Презентація на тему:
Стан здоров'я населення як індикатор якості навколишнього середовища

Модуль 2: Стан здоров'я населення як індикатор якості навколишнього середовища Тема 3: Медико-географічні аспекти вивчення населення

План лекції Зв’язок внутрішнього середовища людина з навколишнім середовищем; поняття про гомеостаз. Визначення поняття “здоров’я”, його характеристики, рівні здоров’я. Сучасні проблеми вибору критеріїв оцінки здоров’я населення

З самого початку існування людей на Землі їхня життєдіяльність проходила у навколишньому середовищі, а здоров’я формувалось залежно від впливу природних факторів на організм. При цьому, здатність організму підтримувати себе у сталому стані незалежно від оточуючого середовища тривалий час залишалася загадкою. Першими, хто внесли великий вклад у розуміння даного питання були французький вчений К. Бернар і американський дослідник Р. Кєннон.

К. Бернар вважав, що життя — це не тільки хімічні або фізико–хімічні процеси. На його думку, існує тісний зв’язок живого з оточуючим середовищем, який проявляється у різних формах пристосування. Одна із таких форм адаптації — це латентне життя або життя без зовнішніх ознак його прояву, наприклад, зерно, у якого здатність до проростання зберігається багато років.

Іншою формою адаптації, згідно поглядів К. Бернара, є постійне або вільне життя, тобто форма життя, характерна для тварин з найбільш високою організацією, в тому числі і людини.

Р. Кєннон увів поняття гомеостазу — відносного сталого стану внутрішнього середовища і деяких фізіологічних функцій організму. З його точки зору, організм — це відкрита для навколишнього середовища система, яка має багато зв’язків з ним через органи почуттів, рецептори шкіри, слизових оболонок, кишково–шлункового тракту, нервово–м’язевих органів.

Основними механізмами адаптації або пристосувань є механізми саморегуляції. Вони діють і на рівні клітини, і на рівні органу, системи і організму. Реакції, які забезпечують гомеостаз, спрямовані на підтримання стаціонарного стану організму, координацію комплексних процесів для виключення або обмеження впливу негативних факторів, вироблення або збереження оптимальних форм взаємодії організму і середовища у змінених умовах середовища, тобто при зміні температури повітря, його вологості, тиску, руху повітря, сонячної радіації, ґрунту, харчових продуктів тощо.

Нині серед вчених відсутні єдність і згода стосовно інтерпретації поняття “здоров’я”. П.І. Калью на основі вивчення світового інформаційного потоку документів склав перелік 79 визначень поняття сутності здоров’я людини. Як відзначає автор, наведений перелік є далеко не повним. Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Але здоров’я це не лише відсутність хвороби, це також здатність швидко адаптуватись до постійно змінюючихся умов середовища, здатність до оптимального виконання професійних та інших функцій, як суспільних, так і біологічних. Необхідно відзначити, що здорова людина не здатна пристосуватись до любих умов середовища, адаптація завжди має свої межі.

Здоров'я є вирішальною умовою нормального життя кожного з нас. Від здоров'я залежать фізичні можливості людини, спроможність виконувати суспільні функції врешті-решт соціальний розвиток держави. Центральним поняттям «Медичної географії» є здоров’я.

Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не тільки відсутність хвороб фізичних дефектів. Воно визначається умовами проживання, які постійно змінюються, наявністю екстремальних ситуацій як природно-географічного, так і соціально-економічного походження. Серед останніх велике значення належить якості медичного обслуговування та екологічного стану середовища проживання. Здоров’я визначають як стан біогенетичного, психофізіологічного, фізичного і індивідуального благополуччя, при якому системи організму людини взаємно зрівноважені, а також адаптовані до соціального і природного середовища при відсутності хвороб і фізичних недуг.

