Презентація на тему:
Переломи кісток

Переломи кісток – порушення їх цілісності внаслідок дії зовнішнього механічного чинника або патологічного процесу. Розрізняють діафізарні (тіло кістки), метафізарні (білясуглобові) та епіфізарні (внутрісуглобові) переломи.

Загальні зміни проявляються розладом функцій органів кровообігу (тахікардія, гіпотонія), травлення (закрепи, проноси), виділення (затримка сечовиділення чи нетримання сечі), порушуються обмінні процеси, знижується загальна реактивність організму. Вторинні зміни в тканинах: м’язові атрофії, зморщення і потовщення суглобової сумки, втрата її еластичності, зменшення кількості синовіальної рідини в порожнині суглоба, розволокнення, фіброзні зміни суглобового хряща, остеопороз. Це зумовлено поступовими затуханнями аферентної імпульсації від іммобілізованої кінцівки: розвивається функціональна моторна денервація, з’являються функціональні, а потім і морфологічні зміни в м’язах, суглобах іммобілізованої кінцівки. Через бездіяльність іммобілізованої кінцівки в м’язах збільшується кількість колагену, проходить зниження кількості міозину та глікогену, атрофія м’язових волокон, а пізніше – деструктивні зміни в них. М’язи втрачають скоротливу здатність і силу. Поступово внаслідок втрати м’язової еластичності та її ретракції розвиваються контрактури та м’язові стовщення.

Лікування пошкоджень опорно-рухового апарату будується за принципами: вибір методу лікування перелому визначається загальним станом хворого, віком, характером та локалізацією пошкодження; репозиція відломком забезпечує відновлення довжини та форми кінцівки; вправлені відломки повинні знаходиться в фіксованому стані. В залежності від характеру перелому кісток кінцівок і етапу стаціонарного лікування хворих, курс ЛФК поділяють на 3 періоди: - іммобілізації; - постіммобілізаційний; - відновний.

Зміни в суглобі при тривалій імобілізації а – фронтальний розпил нормально функціонуючого суглоба: 1, 2 – суглобові кінці кісток, 3 – суглобові хрящі, 4 – фіброзна капсула (зовнішній шар), 5 – проміжний субсиновіальний шар, 6 – синовіальна оболонка, 7- суглобова щілина, 8 – бокові відділи суглобової порожнини, б – фронтальний розпил суглоба після тривалої іммобілізації: 1 – суглобові кінці кісток, 2 і 6 капсула суглоба що зморщується, 3 – суглобовий хрящ, 4 – заростаючі бокові відділи суглобової порожнини (синовіальна оболонка зростається в ділянках її дублікатур, 5 – суглобова порожнина, значно зменшена в об‘ємі, напливи синовіальної оболонки на хрящ.

Особливості методики: безперервність використання протягом всього курсу лікування, методика ЛФК змінюється в залежності від періоду лікування; раннє застосування ЛФК, що забезпечує не тільки покращення загального стану хворого, а й попереджує виникнення ускладнень (пневмоній, контрактур, атрофій); поєднання лікування фізичними вправами з іммобілізацією; поступове збільшення навантаження: помірність фізичних вправ по інтенсивності в 1-й період та інтенсифікація в 3-му періоді; використання активних і пасивних фізичних вправ.

Протипокази до призначення ЛФК: -         загальний важкий стан хворого внаслідок крововтрати, психічної травми, інфекції, супутніх захворювань; -         підвищення температури тіла, за виключенням тривалої субфібрильної (не вище 37, 5 ); -         небезпека появи чи відновлення кровотечі внаслідок руху; -         наявність сторонніх тіл в тканинах, розміщених біля великих судин, нервів та інших життєво важливих органів; -         наявність інших захворювань, що є протипоказом до призначення лікувальної фізкультури.

