Презентація на тему:
Одонтогенні запальні процеси у дітей. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.

Одонтогенні запальні процеси у дітей. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування, профілактика.

Абсцес (abscessum) — це обмежене гнійне розплавлення м'яких тканин. У щелепно-лицевій ділянці в дитячому віці дуже добре виражена підшкірна жи рова клітковина, яка виконує захисну, амортизаційну функції, формує округлі контури обличчя. Однак через недостатність кровопостачання дуже часто ця клітковина залучається у запальний процес, у результаті якого звичайно утво рюється порожнина, наповнена гноєм. Флегмона (phlegmona) — це поширене гнійне запалення м'яких тканин. Практика свідчить, що лікарі часто зловживають діагнозом "флегмона" у дітей, тобто він не відповідає істинному діагнозу. Флегмона у дітей може роз виватися тільки там, де розташовано багато підшкірної жирової клітковини або у випадках пізнього звертання за допомогою та неправильного лікування. Зазвичай флегмонами вважають поверхневі абсцеси, які частіше зустрічаються у дітей і за наявності яких швидко виникає значний колатеральний набряк м'я ких тканин.

У дітей раннього віку рівень імунологічної реактивності організму низь кий, що пов'язано з функціональною незрілістю пулів імунокомпетентних клітин усіх рівнів, неповноцінністю місцевих і центральних механізмів регу ляції їх функцій. У зв'язку з цим імунологічний захист у разі запалення у дітей шиї представлені на схемі (мал. 1). Мал. 1. Топографо-анатомічні ділянки лиця та шиї: 1 — r.temporalis; 2 — r.orbitalis; З — r.parotideomasseterica; 4 — r.zygomatica; 5 — r.infraorbitalis; 6 — r.nasalis; 7 — r.buccalis; 8 — r.oralis; 9 — r.mentalis; 10 — trigonum submandibularis; 11 — r.sterno-cleidomastoideus; 12 — r.submentalis; 13 — trigonum caroticum (r - regio)

Мал. 2. Бешиха правої щічної та підборідної них процесів (так звані холодні абсце-ділянокси). Нерідко лікарю доводиться проводити диференційну діагностику поверхневих флегмон з бешихою. Дуже важлива диференційна діаг ностика абсцесів і флегмон, різних за походженням. Для клініциста необхід но з'ясувати характер його: а)неодонтогенний — виникає зазвичай унаслідок запального процесу в лімфатичних вузлах, нагноєння пост травматичної гематоми або поширення запального процесу з інших ділянок; б) одонтогенний — пов'язаний із захворюванням зубів.

Мал. 3. Абцедивна форма фурункула дна лівого носового ходу. Виражений колате ральний набряк м'яких тканин верхньої губи та підочноямкової ділянки на ураженому боці Мал. 4. Абсцедивна форма фурункула верхньої губи зліва. У центрі інфільтрату є не кротичний стрижень Фурункул (від лат. furunculus — чиряк) — гостре запалення волосяного фолікула та прилеглої підшкірної жирової клітковини. Збудником захворювання є переважно стафілокок. Виникненню фурункула сприяють травми шкіри, її забруднення, підвищена діяльність потових та сальних залоз, перегрівання організму, інтоксикація, порушення гормонального обміну, цукровий діабет, авітаміноз, необізнаність дитини з питань гігієнічного догляду за шкірою та можливі небажані наслідки самолікування тощо. Фурункули частіше локалізуються на губах, носі, підборідді, носогубній складці, шоках. Саме така локалізація є найнебезпечнішою, оскільки поши ренню інфекції сприяє густа мережа лімфатичних та венозних судин на обличчі, що сполучаються з печеристою пазухою мозку.

