Презентація на тему:
Засоби для ЦНС

Клінічна фармакологія засобів, що впливають на ЦНС

КЛАСИФІКАЦІЯ ПСИХОТРОПНИХ ЗАСОБІВ

Клінічна класифікація нейролептиків

Покази до застосування нейролептиків Гострі і хронічні психози різної етіології (шизоаффективний психоз і шихофренія, органічні і інтоксикаційні психози, включаючи деліріозні стани, дитячі і сенильні психози). Синдроми психомоторного збудження (психотичний, маніакальний, тривожний, психопатичний). При шизофренії для припинення і профілактики загострень, корекції негативних (дефіцитних) розладів, стримування темпу прогредієнтності. Деякі обсесивно-компульсивні розлади. Синдром Турета та інші гіперкінетичні рухові розлади (хорея Гентінгтона). Порушення поведінки і сфери потягу при психопатіях і психопатоподібних синдромах, в тому числі у дітей. Деякі психосоматичні і соматоформні розлади (больові синдроми, сенестоіпохондрична симптоматика). Виражена інсонмнія. Нестримна блювота. Премедикаця перед наркозом, нейролептанальгезія (дроперідол). Недивлячись на перераховані різноманітні покази до застосування нейролептиків, у 80-90 % випадків їх застосовують у психіатричній практиці при шизофренії або для припинення маніакального збудження.

Протипокази до застосування Індивідуальна непереносимість. Токсичний агранулоцитоз в анамнезі. Закритокутова глаукома, аденома простати (для препаратів з холіноблокуючими властивостями). Порфірія. Паркінсонізм. Феохромоцитома (для бензамідів). Алергічні реакції на нейролептики цієї групи в анамнезі. Тяжкі порушення функції нирок та печінки. Захворювання серцево-судинної системи у стадії декомпенсації. Гострі лихоманкові стани. Коматозні стани. Вагітність і лактація. Інтоксикація речовинами, які викликають депримуючу (пригнічуючу) дію на ЦНС.

Вибір антипсихотичних препаратів При виборі перевагу слід надавати конкретній фармакологічній групі, а не конкретному препарату, так як фармакологічна різниця між групами значно більша, ніж між препаратами однієї групи. Крім того необхідно враховувати і спрощену класифікацію, у відповідності з якою розрізняють групу „сильних” і групу „слабких” антипсихотичних засобів. Відомо, що чим сильніша антипсихотична дія, тим слабше проявляється седативний ефект, але здатність викликати екстрапірамідні порушення більша в порівнянні зі „слабкими” антипсихотичними засобами, для яких більш характерна седативна дія і менша здатність викликати екстрапірамідні порушення. У випадках, коли ефективність призначеного антипсихотичного засобу недостатня, його не слід замінювати препаратом з цієї ж групи. Більш правильна заміна препаратом іншої групи, і крім того, необхідно перевірити точність раніше проведного вибору антипсихотичного засобу.

Анксіолітики (транквілізатори) – лікарські засоби, здатні зменшувати вираженість тривоги, страху і емоціональної напруги. Транквілізатори здатні знімати стан психічного напруження або страху як у здорових людей, так і при різних невротичних і неврозоподібних розладах. На відміну від нейролептиків вони не володіють антипсихотичною активністю і не викликають екстрапірамідних побічних ефектів. Основні ефекти транквілізаторів: Транквілізуючий (анксіолітичний) – зменшення тривоги, страху, емоційної напруги. Седативний (психомоторна загальмованість, денна сонливість, зниження концентрації уваги, зменшення швидкості реакції, потенціювання дії алкоголю та інших депримуючих ЦНС засобів). Міорелаксуючий (проявляється у вигляді слабкості, в’ялості, втомлюваності). Протисудомний (пригнічення судомної активності). Снодійний (в залежності від дози характерний для всіх бензодіазепінів, але особливо для препаратів з коротким Т1/2). Вегетостабілізуючий (регулювання діяльності вегетативної нервової системи).

