Презентація на тему:
Мала енциклопедія

Іван Багряний – поет, прозаїк, драматург, публіцист, громадсько-політичний діяч Життєвий і творчий шлях одного з найяскравіших представників української еміграційної літератури

“Іван Багряний – одна із найяскравіших і найдраматичніших постатей в українському письменстві і громадянстві першої половини і середини ХХ ст. Переслідуваний і караний на батьківщині,… він не для всіх виявився бажаним і зручним і в еміграції, в діаспорі; його цькували і йому погрожували розправою політичні супротивники; замовчуваний на Україні всі повоєнні роки, він тільки останнім часом став відомий нашим читачам…” Мала енціклопедія етнодержавознавства

Народився Іван Павлович Багряний (справжнє прізвище – Лозов’яга, русифіковане – Лозов'ягін) 19.09 (2.10). 1906 р. в с.Куземин на Полтавщині (тепер Сумська обл.) у родині робітника-муляра. Це село поблизу Груні, де народився відомий гуморист Остап Вишня, у тому ж Охтирському повіті.

Навчався Іван спочатку в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, а з 1916 по 1919 рр. у так званій Вищій початковій школі. В 1920-1921 рр. він навчається слюсарській справі в Охтирській технічній школі, але, не закінчивши її, переходить до Краснопільської художньо-керамичної школи (1922). З 1926 р. Багряний – студент Київського художнього інституту, але до захисту дипломної роботи не був допущений з огляду на національні переконання. Охтирка

Серйозні твори Багряний почав писати у 1925 році, друкуючи їх в журналах “Глобус”, “Плужанин”, “Всесвіт”,“Гарт”, “Кіно”, “Червоний шлях”, “Життя і революція”.

У 20-ті роки вийшли збірка віршів “До меж заказаних” (1927), поеми “Монголія” і “Ave Maria” (1929), роман у віршах “Скелька” (1929).

Поему “Ave Maria” автор видав власноруч за свій рахунок. На цій маленькій книжечці, яка мала 106 сторінок, значилося: Видавництво “Сам”. Це видання було конфісковано, але більшість накладу встигли розкупити.

Вражає присвята до поеми: Вічним бунтарям і протестантам, Всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, Всім скривдженим і зборканим і своїй бідній матері крик свого серця присвячую

У пролозі до поеми вражають своєю силою рядки, написані у вигляді листа до друга: “Друже мій любий! Прошу не називай мене поетом, бо це мене жорстоко ображає. Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині – це категорія злочинців, до якої я не належав і не хочу належати. Не іменуй же мене поетом, бо слово поет скорочено стало визначати: хамелеон, проститутка, спекулянт, авантюрник, ледар… Не іменуй же мене поетом, друже мій. Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі, я хочу бути тількі нею…”

Івана Багряного було заарештовано 16 квітня 1932 року за звинуваченням у контрреволюційній пропаганді та агітації (ст. 54-ІІ та 54-6 КК УРСР, слідча справа №343). Півроку перебував у в’язниці, в камері самотнього ув’язнення, а з 1933 р. – у засланні на Далекому Сході. 1936 р. Багряний тікає і живе нелегально.

Думками Багряний зі своєю Батьківщиною, що знайшло відображення у вірші “Рідна мова” (1937 р.). Скільки в ньому любові, поваги до Вітчизни, почуття власної гідності! Мово рідна! Колискова материнська ніжна мово! Мово сили й простоти, – Гей, яка ж прекрасна Ти! Перше слово – крик любови, Сміх і радість немовляти – неповторне слово “Мати” – Про життя найперше слово… Друге слово – гімн величний, Грім звитяг і клекіт орлій, – Звук “Вітчизни” неповторний І простий і предковічний… Ну, а третє слово – “Мила” – Буря крові, пісня рвійна І така, як пах любистку, І така, як мрійка мрійна… Перейшов усі світи я, Є прекрасних мов багато, Але першою, як Мати, Серед мов одна лиш ти є. Ти велична і проста. Ти стара і вічно нова. Ти могутня, рідна мово! Мова – пісня колискова. Мова – матері уста. Хабаровськ, 1937

Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає. Уже 16 червня 1938 року він був повторно заарештований та відсидів у Харківській в'язниці УДБ-НКВС на Холодній горі. Хоч тривали довгі дні знущань та допитів, Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав.

1 квітня 1940 року прийнято постанову, у якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928 — 1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов'ягіна слідством не добуто».

Хворий, знесилений, Іван Багряний повертається в Охтирку. Під час німецької окупації працював у газеті “Голос Охтирщини”, художником-декоратором у харківському театрі, друкувався в газеті “Нова Україна”.

1943 року переїздить до Львова, бере активну участь у національно-визвольному русі УПА. На Галичині (в м.Моршин) Іван Багряний за два тижні написав роман “Тигролови”, який спочатку мав назву “Звіролови”. Цей роман отримав першу нагороду на літературному конкурсі, організованому “Українським видавництвом”. У цьому конкурсі брали участь відомі письменники У.Самчук, Т.Осьмачка.