Рівні здоров'я населення на глобальному, популяційному , індивідуальному рівнях;

Ю.П. Лисицин і співавтори (1985) диференціюють 3 взаємопов’язаних рівні здоров’я

Перший рівень — суспільний — характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві. За визначенням Д.Д.Венедиктова, суспільне здоров’я - це характеристика індивідуальних рівнів здоров’я членів суспільства, яка відображає ймовірність досягнення кожним максимального здоров’я і творчого довголіття і несе інформацію про життєдіяльність усього суспільства як соціального організму, що прагне до гармонійного розвитку і підтримки екологічної та іншої рівноваги з природою та соціальним середовищем. В.П. Казначеев (1993) визначає здоров’я популяції як процес соціально–історичного розвитку психосоціальної та біологічної життєдіяльності населення у низці поколінь, зростання працездатності і продуктивності суспільної праці, удосконалення психофізіологічних можливостей людини.

Другий — групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Третій — індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах усього суспільства та групи, так і на основі фізичних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде окрема людина. Найчастіше у літературі приводиться наступне визначення “здоров’я індивіду” — це процес збереження і розвитку його психічних, фізичних та біологічних функцій, його працездатності і соціальної активності при максимальній тривалості життя.

Суспільне здоров'я може визначатися станом динамічної рівноваги населення з навколишнім природним середовищем у конкретних соціально-економічних умовах. Це означає, що його можна розглядати як показник якості навколишнього середовища. Саме тому для визначення інтегрального кількісного показника здоров'я необхідно враховувати комплекс показників, які всебічно і безпосередньо характеризують стан кожної людини.

Показники, що визначають здоров'я населення загальномедичні (поширеність хвороб, захворюваність, смертність, інвалідність, у тому числі загальна і дитяча); психічні розлади (поширеність психічних розладів захворюваність нервової системи та розладу органів відчуття); спадкові розлади (вроджені аномалії, очікувана тривалість життя); соціальні (демографічне навантаження, природний рух населення, рівень соціальної навантаженості, рівень медичного обслуговування, джерела існування); екологічні (кількісні показники екологічної ситуації, включаючи співвідношення техногенного навантаження і стійкості до нього навколишнього природного середовища).

Більшість дослідників схиляються до думки, що основними ознаками або характеристиками здоров’я є: Нормальна функція організму на всіх рівнях його організації — організму, органів, тканинних, клітинних та генетичних структур, нормальне функціонування фізіологічних та біохімічних процесів, які сприяють відтворенню. Динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища. Здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці. Здатність організму пристосовуватись до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються, здатність підтримувати постійність внутрішнього середовища організму, забезпечуючи нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігання живої основи в організмі. Відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь–якого порушення. Повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

Найбільш чутливою групою, що реагує на зміни навколишнього середовища є діти, тому при вивченні цього спецкурсу важливим є не лише встановити зміст поняття “здоров'я”, а й конкретизувати його з огляду на специфічність, особливість дитячого віку. Деякі автори для дітей раннього віку наводять таке визначення: здоров’я – це не стан організму в даний час, а детерміноване сукупністю факторів (генетичних, ембріологічних, постнатальних, соціальних) сполучення показників (фізичний і нервово-психічний розвиток, функціональні стани і резистентність, захворюваність), що формують певний його рівень (здоровий, пограничний стан, група ризику, не здоровий).

І.М.Воронцов визначає здоров’я дітей як сукупність властивостей організму, сім’ї, оточення та виховання, які забезпечують: відсутність хронічних захворювань та значних аномалій розвитку; відносну рідкість та легкість перебігу гострих захворювань; відсутність “донозоологічних” синдромів; адекватність психологічної підтримки (виховання, навчання) та заходів, що стимулюють розвиток; елімінацію і (або) корекцію факторів ризику для наступних періодів життя; оптимальні темпи онтогенезу (тобто росту, інтелектуального та функціонального розвитку).

