Презентація на тему:
Доброякісні новоутворення кісток щелепно-лицевої ділянки

Доброякісні новоутворення кісток щелепно-лицевої ділянки ОДОНТОГЕННІ ПУХЛИНИ ЩЕЛЕП Одонтогенні новоутворення спостерігаються тільки у щелепах, оскільки пов'язані з процесом зубоутворення.

Амелобластома Амелобластома — одонтогенна епітеліальна пухлина, будова якої подібна до будови тканин емалевого органа зубного зачатка. Амелобластома в науковій літературі зустрічається і під назвами „адамантинома", „проліферальна шелепна кіста", „ багатокамерна кістома", „ центральна парадентальна кіста", „ адамантома". Скарги. Скарг на ранньому етапі розвитку пухлини звичайно немає, але ще до появи деформації кістки може виникати біль у патологічному вогнищі, який сприймається як зубний. Коли пухлина досягає значних розмірів і деформує щелепу, тоді діти чи їх батьки вказують на наявність збільшення ділянки щелепи. У цей період може виникати ниючий біль у зубах з боку ураження, іноді амелобластома нагноюється. Пухлину можуть виявити під час випадкового рентгенологічного дослідження у разі захворювань зубів. Якщо її локалізація на верхній щелепі, хворі скаржаться на утруднене носове дихання, сльозотечу, диплопію, гіпо- та парестезію шкіри з боку ураження.

Клінічні ознаки амелобластоми пов'язані із деформацією щелеп. Пухлина спостерігається у двох формах: солідної та кістозної. У разі солідної форми довгий час пухлина себе не проявляє. Лише коли вона набуває великих розмірів, обличчя стає асиметричним за рахунок збільшення кута чи гілки нижньої щелепи. Шкіра над пухлиною бліда,з вираженим судинним малюнком. Пальпаторно визначається щільна, з ділянками розм'якшення, безболісна пухлина, яка представлена конгломератом м'я кої та кісткової тканин. Підщелепні лімфатичні вузли через великі розміри пухлини виявити не вдається. Уразі нагноєння виявляються усі ознаки запалення, часто відкриваються нориці на шкірі. За наявності кістозної форми пальпаторно визначається гладенька або горбиста веретеноподібно здута кістка, частіше нижньої щелепи. Пізніше може спостерігатися симптом пергаментного хрусту і навіть флюктуація. Зуби в зоні ураження можуть бути зміщені в тих випадках, коли вони розташовані з обох боків кістозної порожнини. Порожнина розсуває корені зубів, і, як наслідок, коронки сходяться одна до одної. Відбувається так звана конвергенція коронок та дивергенція коренів. Зуби рухомі внаслідок руйнування пухлиною кістки коміркової частини, перкусія їх безболісна. Амелобластома уражає верхню щелепу дуже рідко. У разі локалізації її на верхній щелепі дефект кістки майже ніколи не спостерігається, бо пухлина проростає у верхньощелепну пазуху. Лише коли вона проростає у носову порожнину та очну ямку, відбувається зміщення очного яблука, деформація коміркового відростка та твердого піднебіння.

Лікування Лікування виключно хірургічне і полягає у резекції ділянки щелепи у межах здорової тканини, відступивши на 1-1,5 см від пухлини, без порушення перервності кістки (за Наумовим). За наявності значного ураження нижньо щелепної кістки найрадикальнішим методом є резекція або екзартикуляція щелепи з одномоментною аутопластикою провареним реплантатом (за Ю.Й.Бернадським та Л.В. Дробцюн). У термічно та механічно обробленому фрагменті нижньої щелепи, що був видалений з приводу амелобластоми, необхідно видалити фолікули зубів, оскільки вони можуть стати джерелом запалення у післяопераційний період. Після цього реплантат вміщують у підготовлене ложе і фіксують різними видами накісної, рідше — назубної фіксації. У разі проростання пухлини у прилеглі тканини треба видаляти і їх.