Період іммобілізації. Триває 30-90 днів. Клінічно характеризується гострими наслідками травми, початком регенеративного процесу в пошкоджених тканинах. Співпадає з формуванням первинної кісткової мозолі. За умовою відсутності протипоказів ЛФК призначають з перших днів стаціонарного лікування. Загальні завдання: підвищення загального стану хворого; поліпшення функції життєво важливих систем: серцево-судинної, дихальної, нервової, травної; підвищення опірності організму; попередження порушень, зумовлених ліжковим режимом.

Період іммобілізації. Триває 30-90 днів. Клінічно характеризується гострими наслідками травми, початком регенеративного процесу в пошкоджених тканинах. Співпадає з формуванням первинної кісткової мозолі. За умовою відсутності протипоказів ЛФК призначають з перших днів стаціонарного лікування. Загальні завдання: підвищення загального стану хворого; поліпшення функції життєво важливих систем: серцево-судинної, дихальної, нервової, травної; підвищення опірності організму; попередження порушень, зумовлених ліжковим режимом.

Спеціальні завдання: поліпшення трофіки іммобілізованої кінцівки; стимуляція консолідації перелому; попередження м’язової атрофії, порушень функції суглобів іммобілізованої кінцівки, профілактика тугорухомості та контрактур; вироблення необхідних тимчасових компенсацій. Форми ЛФК: лікувальна гімнастика, ранкова гігієнічна гімнастика, індивідуальні завдання для самостійних занять.

Спеціальні завдання вирішують за допомогою: вправи для симетричної здорової кінцівки – сприяють покращенню кровопостачання і трофіки в іммобілізованій; вправи у вільних від іммобілізації суглобах пошкодженої кінцівки; ідеомоторні (уявні) вправи для іммобілізованої кінцівки; статичне напруження м’язів іммобілізованої кінцівки. Внаслідок виконання цих вправ відбувається зближення кісткових уламків, стимулюються процеси регенерації на місті перелому, активізується кровопостачання, трофіка пошкодженої кінцівки. Статичне напруження м’язів виконують внаслідок почергового ритмічного їх скорочення та розслаблення (30-50 разів за 1 хв). Для відновлення рухомості в суглобах і доброго розслаблення м’язів рекомендують короткочасні напруження 1-3 с, а для відновлення сили та витривалості м’язів – напруження по 5-7 с (З.М. Атаєв);

5. у випадку переломів кісток стегна або гомілки виконують вправи з натискуванням по осі кінцівки (на підставку чи спинку ліжка) та опускання іммобілізованої ноги нижче рівня ліжка. Цим підготовлюється нога до осьового навантаження, відновлюється опорна функція, тренується тонус судин; 6. з 2-3 дня – масаж здорової кінцівки, рефлексогенних зон, вільних від іммобілізації частин ушкодженої кінцівки (погладжування, розтирання, обережне розминання). Схема іммобілізації та масажу при переломах верхніх кінцівок.

Постіммобілізаційний період. Розпочинається після зняття гіпсової пов’язки чи скелетного витяжіння. Клінічно в цьому періоді відбувається кінцеве формування кісткової мозолі. Необхідно враховувати, що кінцівка після іммобілізації атрофована, рухи в суглобах обмежені. Загальні завдання: підготовка хворого до вставання (якщо був ліжковий режим); тренування вестибулярного апарату; навчання пересуватися на милицях; тренування опороздатності здорової кінцівки;

Спеціальні завдання; - нормалізувати трофіку пошкодженої кінцівки (кінцеве формування кісткової мозолі, ліквідація м’язових атрофій); - відновити рухи в суглобах пошкодженої кінцівки; - відновити і нормалізувати функції пошкодженої кінцівки; - відновити правильну поставу, нормалізувати рухові навички, покращити їх якість. Використовують дихальні, корегуючі вправи, на рівновагу, координацію рухів, статичні вправи, на розслаблення, вправи з предметами, з опором. Фізичні навантаження зростають за рахунок збільшення кількості вправ та їх повторень. Зняття іммобілізації дозволяє виконувати активні рухи у всіх суглобах ушкодженої кінцівки.