Складові здоров’я фізіологічне здоров’я – всі органи і фізіологічні системи працюють злагоджено, організм характеризується високою резистентністю, функціональні системи організму адаптуються до зміни зовнішніх факторів із найменшим стресовим навантаженням;

Складові здоров’я психічне здоров’я – існує емоційна та інтелектуальна гармонія дитини з оточуючим середовищем, переважання позитивних емоцій, усвідомлення мотивів поведінки;

Складові здоров’я соціальне здоров’я – достатня соціальна адаптація людини (дитини), відсутність соціопатичних проявів у родині, відсутність девіацій поведінки та ознак соціальної психодепривації, сформовані високі духовно-моральні якості.

Показники здоров’я людини—індивіда відсутність чи наявність хронічного захворювання; функціональний стан органів (з врахуванням способу життя та стану навколишнього середовища); специфічна резистентність, про яку можна судити за показниками захворюваності; психічний та фізичний розвиток.

Показниками здоров’я популяції тривалість життя; відтворення потомства; працездатність; захворюваність (відображає ступінь адаптації до умов середовища); задоволення життям.

Однак, уявлення про рівень здоров’я у більшості наукових досліджень формується на основі показників, що характеризують патологічні стани. Це захворюваність, поширення хвороб, інвалідність, смертність, травматизм тощо. Для дитячого населення виділяють окремі групи здоров’я, які теж визначаються за наявністю чи відсутністю в організмі дитини патологічних порушень, вад, аномалій розвитку, тощо.

Небезпечним для людини є стан хвороби. Між здоров'ям і хворобою відсутня чітка межа, існує лише серія перехідних станів, які відрізняються між собою вираженістю патологічних ознак. Можна вважати, що при переході від стану здоров'я до хвороби умовна величина здоров'я зменшується, а величина ризику патологічного стану – нездоров'я (хвороби) – зростає.

Статистичні показники при цьому відображають кількісні ознаки здоров'я, знову ж таки через "зворотні" величини: захворюваність, поширення хвороб, інвалідність, смертність, які розраховуються за певний період (частіше всього за рік) стосовно деякої кількості населення ( здебільшого на 100 000 осіб).

Захворюваність населення можна вважати найчутливішим показником, який характеризує вплив середовища на людину. Первинна захворюваність розраховується на основі лише вперше виявлених випадків хвороби протягом року, а загальна (хворобливість, поширеність) враховує всіх хворих, виявлених на момент обліку. Статистичні показники захворюваності не завжди достовірні і придатні для порівняння, і навпаки, показники смертності, які можна розглядати як результат впливу середовища, вважаються більш достовірними. Вони ґрунтуються на випадках смерті кожної окремої людини, які обов'язково реєструються, причому за єдиною міжнародною класифікацією.

Термін “хвороба” використовується в кількох аспектах: для позначення захворювання окремої людини, як нозологічна одиниця і як біологічне і соціальне явище. Найкоротше визначення “хвороби” належить Р.Вірхову - життя при ненормальних умовах. На початку ХХ століття Л Ашофф дав таке визначення - це порушення функцій, внаслідок чого виникає загроза життю. (Чи згодні ви з таким визначенням?)

З соціальної точки зору хвороба характеризується загальним чи частковим зниженням пристосування до середовища і обмеженням свободи життєдіяльності хворого.

У зв’язку з різноманітністю хвороб проводять їх класифікацію за різними критеріями. За ознакою спільності їх етіології поділяють на інфекційні та неінфекційні з подальшим поділом на ряд підгруп. Групують хвороби за принципом спільності соціально опосередкованої дії на організм людини природних та штучних, пов’язаних з діяльністю людини факторів довкілля

Перший збудник інфекційної хвороби (збудник сибірської виразки) був виділений у чистій культурі німецьким мікробіологом Р.Кохом в 1876 р., і із цього часу починається бурхливий розвиток мікробіології й інфектології. До початку XX ст. були описані збудники більшості інфекційних хвороб, що лютували у світі в той час. Термін «інфекційні хвороби» був уведений у наукову термінологію наприкінці XIX ст. німецьким ученим Р.Вирховим.