Цей роман виходить на Заході трьома виданнями українською мовою в 1947, 1955, 1991 рр. Також цей твір було видано багатьма мовами, а в Австрії та Німеччині його було визнано найкращим твором для молоді.

Свою творчу діяльність Іван Багряний починав в Україні, але більшість його творів була видана за кордоном. У 1944 році Багряний емігрував до Словаччини, згодом до Австрії (Інсбрук), звідки перебрався до Баварії (Новий Ульм). Постійно Багряний жив у Німеччині, де вів активну громадську і творчу діяльність.

У воєнні і повоєнні роки написані поема “Гуляй-поле”, роман “Люба” (1944), поетична збірка “Золотий бумеранг”, сатирична комедія “Генерал” (1948) повість-вертеп “Розгром” (1948), роман “Сад Гетсиманський” та повість “Огненне коло” (1953), поема “Антон Біда – герой труда” (1956), романи «Маруся Богуславка”, “Людина біжить над прірвою” (1965), твори для дітей та ін.

У романі “Сад Гетсиманський” знайшов відображення харківський період життя письменника, його в‘язничні поневіряння. “Сад Гетсиманський” був виданий у США, Канаді, Англії, Німеччині, Голандії, Франції.

Передмова до роману належить перу Володимира Винниченка, котрий у своєму листі до Багряного зазначив, що “Сад Гетсиманський” – “великий, вопіющий і страшний документ…Я зроблю все, що сила моя буде , для Вашої великої книги і для істини”. (Лист В.К.Винниченка до Багряного // Українські вісті. – 1961. – 2-9 квітня. – С.1).

У 1945 році в Новому Ульмі Багряний разом зі своїми однодумцями Г.Костюком, С.Підгайним та Ю.Лавриненком заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і в 1948-1963 рр. був її керівником. Багряний десять років був головою Української Національної Ради та віце-президентом УНР в екзилі. Як голова УНР в США і Канаді, відвідав понад двадцять міст, де виступав перед українськими громадами з доповідями.

Іван Багряний видавав газету “Українські вісті”. Ця газета української діаспори проіснувала до 2000 року і була “трибуною … нової еміграції, бідної матеріально, але сильної духом”. Він також випускав видання УРДП: “Наша боротьба”, “Наші позиції”:

Як публіцист, Багряний написав понад дві сотні статей. Більшість надрукована під прізвищем Багряний, інші – під псевдонімами: Іван Рябовіл, С.Рябовіл, С.Дорошенко, П.Січинський та ін. Фундацією ім. Івана Багряного було видано публіцистику письменника.

Іван Багряний – автор “Гімну української молоді”, Гімну ОДУМ-у, “Маршу української молоді”. Музична обробка цих творів належить Григорію Китастому. Ми об’їхали всю землю навколо, Пропливли океани й моря, Та тебе не зрікались ніколи, Україно ясна, як зоря! І.Багряний. Марш української молоді Портрет Григорія Китастого, написаний Іваном Багряним. Олівець. 1 травня 1944 р.

Іван Багряний пробував себе як маляр, він автор портретів Михайла Грушевського, Симона Петлюри, Докії Гуменної, Григорія Китастого. Портрет Докії Гуменної

Багряний працював як маляр-ілюстратор. Під псевдонімом Б.Залуцький він оформив обкладинки книг Уласа Самчука “Юність Василя Шеремети”, Юрія Косача “Еней і життя інших”, Тодося Осьмачки “Старший боярин”, під псевдонімом О.Турчин – збірку новел Павла Маляра.

Іван Багряний власноруч ілюстрував свою книгу “Антон Біда – Герой Труда: повість про ДІ-Пі”.

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року у Шварцвальді в санаторії Блазієн (Німеччина). Поховано митця у Новому Ульмі в Німеччині. На могилі Багряного встановлено пам’ятник.

У 1975 р. у штаті Пенсільванія (США) засновано Фундацію ім. Івана Багряного – неприбуткову організацію української діаспори США. За фінансової підтримки Фундації ім. Івана Багряного здійснено випуск багатьох видань.

1963 року філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду.

1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи “Сад Гетсиманський ” і “Тигролови”.

Список використаних джерел Українська література. 10 – 11 класи. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту, академічний рівень. - К: Грамота, 2011 Українська література: підручн. для 11 кл. загальноосвітн. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень)/ за заг.ред. Г.Ф.Семенюка. – К.:Освіта, 2011. Надурак С., Слоньовська О.Вивчення української літератури. 11 клас. Інтегровані уроки. – Харків: Веста: В-во “Ранок”, 2004 uk.wikipedia.org/wiki/Багряний_Іван_Павлович korolenko.kharkov.com/bagrian.htm shkola.ostriv.in.ua/publication/code-c9023f0b049e/list-b407a47b26