ОДОНТОГЕННІ ПУХЛИНОПОДІБНІ НОВОУТВОРЕННЯ Одонтома складається з епітеліального та мезенхімального компонентів зуботвірних тканин і є результатом диференціації зуботвірного тканинного комплексу у бік утворення структур, подібних до структури зуба на різних стадіях його розвитку. Існує дві форми цієї пухлини — м'яка та тверда одонтома. Тверда одонтома розвивається із одного або кількох зачатків зуба. Виникає у період формування постійних зубів, але спостерігається рідко. Локалізується пухлина переважно у ділянці різців, ікол та премолярів нижньої шелепи. Розрізняють дві форми твердої одонтоми: просту та складну. Проста одонтома походить із тканин одного зуба і може бути простою повною та неповною. Складна одонтома побудована із зачатків багатьох зубів, усі зубні тканини її добре розвинуті, але розташовані безладно.

Скарги. Скарг обмаль і зводяться вони до відсутності зуба або на наявність безболісної деформації щелепи. Клініка. Клінічна симптоматика одонтоми "бідна", більша частина з них має вторинний характер. Одонтома характеризується дуже повільним ростом. Поява її іноді супроводжується болем. Пухлина може проростати в різні боки нижньої щелепи. За умови проростання її у вестибулярний бік коміркової частини вона травмується зубами антагоністами.У ділянці розвитку пухлини постійний зуб може бути відсутнім або ретенованим. Макроскопічна картина одонтом дуже своєрідна: від утворень, які нагадують недорозвинутий або деформований зуб, до масивних комплексів, які складаються з кількох або багатьох зубоподібних утворень. Вони можуть легко розділятися або бути міцно спаяними між собою. На рентгенограмі одонтома визначається як гомогенна чи негомогенна тінь високої інтенсивності, з чіткими горбистими контурами. По периферії новоутворення видно смугу розрідження кісткової тканини та обідок склерозу, що відмежовує одонтому від здорової тканини щелепи . На тлі тіні новоутворення можна бачити окремі зубоподібні утворення неправильної форми. У разі складної форми твердої одонтоми інколи визначаються численні зубоподібні утворення різної форми та величини. У процесі росту новоутворення може спричиняти стоншення кістки та кортикального шару щелепи .

Лікування — хірургічне. Високодиференційована пухлина підлягає екскохлеації, низькодиференційована видаляється методом резекції щелепи у межах здорової тканини (для запобігання рецидивам). Після видалення пухлини кісткову порожнину заповнюють різними ос-теотропними речовинами. У разі великих одонтом під час видалення може виникнути загроза перелому щелепи. Це треба передбачити, плануючи операцію.

Цементома Цементома — пухлиноподібне утворення, що являє собою ваду розвитку одонтогенного походження. Складається з грубоволокнистої щільної тканини, подібної до цемента зуба. Характерним для цементоми є повільний ріст та чітке відокремлення від прилеглих тканин. Скарг у разі цементоми у дітей зазвичай не виникає. Утворення можна випадково виявити під час рентгенологічного обстеження зубів з приводу їх захворювань. Клініка. Росте цементома дуже повільно, деформуючи щелепу. У разі розвитку на верхній щелепі може проростати у верхньощелепну пазуху та спричиняти відповідні порушення функцій. Рентгенологічно цементома виявляється як однорідна щільна тінь кулястої, овальної або неправильної форми біля кореня зуба, утворюючи з ним єдине ціле. Контури тіні рівні, межі чіткі. За рентгенконтрастністю цементома нагадує тканини кореня зуба. Лікування цементоми полягає у частковій резекції ураженої ділянки щелепи, бажано зі збереженням цілісності кісткової тканини.