Класифікація транквілізаторів Похідні пропандіолу – мепробамат. Похідні бензодіазепіну - діазепам, лоразепам, нітразепам, медазолам та ін. Похідні триметоксибензойної кислоти – триоксазин. Похідні азапірону – буспірон, іпсапірон, гепірон, тандоспірон. Похідні різних хімічних структур – амізил, гідроксизин, зуриклон, мебікар, мексідол та ін.

Покази до призначення транквілізаторів Гострі та хронічні тривожні синдроми непсихотичного рівня. Панічні тривожні розлади (алпразолам, клоназепам) Психотичні тривожні розлади (діазепам, лоразепам, феназепам, клоназепам). Важкі форми маніакального або психотичного психомоторного збудження в поєднанні з нейролептиками та солями літію. Явища нейролептичної інтолерантності у хворих шизофренією з ознаками органічної недостатності ЦНС. Диссомнія – препарати з коротким Т1/2 : тріазолам, флунітразепам, темазепам – так як вони не викликають денну сонливість. Поєднання інсомнії з тривогою – разове (перед сном) застосування тривало діючих препаратів – діазепам, клоразепам. Антеградна амнезія при в/в введенні діазепама або мідазолама – при ендоскопії, бронхоскопії, електрокардіоверсії, операції під місцевою анестезією. Премедикація перед хірургічним втручанням – діазепам, алпразолам. Гостра дистонія, викликана метоклопрамідом. Клоназепам – препарат вибору при невідкладній терапії епілептичного статусу. Зменшення явищ алкогольної абстиненції і абстиненції, яка є синдромом відміни гіпно-садативних препаратів. Неврологічні розлади, які протікають з підвищенням м’язевого тонусу, включаючи резистентну до корректорів екстрапірамідну неврологічну симптоматику (акатізія, дистонія, м’язева ригідність).

Протипокази до призначення бензодіазепінів: Індивідуальна непереносимість або підвищена чутливість до бензодіазепінів. Міастенія. Порфірія. Декомпенсована легенева недостатність. Зловживання алкоголем. Важкі порушення функцій печінки і нирок. І триместр вагітності.

Вірогідність появи побічної дії бензодіазепінів зростає в залежності від багатьох факторів, головними з яких є: Застосування бензодіазепінів з порівняно великим періодом Т1/2 (хлордіазепоксид, клоразепат, діазепам, флуразепам, галазепам, квазепам, празепам та ін.). Призначення бензодіазепінів протягом довгого періоду у великих дозах. Застосування бензодіазепінів, елімінація активних метаболітів яких із організму відбувається повільно, що супроводжується їх кумуляцією на протязі кількох днів. Кумулятивні ефекти метаболітів проявляються клінічно не завжди. Порушення дектосикаційної функції печінки (особливо при призначенні бензодіазепінів, які інактивуються шляхом мікросомального окислення в печінці). Порушення функції нирок (елімінація метаболітів і кон’югованих бензодіазепінів здійснюєтсья нирками). Порушення дихання, особливо вентиляційна недостатність у хворих з важкими хронічними бронхообструктивними захворюваннями або страждаючими „апное під час сну”.

Побічні ефекти бензодіазепінів: „Синдром похмілля” вдень, проявляється відчуттям втомлюваності, сонливості, уповільненням розумової діяльності, порушенням пам’яті. Обумовлюється кумуляцією препарату і його метаболітів. Депресія, апатія, „емоційна анестезія”, атаксія, порушення координації рухів, дизартрія, диплопія, головокружіння, розлади уваги. При довготривалому застосуванні бензодіазепінів можлива агравація депрсії і провокація суїцидальних спроб у хворих з депресією (особливо при змішаних її формах, що протікають з вираженими відчуттями страху). Поява збудження, спалах люті і жорстокості на початку лікування як парадоксальний ефект бензодіазепінів. Антисоціальна поведінка, гіпнагогічні галюцинації у людей, що вживають алкоголь і барбітурати. Збудження, ейфорія, виникнення страху і тривоги після седативної і анксіолітичної дії (у пацієнтів з органічними захворюваннями головного мозку). Пригнічення дихання, апное, зупинка серця при в/в введенні бензодіазепінів.