Про поширеність інфекційних хвороб і їхньої ролі в житті людини свідчить той факт, що й зараз ще щорічно від них страждає 1/3 населення земної кулі. Людству загрожують тисячі різних збудників - бактерій, вірусів, грибів, найпростіших, гельмінтів. Тільки за останні десятиліття світ «збагатили» більш ніж 200 нових, раніше невідомих науці інфекційних хвороб, у тому числі СНІДОМ.

Про роль інфекційних хвороб у житті людини свідчать дані про зміну чисельності населення на земній кулі саме з цих причин. Так, подвоєння чисельності населення Землі відбувалося до 1700 р. за 1000 років; пояснюється такий повільний приріст населення епідеміями, що лютували в той час усюди, чуми, холери, натуральної віспи, тифів і інших інфекційних хвороб; - з 1700 р. - за 150 років (введення в багатьох країнах карантинів при чумі, холері, натуральній віспі, винахід вакцини проти віспи); — з 1850 до 1950 р. — за 100 років (виявлення й вивчення збудників інфекційних хвороб, розробка методів лікування й вакцин проти багатьох з них); - з 1950 - до 1990 р. - за 40 років (ліквідація натуральної віспи, широке застосування антибіотиків і інших химіотерапевтичних препаратів, вакцинація). Планувалося, що до 2000 р. на Землі буде проживати більше 6,5 млрд. чоловік. Однак інфекційні хвороби вносять свої корективи: з'явився СНІД, проти якого поки немає надійних методів профілактики й лікування, реєструються такі важкі захворювання, як лихоманки Ласса, Эбола, Марбурга, хвороба легіонерів і інші, невідомі колись науці, формуються нові варіанти вже відомих збудників, резистентних до традиційно застосовуваних й ефективних раніше антибактеріальних препаратів.

Нові інфекційні хвороби - створення індустрії птахівництва породило й привело до широкого поширення такого захворювання, як кампилобактериоз; - організація мережі фабрик-кухонь, великих підприємств громадського харчування сприяло «процвітанню» сальмонельозу; - поява системи кондиціонерів обумовила передачу легіонеллезу; - розширення показань до пересадження органів, переливанню крові привело до поширення вірусних гепатитів В, С, G і СНІДУ; - проведення вакцинації сприяло формуванню нових штамів мікроорганізмів.

-Що ж відрізняє інфекційні хвороби від інших, неінфекційних, захворювань?

1. Наявність в організмі живого збудника. 2. Людина стає джерелом інфекції, воно може заражати інших людей. Ступінь зараження в значній мірі буде визначатися властивостями збудника, його локалізацією, періодом хвороби. 3. Для багатьох інфекційних хвороб характерна масовість поразки населення, що веде до величезних економічних втрат, особливо у випадку розвитку епідемій. 4. Для будь-якого інфекційного захворювання характерна строга циклічність. Цю особливість необхідно враховувати при постановці діагнозу.

Періоди інфекційного захворювання - інкубаційний (від зараження до перших клінічних проявів хвороби); - початковий (перші дні хвороби, перші клінічні прояви, які нерідко носять неспецифічний характер, що найчастіше служить причиною діагностичних помилок); - розпал хвороби (найбільша виразність клінічних симптомів, пов'язаних з переважною локалізацією збудника в організмі, особливостями його дії на організм); – період стихання клінічних проявів, обумовлений активацією захисних реакцій організму й ефективною дією лікувальних засобів; - видужання. Іноді видужання йде повільно через затяжну плинність хвороби. Іноді захворювання протікає блискавично, коли від моменту перших клінічних проявів до смерті проходять 1-2 доби або навіть години.