Эпуліди Епулідами, або епулісами, називають пухлиноподібні утворення травматичної або запальної етіології, що розташовані на яснах або над яснами на ніжці, які виникають унаслідок розростання тканин періодонта у разі хронічного подразнення його. Розрізняють фіброматозний та ангіоматозний епуліди, їх відносять до так званих банальних. На відміну від них існує гігантоклітинний епулід, який є периферійною формою остеобластокластоми Скарги дитини на наявность пухлиноподібного утворення на яснах, червоного кольору, що легко кровоточить у разі травмування (під час їди, розмови, чищення зубів) та повільно збільшується. Клініка. Епулід частіше розташований на комірковому відростку з боку вестибулярної або язикової поверхні зуба (іноді кількох зубів), з незміненою або червонуватого кольору (у разі ангіоматозного епуліда) слизовою оболонкою над ним. Утворення під час пальпації безболісне, щільне у разі фіброзного і м'яке — у разі ангіоматозного епуліда. В останньому випадку під час їди частіше виникає кровоточивість. За наявності епулідів зуб, що розташований у ділянці новоутворення, зазвичай з каріозною порожниною (запломбований або змінений у кольорі). Під час обстеження новоутворення зуболікарським зондом можна виявити "ніжку", яка пов'язана з тканинами періодонта. Лікування. Передбачає ендодонтичне лікування або видалення зуба (у кожному випадку індивідуально), а також висічення епуліда у межах здорових тканин з наступною електрокоагуляцією підлеглої тканини.

КІСТИ ЩЕЛЕП У дітей у клінічній практиці використовують таку класифікацію кіст щелеп: 1. Одонтогенні кісти запального походження: а) радикулярні; б) радикулярні зубовмісні; в) резидуальна (залишкова, яка лишається після видалення «причинного» зуба). 2. Одонтогенні кісти незапального походження: а) фолікулярна; б) кіста прорізування. 3. Неодонтогенні кісти — вади розвитку: а) фісуральна (різцевого або носо-піднебінного каналу; глобуломаксилярна або інтермаксилярна; носогубна); б)травматична (солітарна, геморагічна, безоболонкова).

Скарги. На початку формування радикулярних чи фолікулярних кіст скарг немає. Коли кіста досягає великих розмірів і з'являється деформація щелепи, тоді дитина чи її батьки вказують на цей симптом, а також на незручність під час жування, рухомість кількох зубів; у разі фолікулярної кісти — на відсутність у зубній дузі відповідного зуба, який за термінами мав би прорізатися Клініка. Загальний стан дитини не змінений, лише у разі нагноєння кісти підвищується температура тіла, з'являються ознаки інтоксикації. Місцевий статус має такі загальні ознаки деформація коміркового відростка та тіла щелепи відбувається поступово, безболісно; пальпація деформованої ділянки щелепи виявляє новоутворення щільної консистенції;у разі великих розмірів кісти стінка її стає тонкою під час натискання на неї прогинається, це симптом Рунге—Дюпюїтрена — податливість кортикальної пластинки; слизова оболонка над кістою не змінена в кольорі. Відмінними клінічними ознаками радикулярної та фолікулярної кіст є: у першому випадку наявність "причинного" зуба в зубному ряді, ураженого карієсом; він змінений у кольорі, перкусія цього зуба може бути болісною, спостерігається його рухомість; у другому — відсутність у комірковій дузі постійного зуба за наявності всіх, що прорізалися.

Лікування. Для лікування кіст щелеп у дітей використосовують два види хірургічних втручань: цистотомію та цистектомію; частіше застосовують цистотомію. Цистотомія — операція, що передбачає усунення внутрішньокістозного тиску, внаслідок чого спостерігається поступове сплощення та зменшення кістозної порожнини аж до повного її зникнення. Показаннями до цистотоміїє: фолікулярні кісти щелеп; радикулярні кісти від тимчасових зубів , у порожнині яких знаходиться фолікул постійного зуба; радикулярні кісти верхньої щелепи з порушенням кісткового дна носової порожнини та піднебінної пластинки; великі радикулярні кісти нижньої щелепи з різким стоншенням основи щелепи (товщина кістки менша ніж 0,5см). Класична первинна методика цистотомії щелепи включає видалення слизової оболонки разом з деформованою кісткою та передньою стінкою оболонки кісти в межах випинання. Далі згладжуються гострі краї кістки і порожнина тампонується. У післяопераційний період проходить крайове зростання слизової оболонки над краєм кістки з оболонкою кісти. Поступове западіння, яке зумовлене кістозним випинанням, нівелюється, і з часом поверхня вестибулярної стінки стає рівною. Під час цистотомії, яка проводиться за наявності радикулярних кіст від тимчасових зубів, видаляється тимчасовий зуб, корені якого розташовані у порожнині кісти, кіста спорожнюється через цей отвір у комірковому відростку. Тобто «вікно» у порожнину кісти ми робимо не через присінкову стінку, а через комірку видаленого зуба. Це дає можливість забезпечити прорізування постійного зуба. Після спорожнення кісти її порожнину тампонують йодоформною марлею. Спочатку її заміняють через З доби, а потім — 1 раз на тиждень, доки порожнина кісти не епітелізується.