Синдром відміни бензодіазепінів може проявлятися тільки через 3-4 тижні після припинення прийому тривало діючих бензодіазепінів, а після припинення прийому бензодіазепінів з коротким періодом дії ознаки синдрому відміни можуть з’являтися на протязі кількох годин після відміни: рецидив хвороби у вигляді відновлення генералізованих тривожних станів, страху, панічних атак, агорафобій, а також поява галюцинацій, ілюзій, головних болей, тремтіння, парестезій, гіпотензії, тахікардії, пітливості, диспепсії, болей в різних частинах тіла. Необхідно дотримуватись правила: чим довше пацієнт отримував бензодіазепіни, тим повільніше повинна бути швидкість зменшення його добової дози (у деяких випадках для повної відміни бензодіазепіну необхідно від 4 до 12 місяців). При застосуванні бензодіазепінів із короткотривалою дією, можливий розвиток синдрому „міждозової тривоги” – відновлення стану тривоги і страху в інтервалі між прийомами препарату. Найбільш несприятливим наслідком довготривалого прийому транквілізаторів є розвиток психічної і фізичної залежності аж до формування справжньої токсикоманії. При передозуванні транквілізаторів у хворих, які не мають тяжких соматичних розладів, як правило розвивається різка загальмованість, а потім глибокий сон, який може продовжуватись до 2 днів.

КЛАСИФІКАЦІЯ ДЕПРЕСІЙ Реактивні” або вторинні, що виникають у відповідь на реальні чинники, наприклад, горе, хвороба, очікування нападу болю (зустрічається найчастіше) – до 60 %. Депресії зустрічаються у хворих на: хронічний коліт 43 %; хронічний гастрит в 12 %; цукровий діабет ІІ типу в 27 %; хворобу Паркінсона в 40-50 %; остеохондроз грудного відділу хребта в 27 %; остеохондроз шийного відділу хребта в 27 %; ІХС в 20 %; перенесений інфаркт міокарду в 30 %; перенесений інсульт в 30-60 %. „Ендогенні” або великі депресії, що виникають внаслідок ендогенно обумовлених порушень біохімічних процесів у ЦНС і проявляються нездатністю впоратися зі звичайним стресом (зустрічаються до 25 % випадків). Маніакально-депресивні психози або біполярні ефективні розлади (становлять приблизно 10-15 %).

КЛАСИФІКАЦІЯ АНТИДЕПРЕСАНТІВ

Класифікація антидепресантів за впливом на загальний стан ЦНС

Покази до застосування. Депресивні стани різного походження (наприклад, циклотімія, дістімія,біполярні розлади настрою, а також в рамках шизофренії, органічних захворювань головного мозку та інші психічні розлади) і характеру (ажитовані, астенічні, іпохондричні та ін. депресії), панічні і обсесивно-компульсивні розлади, соціальні фобії, нервова анорексія і булімія, нарколепсія, соматоформні розлади. При лікуванні алкоголізму антидепресанти застосовують поза періодом абстиненції, при підвищеній втомлюваності, відсутності вираженої тривоги, а також при безсонні, дисфоричних порушеннях, хронічних алгічних синдромах. Протипокази до застосування. Психомоторне збудження, судомні напади, гострі випадки порушення свідомості, захворювання печінки і нирок у стадії декомпенсації, стійка артеріальна гіпотензія, порушення кровообігу, вагітність, індивідуальна непереносимість.

