Презентація на тему:
протирадіаційний захист в медичних закладах

ЛЕКЦІЯ НА ТЕМУ: “ Гігієнічні аспекти протирадіаційного захисту в медичних закладах і його контроль”.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ 1. Основні фактори, що обумовлюють дію іонізуючого випромінювання на організм людини. 2. Джерела іонізуючого випромінювання. 3. Використання радіонуклідів у медицині. 4. Використання іонізуючого випромінювання в різних видах народного господарства. 5. Захист під час рентгенодіагностичних досліджень. 6. Дози опромінення населення промислово розвинених країн. 7. Профілактика променевих уражень. 8. Допустимі дози опромінення. 9. медичні протипоказання. 10. Заключна частина.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ НАУКИ ПО ВИВЧЕНЮ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ 8.11.1895 р. Вільгельм Конрад Рентген відкрив Х – промені 1.03.1896 р. Анрі Бекерель - свічення урану 1897 р. Ернест Резерфорд відкрив, що уран випромінює λ і β частинки 1899 р. Дербін і Гізель – актиній 1900 р. Рутерфорт – еманацію торія 1905 р. Ган – радіоторій 1907 р. Болвуд - іоній

Анрі Бекерель Марія Склодовська-Кюрі Вильгельм Конрад Рентген

Використання іонізуючого випромінювання в в різних галузях виробництва Іонізуюче випромінювання широко використовують в промисловому і сільськогосподарському виробництві, в харчовій промисловості з метою контролю технологічних процесів, вивчення фільтраційних процесів, синтезу нових речовин, для дефектоскопії, автоматичної сигналізації, радіаційної стерилізації і знезаражування тощо

У медицині радіонукліди використовують для вивчення різних процесів життєдіяльності організму в нормі й за наявності патології з метою діагностики для лікування хворих.

Радіонуклід — нестійке, здатне до самовільної трансформації, яка супроводжується викиданням назовні утворених чи вилучених з його складу частинок (або "проміння").

Природні іонізуючі випромінювання Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних джерел радіації.

Природні іонізуючі випромінювання 2. від земних джерел природної радіації, становить приблизно 350мк Зв,

Природні іонізуючі випромінювання 3. від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою чи повітрям

Природні джерела

Середньорічні ефективні дози опромінення населення промислово розвинених країн

Штучні джерела іонізуючих випромінювань

1. ядерні вибухи, 2. ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, 4. рентгенівські апарати, медичні процедури і лікування 3. Ядерні дослідження

Певний (відносно невеликий) внесок у сумарну дозу над фонового опромінення роблять телевізійні приймачі. За гігієнічними нормативами, на відстані 5 см від дисплея кольорового телевізора потужність дози не повинна перевищувати 0,5 мР/год, від дисплея чорно-білого зображення — 0,05 м Р/год. Більшість сучасних телевізорів відповідають цій вимозі.

Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань Активність (число радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність. Активність у міжнародній системі (СІ) вимірюється в бекерелях (Бк), а позасистемною одиницею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х 109Бк.

Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в повітрі, вимірюється в кулонах на І кг (Кл/кг); позасистемна одиниця — рентген (Р); 1 Кл/кг = 3,88 х 103Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання.

Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в греях Гр (1 Гр=1 Дж/кг). Позасистемна одиниця рад (1 рад = 0,01 Гр= 0,01 Дж/кг).

Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумовленим іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквівалентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського та а, - випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.

Radiation Units

Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Основні фактори, що обумовлюють дію іонізуючого випромінювання на організм людини 1. Поглинута доза опромінення. 2. Вид опромінення. 3. Тривалість і дробність опромінення. 4. Об'єм опромінених тканин. 5. Радіочутливість і функціональне значення опромінених органів. 6. Спосіб опромінення (зовнішнє, внутрішнє). 7. Індивідуальні особливості організму, що характеризують його радіочутливість (стать, вік, стан здоровя, функціональний стан організму в момент опромінення тощо). 8. Умови зовнішнього середовища (неблагоприємні мікрокліматичні умови, перепади тиску, умови харчування тощо).