Цистектомія — операція, що передбачає радикальне видалення оболонки кісти та її вмісту. Вона показана у разі: невеликих радикулярних кіст, які розташовані у межах 1—2 зубів; збереженої кісткової стінки дна верхньощелепної пазухи та слизової оболонки чи тільки останної; радикулярних кіст, які відокремлені від верхньощелепної пазухи; фолікулярних кіст, коли загинув фолікул постійного зуба Класичною первинною методикою кістектомії є операція Брамана, яка передбачає викроювання слизово-окісного клаптя, ніжка якого звернена до перехідної складки, видалення деформованої та стоншеної кістки і всієї оболонки кісти й укладання викроєного клаптя у кісткову порожнину. За такої методики немає ризику рецидиву, бо окістя клаптя прилягає не до оболонки кісти, яку модифікованій методиці кістотомії, а до кістки. З часом цю класичну методику кістектомії також змінили. Така операція названа операцією Партч II. Вона виконується так: викроюється слизово-окісний клапоть у проекції найбільшого випинання кістки, відшаровується на верхній щелепі доверху, а на нижній — донизу; видаляються деформована кістка, оболонка кісти. Потім викроєний слизово-окісний клапоть не вкладається у кісткову порожнину, а фіксується швами на попереднє місце. Потім порожнина кісти заповнюється кров'яним згустком або пломбується різними остеотропними речовинами, у післяопераційний період призначається антибактеріальна терапія.

ОСТЕОБЛАСТОКЛАСТОМА Остеобластокластома — пухлина, що походить із кісткової тканини. її також називають гігантомою, бурою, або гігантоклітинною, пухлиною. Назва пухлини обумовлена складом її клітин: одночасно у пухлині є гігантські багатоядерні клітини, які беруть участь у розсмоктуванні кістки, та одноядерні, які відновлюють останню, — остеобласти. Якщо гігантоклітинна пухлина локалізується на яснах, то це периферійна форма. Пухлина центральної форми міститься у кістці і відрізняється від периферійної наявністю багатьох геморагічних вогнищ, тому її називають ще бурою пухлиною. Остеобластокластома центральної форми розвивається як солітарне утворення, тобто представлена одним конгломератом. В етіології значну роль відіграє травма кістки або інфекція. Скарги. На початку розвитку пухлини скарг обмаль. Інколи може рано з'явитися біль у зубах, які знаходяться у зоні ураження, чи виявляється порушення прорізування постійних зубів. З ростом пухлини, який відбувається повільно, з'являється біль під час жування. До лікаря діти чи батьки звертаються у разі збільшення щелепи або пухлину знаходять випадково, коли проводять рентгенологічне дослідження з іншою метою. За умови невеликих розмірів пухлини асиметрія обличчя не виявляється. У разі набування пухлиною великих розмірів виникає деформація щелепи, частіше веретеноподібна, що спричиняє асиметрію. Клініка. Відкривання рота вільне, але може ускладнюватися з ростом пухлини, якщо вона локалізується у ділянці гілки нижньої щелепи. Слизова оболонка над пухлиною довго не змінює колір. Остеобластокластома частіше поширюється на зовнішню поверхню нижньої щелепи, а з часом може захоплювати тіло її. За даними рентгенографічного та морфологічного досліджень центральну форми остеобластокластоми поділяють на кістозну, коміркову та літичну.

Лікування остеобластокластоми хірургічне. Екскохлеацію невеликих за розмірами кістозної форми пухлин доповнюють кюретажем прилеглої кістки. За умови великих розмірів остеобластокластоми, особливо літичної, проводять підокісну резекцію нижньої щелепи разом із пухлиною та збереженням нижньощелепного краю. Найвірогіднішими наслідками у разі адекватного лікування можуть бути різні види деформацій шелеп, зубів, прикусу, а неадекватного — рецидив пухлини, за палення, перелом щелеп. Гігантоклітинний епулід верхньої щелепи.