Рис. 11 - Фізичні вправи для осіб з переломом плечової кістки (за С.М. Івановим, 1970)

Спеціальні вправи для осіб із ушкодженням ліктьового суглоба та корекція положенням (за О.Ф. Каптєліним, 1969): а - рухи по полірованій панелі; б – покачування в ліктьовому суглобі; в – рухи з використанням роликових візків; г – згинання в ліктьовому суглобі з підтримкою здоровою рукою; д – перекочування палиці; е – покачування палиці; ж – вкладання руки між двома мішечками з піском.

Лікувальна фізкультура при переломах хребта. Курс лікувальної фізкультури поділяють на три періоди (Є.Ф. Древинг): І – починається через декілька годин після травми та іммобілізації і триває в середньому 2 тижні; ІІ – наступні 2 тижні, тобто до кінця першого місяця; ІІІ – протягом 2-го місяця після перелому. І період. Завдання: - підвищення психоемоційного стану; - сприяння встановленню травмованих хребців у функціональне вихідне положення; - помірна тонізація м’язів спини; - покращення кровообігу; - профілактика пневмонії; - активізація перистальтики кишківника.

Особливості лікувальної гімнастики: - хворий виконує рухи руками та ногами, не відриваючи кінцівок від ліжка, щоб енергійними рухами не змістити травмовані хребці; - виконують легкі рухи кінцівками та дихальні вправи. ІІ період. Особливості лікувальної гімнастики: - енергійні вправи для м’язів плечового і тазового поясу; - для тазового поясу недоцільне повне навантаження, тому рухи проводяться кожною ногою окремо; - тренування м’язів спини – розгиначів: не призначають складних вправ, а спеціальні вправи проводять не в повному об’ємі. Головний принцип проведення занять – не болючі рухи. Всі рухи напруженого виконання полегшуються похилим положенням ліжка.

ІІІ період. Виконуються фізичні вправи, що вимагають доброї координації рухів та значного силового напруження. Включають вправи для розвитку гнучкості хребта (бокові нахили та обертання хребта в повздовжній осі). Здійснюють напружені вигинання з великою амплітудою та обтяженням. Входять деякі рухи навкарачки, що збільшують гнучкість хребта, до кінця 2-го місяця – рухи стоячи на колінах і рухи з невеликою опорою для ніг (табл. 38).

Контроль за ефективністю лікувальної фізкультури для м'язів спини можна провести за допомогою тесту: хворому пропонують утримувати тулуб в положенні ’’ластівка”: лежачи на животі відвести руки назад, підняти голову та плечі з одночасним підйомом прямих ніг. Проба задовільна, якщо хворий утримує це положення 2-3 хв. Для м’язів черевного пресу: лежачи на спині, підняти прямі ноги під кутом 45 . Проба позитивна, якщо хворий утримує ноги 2-3 хв (рис. 13). Рис. 13 - Вправи для визначення силової витривалості м’язів спини (а) та черевного пресу (б).

Через 45-60 днів після травми хворому дозволяють вставати. При підйомі з ліжка хворий не повинен сідати. В положенні лежачи на животі він пересувається на край ліжка, опускає ногу, що лежить на краю ліжка і ставить її на підлогу; спираючись руками, ставить другу ногу і випрямляється. Поступово включають вправи, що виконуються з вихідного положення стоячи: нахил тулуба, почергове відведення і приведення ніг, напівприсідання з прямою спиною, перекочування з п’ятки на носок. Функціональний стан хребта необхідно перевірити через 4 міс після травми. При позитивних результатах клінічного та рентгенологічного обстеження хворому пропонують виконати вправи з вихідного положення стоячи (рис. 14).

Рис. 14 - Функціональна оцінка стану хребта. а - підняти руки вгору, прогнутися назад; б - нахил тулуба в сторони; в - витягнути руки вперед, зігнути тулуб з прямою спиною;

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