Виділяють професійні захворювання, хвороби, пов’язані з високим (низьким) рівнем розвитку суспільства, воєнну патологію і т.д. Поділяють хвороби за віком, статтю (дитячі, жіночі тощо) та іншими ознаками. У медичній географії існують класифікації хвороб за природними передумовами (Воронов А.Г., 1965, Авцин А.П., 1972, Облапенко Г.П., Вершинський Б.В., 1976). Зокрема, Облапенко Г.П. та Вершинський Б.В. запропонували поділ хвороб на 2 типи: залежні від природних компонентів і незалежні від природних компонентів.

Графічна модель територіальної системи захворюваності

В той же час для аналізу здоров’я населення застосовується сукупність санітарно-епідемічних показників, які хоч і дають певне уявлення про здоров’я населення, але не пристосовані до інтегральної оцінки його як важливої характеристики взаємозв’язків “людина-довкілля” в межах територіальних суспільних систем. Існують і значні недоліки у системі збору медичної статистики. Статистичні дані здебільшого свідчать про стан діяльності закладів охорони здоров’я, а меншою мірою про стан здоров’я населення та його окремих верств. Такі недоліки інформаційної бази досліджень вимагають пошуку ефективних методів обробки первинної інформації для отримання достовірних результатів. Отже, сучасні запити практики вимагають виходу за межі раніше отриманих знань.

Територіальні системи захворюваності мають і вертикальну ієрархічність – від локального до глобального, з відповідними якісними та кількісними характеристиками хвороб. Якісні характеристики визначаються їх клінічними проявами (самопочуття хворого, перебіг його стану тощо) і виражаються через видову назву хвороби. Кількісні показники можна розділити на абсолютні та відносні. Таким чином, можна вважати, що медико-географічна ситуація будь-якої території визначається станом відповідної територіальної системи захворюваності.

Патогенез Патогенез (від грецького pathos- страждання, хвороба і генез) – механізми виникнення та розвитку хвороби та окремих її проявів на різних рівнях організму. Загальні закономірності патогенезу – пошкодження клітин та тканин органів, неспецифічні відповідні реакції організму (н.в.р.) і розвиток типових патологічних процесів( наприклад запалення). Причини хвороб різноманітні, але кількість н.в.р. обмежена; разом з цим їх вираженість в сполученні з часом у різних хвороб дуже відрізняється навіть при одній і тій хворобі. Відносно постійні н.о.р. це підвищення температури тіла, збільшення утворення гормонів, вони є відповідною дією на дію різних шкідливих факторів ( інфекція, травма).

Домашнє завдання - питання семінарських занять Законодавча база щодо забезпечення здоров'я населення – нормативні акти, діючі закони, що присвячені санітарному та епідеміологічному благополуччю населення, донорству, трансплантації органів, лікарським засобам та захисту від окремих хвороб, використання, ввіз та реалізації ГМО (генно-модифікованої продукції). Вплив на здоров’я людини змін атмосферного тиску, погоди, клімату. Адаптивні можливості організму. Проблеми забруднення повітря. Вода як фактор довкілля. Фізіологічне та гігієнічне значення води для людини. Проблеми забруднення води. Ґрунт як фактор довкілля, що впливає на здоров’я людини. Забруднення ґрунтів. Їх медико-географічне значення. Природний радіаційний фон, радіаційне забруднення навколишнього середовища та їх вплив на здоров’я людини. Біопатогенні зони (Україна, світ). Природні вогнища інфекційних хвороб (Україна, окремі регіони світу). Вплив соціально-економічних факторів на стан здоров’я людини. Вплив соціально-психологчних факторів на стан здоров’я людини. Вплив режиму, раціону та якості харчування на здоров’я людини та населення. Вживання екологічно чистих продуктів харчування. Застосування харчових добавок, ГМО в продуктах харчування. Науково-технічний прогрес та здоров’я людини – переваги та недоліки (використання ПАР, побутової техніки з різночастотним випромінюванням, використання ПК, радіотелефонів, мобільних телефонів, СВ- печей тощо).