Побічна дія антидепресантів: Антихолінергічна дія ТАД (особливо амітриптилін, доксепін і кломіпрамін): сухість в роті (пригнічення салівації, множинний карієс); розпливчастість зору, мідріаз з підвищенням внутрішньоочного тиску і спазмом акомодації; закрепи і затримка сечовиділення (атонія кишечника, сечового міхура), паралітичний ілеус; делірій. Побічна дія на ЦНС: тремор, страх, безсоння, підвищення апетиту; поява судом у хворих, схильних до судомних реакцій (епілепсія, травми голови, у хворих на алкоголізм) – особливо амоксапін і мапротилін. Екстрапірамідрі розлади – ампоксапін. Ортостатична гіпотензія; тахікардія (симпатоміметична і антихолінергічна дія на серце); кардіотоксичність (концентрація в серцевому м’язі в 100 разів більша, ніж в плазмі), подовження QRS і інтервалу R-Q, розширення зубця Т, екстрасистоли та інші форми артимій, порушення передсердно-шлуночкової провідності (аж до АВ-блокади); дилятаційна кардіоміопатія. Алергічні шкірні реакції, фотосенсибілізація, холестатична жовтяниця, агранулоцитоз, лейкопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія. Миготлива деліріозна симптоматика у хворих похилого віку. Атропіноподібний делірій при передозуванні із загрозливими зоровими галюцинаціями. Ендокринно-обмінні порушення: затримка рідини з невеликим набряком тканин, булімія, збільшення маси тіла, дисменорея, дисфункція статевої сфери.

Незворотні ІМАО: Холіноблокуюча дія. Тирамінові („сирні”) реакції: несумісність з продуктами, які мають тирамін (копченості, сир, кава, шоколад, дріжджі, бобові, червоне вино, пиво). Ортостатична гіпотензія, збільшення маси тіла, безсоння, порушення функцій статевої сфери, сухість в роті, закрепи, затримка спечовиділення, нудота, порушення координації рухів, набряки, пітливість, акатізія, невропатія, пов’язана з дефіцитом вітаміну В6. Психомоторне збудження, дратівливість, неуступчивість, посилення безсоння і тривоги. Інверсія фази МДП.

Селективні інгібтори зворотнього захоплення серотоніну: Гіперстимуляція центральної і периферичної серотонінергічних систем: шлунково-кишкові розлади (нудота, пронос); анорексія; порушення статевої функції; тремор; пітливість. Серотоніновий синдром: метеоризм, спастичні болі в животі, діарея, нудота та інші диспептичні явища. Тремор, дизартрія, гіперрефлексія, м’язевий гіпертонус, міоклонічні посмикування, атаксія, брадикардія, маніакальноподібний синдром, сплутаність, дезорієнтація, підвищення температури, маскоподібне лице, профузний піт. Смерть наступає від гострих серцево-судинних порушень. При поєднанні з інгібіторами МАО – гастроентерологічні і неврологічні розлади, гіпертензивний криз (інтервал між прийомом повинен бути не менше 2-х тижнів, а з флуоксетином – 4-5 тижнів).

КЛАСИФІКАЦІЯ ПСИХОСТИМУЛЯТОРІВ

ПОКАЗИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ: непсихотичні розлади різної етіології з переважанням анергічних порушень, астенічна і апатична симптоматика, нарколепсія (підвищена сонливість), торпідні форми розумової відсталості у дітей, синдром дефіциту уваги у дітей старше 6 років. Крім того можуть застосовуватися у здорових людей для підвищення розумової та фізичної працездатності (при цьому психостимулятори тільки мобілізують внутрішні резерви організму і не усувають потреби в нормальному відпочинку і відновленні сил). Призначають ПС і в тому випадку, коли антиепілептичні препарати викликають в’ялість, сонливість, пригнічення (кофеїн, сиднокарб). Застосовують для лікування мігрені (кофеїн у поєднанні з ерготаміном), при артеріальній гіпотонії, пригнічення дихального центру (кофеїн, як препарат з вираженими аналептичними властивостями).

Протипокази до застосування психостимуляторів: стан психомоторного збудження, тривога і тривожні розлади; виражений атеросклероз і серцево-судинні захворювання; зловживання ліками і лікарська залежність в анамнезі; алкоголізм; артеріальна гіпертензія; гіпертіреоз, психози, епілепсія та інші судомні розлади, порушення функції нирок і печінки; тіки, синдром Турета та інші гіперкінетичні розлади; перехресна підвищена чутливість до ПС та інших адрено- і симпатоміметиків; порушення сну; дитячий (до 6 років) і старечий вік; кофеїн протипоказаний при високій чутливості до інших похідних ксантину (теофілін, еуфілін, теобромін), глаукома; вагітність і лактація.