Вплив іонізуючого випромінювання на клітину

деякі ізотопи роз поділяються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій), накопичуються в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) тощо. Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному:

Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації) За видами ушкоджень поділяють на три групи: соматичні, соматико-стохатичні (випадкові, ймовірні), генетичні. За часом прояву виділяють дві групи — ранні (або гострі) і пізні. Ранні ураження бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби.

Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим.

Хронічна форма розвивається в результаті тривалого опромінення дозами, що перевищують ліміти дози (ЛД). Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини та інше.

Безпосередні соматичні ефекти від впливу іонізуючої радіації Променева хвороба (гостра і хронічна) Променеві опіки. Лейкози. Новоутворення.

Безпосередні соматичні ефекти від впливу іонізуючої радіації Променева хвороба (гостра і хронічна) Променеві опіки. Лейкози. Новоутворення. Наслідки впливу іонізуючої радіації на організм Соматичні ефекти безпосередні Віддалені соматичні ефекти Гепатичні наслідки Тератогенні ефекти.

Фактори від яких залежить величина дози зовнішнього опромінення Вид і енергія випромінювання Час опромінення Активність джерела випромінення Віддаль до джерела Щільність середовища через який проходить випромінення

Радіаційна безпека

терапевтична гамма-установка рентгенівській апарат Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу. Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета- і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі зарядженю часток.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної безпеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі: доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню вання і часу впливу; інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційне кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу і обернено пропорційна квадрату відстані; інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»); скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»); збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»); екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»). Основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

I1/l2 =(D2/D1)2

Пересувні ширми

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище. При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів. Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту: використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу; використання радіопротекторів (біологічний захист). використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

дотримання правил особистої гігієни; очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;                                                             

ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ПРОМЕНЕВИХ УРАЖЕНЬ Науковим підґрунтям здійснення відповідних профілактичних заходів є гігієнічні регламенти (нормативи) допустимих рівнів опромінення населення в цілому і окремих його груп. На думку Комітету експертів ВООЗ, рівень радіаційного впливу повинен бути настільки низьким, щоб його можна було враховувати на фоні інших повсякденних техногенних і побутових несприятливих умов і чинників життя сучасної людини

Регламентні критерії і конкретні нормативи в сфері радіацій ної безпеки, які отримали міжнародне визнання. 1902 р В. Роллінз запропонував як допустиму експозиційну дозу професійного опромінення 10 Р/добу У 1928 р Міжнародний комітет із захисту від рентгенівських променів і радіації, який у 1950 р був реорганізований у Міжнародну комісію з радіаційного захисту (МКРЗ) запропонував ДД 1,0 Р/добу. У 1934 р Міжнародна комісія запропонувала як допустиму дозу 0,2 Р/добу. У 1948 р як гранично-допустима доза для професійного опромінення 0,05 Р/добу з тим, що за 40 років професійної праці у таких умовах інтегральна доза не перевищить 600 бер.

у подальшому було вирішено знизити допустиму дозу професійного опромінення і встановити її на рівні 0,017 Р/добу, 100 мбер/тиж. У 1988 р МОЗ СРСР була прийнята концепція, якщо людина безперервно перебуває на забрудненій території протягом 70—75 років і використовує тільки місцеві продукти харчування, може отримати за перший рік після аварії — до 10 бер, а другий — до 3,5 бер з подальшим зниженням до природного фону, як гранично допустима 5 бер за рік Допустимі рівні радіаційного опромінення населення .в Україні регламентуються НРБУ-97 для професійного опромінення встановлена доза 2 бер (20 м3в) за рік Таким чином, за 65 років (з 1934 р ) допустима доза опромі нення була знижена у 30 разів, а порівняно з 1902 р. — більш як у 1500 разів .

Допустимі рівні радіаційного опромінення населення в Україні регламентуються Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97), затверджених наказом МОЗ України № 208 від 14. 07. 97 р. і введених в дію з 01. 01. 98 р. Ці норми включають систему принципів, критеріїв, нормативів та правил, виконання яких є обов'язковою нормою в політиці держави щодо забезпечення протирадіаційного захисту людини і радіаційної безпеки.