Карбункул (carbunculus) — це одночасне ураження кількох волосяних фолі кулів, що виникає як ускладнення фурункула або самостійно. За наявності кар бункула обличчя значно виражені явища інтоксикації. Інфільтрат стає поши реним, шкіра над ним синьо-багряного кольору, тут формується кілька стрижнів, які з часом зливаються. Мал. 6. Карбункул нижньої губи (2-га доба після розтину)

Лімфаденіт (lymphoadenitis) — це запалення лімфатичного вузла, яке часто поєднується з лімфангоїтом (запаленням лімфатичних судин). Провідна роль в етіології лімфаденітів у 94% належить стафілококу. Влас тивості останнього постійно змінюються, а саме: знижується чутливість до ан тибіотиків, з'являються нові штами, що не чутливі до антибіотиків, які частіше використовують для лікування запальних процесів. Менш частими збудника ми є стрептококи, найпростіші, мікобактерії, токсоплазми, аероби. Мал. 7. Лімфатичні вузли щічної, защелепної, привушної ділянок, нащелепні Мал. 8. Лімфатичні вузли завушні, підще лепні, нащелепні, підпідборідні та поверхневі шийні

У людини виділяють понад 50 груп лімфатичних вузлів. Проаналізувавши наявні класи фікації, ми вважаємо найбільш клінічно обгрунтованою та зручною для лікарів таку, яка поділяє лімфаде ніти за трьома принципами: 1. За топографо-анатомічним: а) за глибиною розташування — поверхневі та глибокі; б) за локалізацією — під щлепні, нащелепні, підпідборідні, защелепні, щічні, привушні тощо. 2. За шляхом проникнення: а) одонтогенні; б) неодонтогенні — як наслідок респіраторних та вірусних інфекційних процесів, сепсису, спе цифічної інфекції (туберкульоз,сифіліс, актиномікоз, СНІД), метаста зування. 3. За гостротою запалення: а) гострі — серозні, гнійні (щодо гангрени лімфатичних вузлів щелепно-лицевої ділянки у дітей, на яку вказують деякі клініцисти суміжних спеціаль ностей, то ми не вважаємо доцільним виділяти цю форму); б) хронічні — гіперпластичні, гнійні і загострені хронічні.

Мал. 10. Гострий гнійним одонтогенний лімфаденіт правої підщелепної ділянки Гострий гнійний одонтогенний лімфаденіт (limphoadenitis odontogenica purulata acutae) є наслідком невилікуваного чи нелікованого гострого серозно го лімфаденіту. Якщо дитина протягом 5—7 діб не зверталася до лікаря-стома-толога, серозне запалення зазвичай переходить у гнійне, чому також сприяє немотивоване призначення фізметодів та компресів.

Мал. 11. Дитина з хронічним гіперпластичним лімфаденітом лівої скроневої ділянки Хронічний одонтогенний лімфаденіт У дітей спостерігається рідко. Згідно з класифікацією хронічний одонто генний може бути гіперпластичним, гнійним та загостреним хронічним. Хронічний гіперпластичний одонтогенний лімфаденіт у дітей майже не зустрічається, і лікар має справу з хронічним одонтогенним гнійним лімфаденітом, ознакою якого є флюктуація та наявність гною під час пункції лімфатичного вузла.

Головним у лікуванні хворих з лімфаденітом є усунення причини, що призвела до його виникнення. Зрозуміло, що за наявності одонтогенного лімфаденіту залежно від стану зуба, термінів формування та розсмоктування кореня, віку дитини треба лікувати чи видаляти "причинний"зуб. Тактика щодо серозноголімфаденіту насамперед залежить від того, на який день після початкузахворювання дитина звернулася до лікаря — чим раніше, тим більше шансів, що допоможе консервативне лікування. Звичайно спочатку використовується консервативне лікування— компреси з 5 % розчином димексиду, у якому розчинені протизапальні медикаментозні засоби. Для цього треба до 10 мл 5 % ДМСО, розчиненого уфурациліні, додати по 1 мл розчинугідрокортизону, 50 % анальгіну та 1 % димедролу.