Побічна дія психостимуляторів При тривалому застосуванні може виникати залежність (психічна, фізична) Соматичні побічні дії (аритмії, подразливість, ажитація, безсоння, порушення акомодації очей, закрепи, втрата апетиту, нудота, болі в шлунку, блювота, сухість і неприємний присмак у ротовій порожнині, підвищена пітливість, алергічні реакції, ангінозні болі, тіки, рухові гіперкінези, гіпертермія) При тривалому застосуванні або призначенні високих доз препаратів може виникати: кардіоміопатія, підвищення АТ, психічні реакції, зниження маси тіла, сплутаність свідомості, підвищення тактильної і больової чутливості, тремор, м’язеві посмикування, шум у вухах, судомний синдром.

Класифікація речовин з нейрометаболічною дією І. Ноотропні препарати з домінуючим мностичним ефектом (cognitive enhancers). 1. Пірролідонові ноотропні препарати (рацетами), переважно метаболічної дії: пірацетам, прамірацетам та ін. 2 . Холінергічні речовини: 2.1. Посилення синтезу ацетилхоліну та його викиду: холін хлорид, фосфотіділсерин, лецитин та ін. 2.2. Агоністи холінергічних рецепторів: оксотреморин, бетанехол, 2.3. Інгібітори холінестерази: фізостигмін, галантамін. 2.4. Речовини зі змішаними механізмами: демонал ацеглюмат, сальбутіамін, інстенон. 3. Речовини, які впливають на систему збуджуючих амінокислот: глутамінова кислота.

ІІ. Ноотропні препарати змішаного типу з широким спектром ефектів („нейропротектори”) 1. Активатори метаболізму мозку: Актовегін, інстенон (гексабендин). 2. Церебральні вазодилятатори: інстенон, вінпоцетин, оксибрал, ніцерголін 3. Антагоністи кальцію: німодипін, циннарізин, флунарізин та ін. 4. Антиоксиданти: мексідол, альфа-токоферол та ін. 5. Речовини, які впливають на систему ГАМК: Гаммалон, пантогам, пікамілон, фенібут, натрію оксибутират та ін. 6. Речовини з різних груп: етимізол, оротова кислота, беглімін, нафтідрофурил, жень-шень, інстенон, екстракт гінкго білоба, лимонник та ін.

Загальні покази до застосування Церебральна ішемія (гостра стадія і період реабілітації); Черепно-мозкова травма (гостра стадія і період реабілітації); Коматозний стан; Розлади інтелектуальної діяльності у дітей, які страждають затримкою психічного розвитку в легкій або помірній формі; Труднощі у навчанні дітей з синдромом дефіциту концентрації уваги; Синдром хронічної втоми; Вегетативно-судинна дистонія; Хвороба Альцгеймера; Судинна деменція;

Класифікація снодійних засобів Барбітурати: барбітал (веронал) Бензодіазепіни: хлордіазепоксид (еленіум, лібріум), діазепам (седуксен, реланіум, сібазон), феназепам, оксазепам (тазепам, нозепам), нітразепам (радедорм, еуноктин), флунітразепам (рогіпнол), тріазолам (хальціон), мідазолам (дормікум, флормідал), бротізолам (лендормін). Етаноламіни: доксиламін (донорміл). Циклопірролони: зопіклон (імован, сомнол, піклодорм, релаксон). Імідазопіридини: золпідем (івадал). Нейрогормони: мелатонін (вівамакс). Покази до застосування. Порушення сну (затруднене засинання, раннє або нічне пробудження).

Протипокази до застосування і особливі вказівки: Вік до 15 років, вагітність і лактація, підвищена чутливість до препарату. Пацієнтам похилого віку з недостатністю функції печінки і нирок призначати половинну дозу на початку, поступово збільшуючи дозу, а при відміні поступово знижувати дозу. Не вживати алкоголь. ПОБІЧНА ДІЯ Симптоми післядії (підвищена сонливість, зниження працездатності, концентрації уваги, погіршення настрою) Антероградна амнезія (після бензодіазепінових похідних) Розвиток толерантності і лікарської залежності Відчуття гіркоти і сухості в ротовій порожнині (зопіклон) Легкі порушення пам’яті і психомоторної координації (золпідем)