Для вироблення правильних умінь уже в період навчання грамоти необхідно вчити учнів виразно вимовляти кожне слово(повнозначне і неповнозначне) під час уповільного читання. При цьому слід графічно позначати на дошці склад речення.

Отже, уся робота відбувається в такій послідовності: 1) уповільнене читання речення з чітким вимовлення неповнозначних (службових) слів (за нормального темпу читання прийменник ніби зливається з наступним повнозначним словом); 2) графічне зображення кількості слів у реченні; 3) повторне читання речення в нормальному темпі; 4) порівняння вимови і написання. Щоб виробляти стійкі навички вживання слів у реченні, необхідно систематично вчити учнів самостійно будувати речення (за схемами, на основі малюнків, з поданих слів, за названою темою тощо) У період навчання грамоти учні поступово привчаються ставити до слів(членів речення) питання і відповідати на них. Відповідаючи на питання, які ставить учитель. Учні поступово набувають практичних навичок аналізу речення.

Формування поняття про речення Формуючи поняття про речення як слово або групу слів, що виражають закінчену думку, учитель насамперед повинен зіставити речення з його частиною(фрагментом), демонструючи в такий спосіб закінченість і незакінченість думки, завершеність і незавершеність інтонаційної будови. Спостереження готових зразків речень і активна робота над їх створенням сприяють усвідомленому засвоєнню ознак речення як синтаксичної одиниці зв'язного мовлення . Варто добирати і такі вправи, які спонукали б складати не лише окремі речення, а й зв'язані за змістом. Закінчуючи речення, поширюючи їх другорядними членами, учні водночас повинні думати, як вплине така робота на зміст зв'язного висловлювання в цілому. Наприклад: 1. Поширте речення за запитаннями. 2. Позакінчуйте розпочаті речення.

Вивчення типів речення за метою висловлювання та інтонацією Під час опрацювання речення значної уваги набуває робота над його інтонаційними оформленням, граматичною паузою, що на письмі позначається розділовими знаками. У 2 класі учні засвоюють, що за метою висловлювання є речення розповідні, питальні, спонукальні. Важливо, щоб діти навчились розпізнавати їх за способами вираження розповіді, питання, спонукання. Тому велике значення мають вдало дібрані виразні приклади (наявність у питальному реченні питальних слів хто?, де?, куди?, коли? і т.п., звертань, у спонукальному – звертань, наказової форми дієслів) Особливості інтонації найкраще ілюструвати на одному і тому самому реченні, зміст якого змінюється залежно від мети висловлювання. Слуховий і руховий аналізатори працюють особливо активно тоді, коли учні самостійно складають або перебудовують речення.

Можна запропонувати такі, наприклад, вправи: Склади розповідне, питальне і спонукальне речення. Для цього використай такі слова:хлопчик, другий клас, який, добрий. Змінюй їх відповідно до змісту. Подані речення перебудуй так, щоб вони стали спонукальними. Сергійко відвідає музей. Оленка виконує завдання. Бабуся розповідає казку.

Пропонуючи будь-яку із вправ, учитель повинен подати зразок виконання. Працюючи над реченням, учні вчаться давати повні й короткі відповіді на запитання. Учитель повинен учити школярів давати повні відповіді, але не завжди слід вимагати їх. Повна відповідь потрібна тоді, коли є необхідність точно сформулювати думку, описати малюнок, переказати зміст прочитаного. Під час живого спілкування, у діалогічному мовлення можна задовольнитися неповними (короткими) відповідями, що є цілком природним для такого типу мовлення.

Робота над засвоєнням понять “ основа речення ”, “головні члени речення ” Найважливішим і найскладнішим для засвоєння під час опрацювання речення є поняття “ основа речення ” – його головні члени(підмет і присудок). Процес засвоєння цих понять тривалий і тому потребує пильної уваги, поетапного засвоєння цих понять. На першому етапі(1-2 класи) формується уявлення про центр речення. Здійснюється смисловий аналіз речення. Застосовуються смислові запитання. Після ознайомлення з частинами мови учні вчаться ставити граматичні запитання, без опрацювання теорії. На другому етапі(3 клас) відбувається засвоєння граматичних понять – “ основа речення “, “ члени речення “, “ підмет ” і ” присудок “ – у процесі вивчення теорії. Щоб в учнів сформувалися стійкі знання, здобуті теоретичні відомості потрібно постійно закріплювати під час виконання різноманітних тренувальних вправ. На третьому етапі (4 клас) учні не одержують нових знань про головні і другорядні члени, однак повинні систематично повторювати і закріплювати вивчене у 3 класі, застосовуючи набуті знання на практиці.