НРБУ-97 є основним державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспільства в цілому. Ці регламенти спрямовані на запобігання виникненню детерміністичних (нестохастичних) ефектів у осіб, що зазнали опромінення, і обмеження на прийнятому рівні ймовірності виникнення стохастичних ефектів. НРБУ-97 регламентують вимоги протирадіаційного захисту в умовах практичної діяльності в разі нормальної експлуатації індустріальних та медичних джерел іонізуючого випромінювання, аварійного опромінення населення, а також хронічного опромінювання за рахунок техногенно-підсилених джерел природного походження.

НРБУ-97 включають чотири групи радіаційно-гігієнічних регламентованих величин. Перша група — регламенти опромінення персоналу та населення на прийнятному для індивідуума й суспільства рівні, а також підтримання радіаційно-прийнятного стану навколишнього середовища та дотримання безпечних технологій радіаційно-ядерних об'єктів. До цієї групи входять: ліміти доз (ЛД), допустимі рівні (ДР), контрольні рівні (КР).

Друга група — регламенти, що мають за мету обмеження опромінення людини від медичних джерел (рекомендовані рівні — РР). Третя група — регламенти щодо відверненої внаслідок втручання дози опромінення населення в умовах радіаційної аварії: рівні втручання і рівні дії (РВ і РД). Четверта група — регламенти щодо відверненої внаслідок втручання дози опромінення населення від техногенно-підсилених джерел природного походження. Це також рівні втручання і рівні дії (РВ і РД).

Нормами радіаційної безпеки встановлюються три категорії осіб, які зазнають опромінювання: Категорія А (персонал) — особи, що постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань. Категорія Б (персонал) — особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв'язку з розташуванням робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінення. Категорія В — усе населення.

Розподіл дози опромінення протягом календарного року не регламентується. Ліміт ефективної дози (DLe) вказаний в середньому за будь-які послідовні 5 років, але він не повинен перевищувати 50 м3в за окремий рік.

Для осіб категорії А регламентується: допустиме надходження (ДНа) радіонукліда через органи дихання, допустима концентрація (ДКа) радіонукліда в повітрі робочої зони, допустима щільність потоку частинок (ДЩПа), допустима потужність дози зовнішнього опромінення (ДПДа), допустиме радіоактивне забруднення (ДЗа) шкіри, спецодягу та робочих поверхонь.

Ліміти доз опромінення осіб різних категорій, мЗв • рік  

Для осіб категорії Б регламентується: допустиме надходження (ДНб) радіонукліда через органи дихання, допустима концентрація (ДКб) радіонукліда в повітрі робочої зони, допустима щільність потоку частинок (ДЩПб), допустима потужність дози зовнішнього опромінення (ДПДб), допустиме радіоактивне забруднення (ДЗб) шкіри, спецодягу та робочих поверхонь.

Для осіб категорії В регламентується: допустиме надходження радіонукліда через органи дихання (ДНв ingal) і травлення (ДНв ingest), допустимі концентрації радіонукліда в повітрі (ДКв ingal) та питній воді (ДКв ingest), допустимі скид (ДС) і викид (ДВ) у довкілля.

Дозиметр гамма-випромінювання ДКГ-01Д «Гарант» Персональний дозиметр рентгенівського випромінювання ДКР-04

Digital Electronic Dosimeter Audible Alarm Rate Meters and Digital Electronic Dosimeters Film Badges Thermoluminescent Dosimeter

Радиометр СРП-88Н Дозиметр-радиометр МКС-07Н (чемодан в сборе)

До роботи з джерелами іонізуючих випромінювань в установах України не дозволяється допускати осіб, які мають такі медичні протипоказання: 1.Вміст гемоглобіну менше ніж 130 г/л у чоловіків і 120 г/л — у жінок. 2. Вміст лейкоцитів менше ніж 4,5х109 в 1 л, тромбоцитів менше ніж 180 000. 3. Облітеруючий ендоартеріїт, хвороба Рейно, ангіоспазми периферичних судин. 4. Хвороби серця з недостатністю кровообігу 5. Гіпертонічна хвороба III ступеня (індивідуальний підхід). 6. Усі захворювання (у всіх стадіях) системи крові, у тому числі кровотворних органів. 7. Передпухлинні захворювання, схильні до переродження і рецидиву новоутворення. 8. Доброякісні пухлини і захворювання, що перешкоджають туалету шкірних покривів (індивідуальний підхід) 9. Злоякісні новоутворення (після проведеного лікування) питання може вирішуватися індивідуально за відсутності абсолютних протипоказань. 10. Променева хвороба І—IV ступеня важкості або наявність стійких наслідків (за наявності променевої хвороби І ступеня важкості придатність визначається індивідуально). Всього 35 протипоказань.