ПУХЛИНОПОДІБНІ НОВОУТВОРЕННЯ КІСТОК ФІБРОЗНА ДИСПЛАЗІЯ Назва походить від грецького dys— порушення та plasis — формування. Скарги дитини або її батьків на слабкий біль у щелепі та незначну деформацію тканин на початку захворювання. За умови прогресування хвороби дитину турбує виражена деформація щелепи та біль у ній, який виникає частіше вночі. Клініка. У разі моноосальної форми спостерігається асиметрія обличчя за рахунок збільшення кісткової тканини, колір шкіри над новоутворенням без змін. Пальпація ураженої ділянки щелепи безболісна, пухлина щільна, поверхня її може бути горбистою, слизова оболонка над нею не змінена. На пізніх стадіях у вогнищі ураження з'являється біль. Для поліосальної форми характерне ураження кількох кісток лиця або його поєднання з вогнищами в інших кістках скелета (стегно, плече). Ця форма зустрічається значно рідше. Може супроводжуватися різними видами вроджених вад (звуження аорти, атрофія зорового нерва тощо), іноді виявляється діабет. Саме ця форма супроводжується синдромом Олбрайта, який зазвичай виявляється у дівчаток. Для нього крім ураження кістки (або кісток) скелета характерні наявність пігментованих плям коричневого кольору на тулубі і кінцівках ("географічна карта") та раннє (передчасне) статеве дозрівання. Рентгенограма фіброзної дисплазії у разі вогнищевої форми представлена характерними ділянками "просвітлення" кісткової тканини круглої та овальної форми з обідком склерозу по периферії, крім того, виявляється нерівномірне стоншення кортикального шару кістки, безперервність його не порушена. Періостальні нашарування відсутні.

Ортопантомограма нижньої щелепи дитини з фіброзною дисплазією. Визначаються атипово розташовані зачатки 45, 46, 84 зубів, ділянки нерівномірного розрідження кісткової тканини обох кутів, резорбція коміркової частини

Херувизм Однією із форм фіброзної дисплазії є херувизм. У літературі це захворювання має кілька назв: сімейна полікістозна хвороба, сімейна двобічна гігантоклітинна пухлина щелепи. Скарги батьків — на симетричну деформацію обличчя дитини у ділянках кутів нижньої щелепи, збільшення лиця у нижній третині його. Діти старшого віку вказують на поступове розхитування та самостійне випадання деяких зубів. Клініка. Під час огляду виявляється значна деформація обличчя з обох боків на рівні кутів щелепи. У разі вираженого процесу обличчя має майже квад ратну форму. Під час пальпації у ділянках від 34 до 44 або від 36 до 46 зубів до гілок щелепи виявляють "вибухання" кісткової тканини з горбистою, нерівною поверхнею тільки з боку присінка. З боку язикової поверхні щелепи зазвичай змін не спостерігається. У новоутворенні поруч зі щільними ділянками спостерігається розм'якшення кістки. Відкривання рота не обмежене. Слизова оболонка на ураження нічим не відрізняється від прилеглої слизової оболонки ротової порожнини. Може спостерігатися порушення термінів прорізування зубів (запізнє) або часткова адентія. Підщелепні лімфатичні вузли збільшені, безболісні та рухомі під час пальпації. Своєрідність рентгенологічної картини у разі херувизму полягає у наявності множинних кістоподібних просвітлень різної форми та розмірів. Кістка щелепи стоншена, але не переривається. З віком кількість комірок зменшується, межі їх стають нечіткими. Постійні зуби в ділянці ураження часто ретиновані.

Зовнішній вигляд разі фіброзної дисплазії щелеп Лікування. Показанням до хірургічного лікування фіброзної дисплазії у дітей є біль у вогнищі ураження, розміри та розташування новоутворення, враженість деформації і прогресування процесу. Основним видом хірургічного втручання є вишкрібування вогнищ ураження з метою припинення прогресування процесу, нівелювання деформованої кістки або часткова резекція ураженої частини щелепи без порушення кісткового краю.