Робота над засвоєнням синтаксичного зв'язку між членами речення Під час опрацювання елементів синтаксису однією з центральних є робота над встановленням зв'язків між членами речення. Вміння встановлювати зв'язки між членами речення має привести до усвідомлення і розрізнення словосполучення і граматичної основи речення. У початкових класах учні засвоюють лише одну з ознак словосполучення: слова зв'язуються за смислом і граматично – за допомогою закінчень слів або закінчень і прийменників; зв’язок встановлюється постановкою питання від головного слова до залежного. І саме тому, що не вивчають всіх ознак словосполучення, не використовують послідовно й самий термін “ словосполучення “ Вживають вираз “ сполучення слів “, під яким можна розуміти як словосполучення, так і сполучення підмета з присудком. Однак у процесі практичної роботи поступово вчаться їх відрізняти.

Вивчення однорідних членів речення Однорідні члени речення вивчають у 4 класі. Цьому передують численні спостереження речень з однорідними членами, що в 1 – 3 класах називають перелічуванням. Роботу над однорідними членами не слід завершувати уроками, присвяченими їх вивченню. Вона має тривати до кінця навчального року під час опрацювання інших тем граматики. Вчитель повинен постійно сприяти повторенню теоретичних відомостей, закріпленню пунктуаційних умінь і навичок учнів. Слід заохочувати учнів використовувати однорідні члени під час написання робіт творчого характеру. Цьому сприятиме насамперед добір завдань, які вимагали б використання однорідних членів. Наприклад: напиши: 1) що ти бачив у лісі під час прогулянки; 2) що сталося з небом під час грози; 3) яку працю дорослих тобі доводилось спостерігати; 4) про свої домашні обов'язки; 5) Що змінилося в парку з настанням холодів.

Ознайомлення зі складним реченням Програма передбачає практичне ознайомлення четвертокласників зі складними реченнями: учні не вивчають жодних теоретичних відомостей, ознайомлення відбувається у процесі аналізу речень, роботи над побудовою складних речень за поданим зразком за схемами. Для аналізу варто підбирати різні за будовою речення. На уроці ознайомлення зі складним реченням учитель насамперед пропонує вправу на зіставлення простих речень зі складними. Школярі мають вчитися не тільки визначати складні речення за кількістю граматичних основ, а й самостійно будувати їх за поданим зразком, схемами, за змістом малюнка. Утворюючи речення учні практично засвоюють сполучники і сполучні слова, якими зв'язуються частини складного речення. У процесі вивчення частин мови, повторення в кінці чверті або року потрібно пропонувати учням вправи на аналіз і побудову складних речень.

Види вправ із синтаксису і пунктуації У методиці навчання мови вправи з реченнями ділять на аналітичні. Якщо переважає аналіз готових речень, і синтетичні, які передбачають самостійне складання речень. І ті, і ті вправи використовуються на різних етапах навчання. Найчастіше синтетичні вправи виконуються на основі аналітичних. Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної активності учнів вправи з реченнями поділяються на три групи: на основі зразка, конструктивні, творчі. Вправи за зразком використовуються на різних етапах навчання. Конструктивні вправи застосовуються у 2 – 4 класах. Це вправи на побудову і перебудову речень. Творчі вправи передбачають повну самостійність виконання. Важливо сформулювати завдання так, щоб не сковувати творчої ініціативи учня.

До вправ з реченнями належать і синтаксичний розбір, який у початкових класах буває неповним, частковим, відповідно до тих знань, які учні засвоюють на різних етапах навчання. Найповніший синтаксичний розбір проводиться у 4 класі. Елементи синтаксичного розбору обов'язково включаються у схеми морфологічного розбору частин мови: встановлюється залежність між словами за допомогою граматичних питань, з'ясовується синтаксична роль слова в реченні.

6 Розділ Методика вивчення елементів лексикології Завдання вивчення лексикології в початковій школі

Завдання кожного вчителя,як зазначив видатний педагог і методист К.Д.Ушинський, - “ виправляти і поповнювати словниковий запас дитини відповідно до вимог рідної мови, і при тому вводити ці поправки й доповнення не тільки у знання дитини. А й у число її звичок ” Саме в початкових класах потрібно, на думку В.О.Сухомлинського. Ввести дітей у сад, назва якому – рідне слово, домогтися,бщоб кожна дитина пережила відчуття здивування, відкриваючи красу рідного слова. Щоб успішно розв'язати ці завдання, учитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси,які в ній відбуваються.

