Презентація на тему:
Повсякденне життя українців...

Повсякденне життя українців роки другої світової війни

Початок Другої світової війни, 1939-1941 рр. Все почалося 1 вересня 1939 року німецькі армії перетнули кордон з Польщею.

Українські селяни очікували ворога насторожено, але у багатьох були і позитивні сподівання. Сталінська політика суцільної колективізації, що супроводжувалася розкуркуленням, депортацією, голодомором, змусила селян скоритися владі, але не зробила з них прихильників радянської системи.

Тому вони сподівалися, що зміна влади призведе до покращення життя, зокрема знищить ненависну колгоспну систему. старости і поліцаї, як правило з місцевих мешканців.

Після пережитих голодоморів та воєнного лихоліття нікому й на думку не спадало морально дорікати односельцям за те,що хтось із них поцупив щось у тому злощасному колгоспі. Узимку, зокрема, коли треба було хоч-якось обігрівати помешкання, вязанка соломи, темної ночі принесена від колгоспної скирти, вважалася великою розкішшю.

Ці особи по-різному ставилися до виконання своїх обов’язків. Далеко не всі використовували владу і зброю виключно в інтересах ворога. Чимало було й таких, котрі толерантно ставилися до односельців, попереджаючи їх про ворожі до селян дії окупантів.

Нова влада не ліквідувала колгоспну систему. І це не дивно, оскільки Україна розглядалася як велика ресурсна база для потреб Німеччини. А колгоспи давали найкращу можливість викачувати з села продовольство. Змінилася лише назва. Колгоспи стали називатися «громгоспи», радгоспи – «держгоспами».

На початку окупації в сільській місцевості німецька влада дозволила існувати школам і середнім сільськогосподарським навчальним закладам. В процесі навчання навіть використовували радянські підручники, але із замальованими портретами радянських вождів. Проте школи проіснували лише декілька місяців. Окупанти вважали українців людьми другого сорту, яким не потрібна освіченість, бо вона може привести до визвольного руху.

З відходом комуністичної влади на Схід відроджувалось релігійне життя селян. Майже в кожному селі громада пристосовувала для богослужіння вцілілі храми, які в радянські часи використовувалися як колгоспні комори чи склади. Селяни могли відкрито носити хрестики і вільно брати участь у церковних відправах, приймати таїнства, здійснювати поховання в присутності священника

У тих селах, де церкви були зруйновані комуністичною владою, для богослужіння пристосовувалися звичайні громадські будівлі.Ситуація загострилася в період відступу окупантів. Багато українських сіл було спалено. Відступаючи, ворог намагався забрати з собою працездатних чоловіків як робочу силу для риття окопів і траншей. Щоб уникнути цього багато чоловіків тікали і переховувалися там, де лише могли знайти притулок

Після війни багато селян мешкало у хлівах, разом із худобою. Або, що також траплялося часто, через холод тримали худобу біля себе, в хатах, які вціліли. Тією чи іншою мірою займалися крадіжками. Це не вважалося гріхом.

Отже, життя українського села в умовах німецької окупації мало чим відрізнялося від життя в радянські часи. Практично незмінною залишилась система організації господарської діяльності і система управління сільськогосподарським виробництвом, оскільки мета у окупанта, як і у радянської влади, була одна – максимально викачати сільськогосподарську продукцію.