Протипроменевий захист пацієнтів ґрунтується на таких засадах — опромінення має бути обґрунтованим і призначеним тільки лікарем для досягнення корисних діагностичних та терапевтичних ефектів, які неможливо отримати іншими методами діагностики й лікування (принцип виправданості), — колективні дози, що їх отримує населення за час проведення рентгенологічних та радіологічних процедур, повинні бути настільки низькими, наскільки це доцільно з урахуванням економічних та соціальних чинників (принцип оптимізації), — величина дози опромінення встановлюється тільки лікарем індивідуально для кожного пацієнта, виходячи з клінічних показань, і повинна враховувати необхідність запобігти виникненню детерміністичних ефектів у здорових тканинах та в організмі в цілому (принцип неперевищення).

Вимоги стосовно забезпечення радіаційної безпеки персоналу, а також щодо охорони навколишнього середовища від забруднення радіоактивними речовинами регламентуються "Основними санітарними правилами роботи з джерелами іонізуючого випромінювання в Україні" (ОСПУ-99). До таких робіт відносяться виробництво, оброблення, зберігання, транспортування та інші форми використання джерел іонізуючих випромінювань (ДІВ), перероблення, зберігання та знезараження радіоактивних відходів, науково-дослідна та практична діяльність різних радіологічних установ, закладів, лабораторій

Вимоги до розміщення і проектування об'єктів, призначених для роботи з джерелами іонізуючого випромінювання. Ділянки для будівництва відповідного об'єкта вибирають з урахуванням особливостей ситуаційного плану місцевості та рози вітрів. Ділянка має знаходитися з підвітряного боку щодо житлових і громадських будівель, зон відпочинку, спортивних споруд, дитячих і санаторно-оздоровчих закладів тощо. За необхідності (це визначається органами санепідемслужби спільно з засновником і проектною організацією) встановлюються санітарно-захисна зона і зона спостережень. Їх розміри визначають на підставі спеціальних розрахунків очікуваних доз опромінення та (або) допустимих радіоактивних викидів у навколишнє середовище, враховуючи можливі аварійні ситуації.

Розміри зон спостереження, як правило, повинні бути у 3—4 рази більшими, ніж розміри санітарно-захисної зони. У санітарно-захисній зоні не допускається розміщення житлових та громадських будівель, лікувально-профілактичних, дитячих, санаторних та інших оздоровчих закладів, об'єктів господарчо-питного водопостачання, а також промислових і допоміжних споруд, які не мають відношення до об'єкта, для якого встановлюється ця зона. Всі питання, пов'язані з проектуванням, будівництвом та введенням до експлуатації об'єктів, що використовуватимуть ДІВ і мають відношення до забезпечення радіаційної безпеки персоналу й населення, підлягають узгодженню з відповідними органами і службами санепіднагляду.

Основні приміщення в радіологічних відділеннях лікарень при використанні відкритих ізотопів. Сховище Фасовочна (20м2 ) Процедурна ( 20 м2 ) Лабораторія дозиметричного контролю. Палата на 1-2 ліжка Радіологічна лабораторія ( фасовочна 20м2 , моєчна 10 м2 , кімната радіометрії (25-30 см2 ) Операційний блок 50 м2 .

Вимоги до палат радіологічних відділень. Площа не менше 10 м2 на одного хворого Палата на 1 –2 ліжка Окремий сан. вузол. Боксовані палати з підсиленими захисними перегородками.

Основні приміщення відділень телегаматерапії. Процедурна 20-30 м2 . Кімната управління 10-15 м2 . Дозиметрична лабораторія 20-25 м2 .

Цифровий рентген апарат