У роботі над вивченням лексичних понять можна визначити такі основні напрями: * Лексичний аналіз мови художніх текстів:виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів; виявлення слів, ужитих у переносному значенні; з'ясування смислових відтінків ужитих у тексті синонімів, антонімів;аналіз інших зображувальних засобів, зокрема порівнянь. * Пояснення значень слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, демонстрування малюнка, слайда із зображення предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, уведення нового слова до контексту тощо.

* Виконання завдань на добір слів із певним значенням: дібрати з поданого синонімічного ряду потрібні за смислом речення іменники; дібрати прикметники з переносним значенням для опису предметів, характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до тварини тощо. * Уведення поданих або самостійно дібраних лексем у власне мовлення школярів; складання речень і текстів за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами, редагування поданих текстів тощо

Наукові засади методики навчання елементів лексикології в початковій школі Надзвичайно важливо забезпечити усвідомлення молодшими школярами того, що слово може мати кілька різних форм, таким чином, звукова оболонка слова може частково змінюватися, однак лексичне значення залишається незмінним. Надзвичайно важливим концептуальним положенням сучасної лексикології є погляд на слово як елемент лексичної системи української мови. Надзвичайно важливо в процесі опрацювання елементів лексикології в початковій школі передбачити розкриття сполучуваності слів. Важливими для методики навчання лексикології організації словникової роботи на уроках мови є психолінгвістичні праці.

Основні принципи опрацювання лексичних тем Екстралінгвістичний принцип у вивченні лексикології вимагає зіставлення слова і реалії. Втілення цього принципу передбачає використання предметної або ілюстративної наочності. Лексико-граматичний принцип полягає в зіставленні лексичних і граматичних значень слова Системний принцип, реалізуючи який учитель постійно пропонує зіставляти багатозначні слова й омоніми, синоніми й антоніми тощо. Функціональний принцип передбачає розгляд лексичного значення слова з урахуванням його вживання в різних стилях мовлення. Історичний принцип – відомості про походження слів (етимологія), історія “ життя ” певного слова.

Види вправ з лексикології Вправи з лексики слід класифікувати за такими критеріями: 1. За дидактичною метою: - вправи на пояснення значення слова; - вправи на вживання слів у власному мовленні. 2. За характером розумових операцій: - аналітичні вправи; - синтетичні вправи; - вправи на порівняння текстів чи речень. 3. За ступенем самостійності у виконанні: - репродуктивні вправи; - конструктивні вправи; - творчі вправи. 4. За формою виконання: - усні вправи; - письмові вправи.

Поняття про слово Для свідомого оволодіння поняттям “ слово “ слід організувати спостереження за такими істотними ознаками цієї мовної одиниці: Слово виділяється в усному і писемному мовленні; Більшість слів мають самостійне значення; Більшість слів можуть змінювати свою початкову форму, при цьому їх значення залишається незмінним; Кожне слово відіграє певну роль у реченні; Кожне слово має звукове, а на письмі – буквене оформлення.

Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово. Сучасній методиці відома низка способів і прийомів пояснення значення слова. Найчастіше вживаються такі способи: Показ предмета чи його зображення(малюнок, слайд, макет) Використання контексту; Найпростіший словотвірний аналіз; Тлумачення слів(коротке пояснення, використання тлумачного словника тощо)

Робота над переносним значенням слів Із прямим і переносним значенням слів діти стикаються постійно., але не завжди усвідомлюють це мовне явище. Завдання вчителя є навчити школярів: Розрізняти пряме й переносне значення слів; Уживати слова з переносним значенням у мовленні. Щоб упоратися з цими завданнями, учитель має відвести вправам на спостереження за прямим і переносним значенням слів належне місце в загальній системі вправ із мови і мовлення. Не слід обмежуватися тільки спеціально відведеними для цього розділами шкільного підручника. Слід використовувати той лексичний матеріал, який є у вправах підручників, а також трапляється в текстах читанок.

Робота з багатозначними словами Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їхнього мислення і мовлення сприяють і спостереження за багатозначністю слів. Ця робота передбачає; Усвідомлення учнями того, що слово має два або більше лексичних значень; Точність уживання багатозначних слів у мовленні. Усвідомлення природи багатозначних слів готує учнів до засвоєння явища омонімії. Робота над вивченням омонімів має на меті: Усвідомлення того, що в мові існують однакові за звучанням і написанням, але різні за значенням слова; Точне вживання слів-омонімів у мовленні.