Презентація на тему:
Лібералізація національно – культурного життя

Лібералізація національно – культурного життя Кошова В.М., вчитель історії Решетилівської гімназії імені І.Л.Олійника

До культурного життя залучились: Остап Вишня, Олександр Ковінька, Антон Шевченко.

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) Народився Остап Вишня 13 листопада 1889р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім'ї. Він закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907p.) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць.

Він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, старанно “налягав” на самоосвіту, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917p. вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.

Протягом десяти років українською мовою (якщо брати до уваги і численні перевидання) з'явилося близько ста книжок вишнівської сатири і гумору, твори гумориста друкуються в перекладах російською та іншими мовами братніх народів Радянської країни, тираж їх досягав, як на той час, колосальної цифри...

У 1934р. видатний радянський гуморист був незаконно репресований і зміг повернутись до літературної праці лише в 1944р. Першим твором, що знаменував повернення письменника до літературної праці, стала “Зенітка”, опублікована в газеті “Радянська Україна”, 26 лютого 1944р., — вона обійшла всі фронти, часто читалася по радіо, викликаючи теплу усмішку в бійців і трудівників тилу та додаючи їм віри в близьку перемогу над ворогом.

Як і раніше, О. Вишня всім серцем сприймає турботи і клопоти народні — економічні, політичні, морально-виховні, культурно-мистецькі, що сповна засвідчують збірки його політичних фейлетонів і памфлетів “Самостійна дірка” (1945), книжки усмішок “Зенітка” (1947), “Весна-красна” (1949), “Мудрість колгоспна” (1952), “А народ воювати не хоче” (1953), “Великі ростіть!” (1955), “Нещасне кохання” (1956) та інші. Гуморист працює над перекладами творів російської та світової класики — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О'Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.

Олександр Ковінька (справж. — Ковінько; 1/13.01.1900, с. Плоске Полтавського пов., тепер Решетилівського р-ну — 25.07.1985, Полтава) — письменник. Народився в селянській сім'ї. Закінчив двокласне училище й з 12 років пішов у найми. У 1917 р. склав екстерном іспити за чотири класи гімназії. Українську революцію зустрів із захопленням.

Під час громадянської війни пережив чимало перипетій: перебував у повстанському загоні, бився з денікінцями і потрапив у їхній полон, побув червоноармійцем і петлюрівцем. По війні повернувся додому, працював секретарем сільради, пройшов курси інструкторів-лекторів Авіахіму, заочно навчався в Полтавському інституті народної освіти. З 1928 р. професійно займався журналістикою як фейлетоніст газети "Більшовик Полтавщини". Друкувався в журналах "Червоний Шлях", "Всесвіт", "Плуг", "Червоний перець". Його фейлетонів і гуморесок, як вогню, боялись бюрократи, хабарники, кар'єристи.

У 1929 р. вийшла перша збірка гуморесок "Індивідуальна техніка", у 1930 р. - друга збірка "Колективом подолаємо". Після цього літературна діяльність перервалася на два десятиліття. У жовтні 1934 р. О. Ковінька був заарештований за звинуваченням у належності до антирадянської терористичної організації українських націоналістів-боротьбистів і засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Звільнившись без права повернення на Україну, жив у Якутії. Там у 1950 р. був заарештований удруге і повернений у Нагаєво поблизу Магадана, де працював економістом в автоколоні. Після реабілітації в 1956 р. повернувся на батьківщину.

Опублікував понад 30 книг сатири й гумору, серед них: "Ось не грайте на нервах..." (1958 р.), "Кутя з медом" (1960 р.), "Цвьох — і ваших нєт!" (1961 р.), "Коти і котячі хвости" (1963 р.), "Новели про химери (1965 р.), "Чарівні місця на Ворсклі" (1968 р.), "І таке буває" (1972 р.), "Як воно засівалося" (1979 р.). Постійно друкувався в журналах "Перець", "Україна", "Прапор", "Жовтень", вміло відтворював смішне в побуті. Письменник виробив власний стиль неквапливої, іронічної, мудрої оповіді, побудованої на фольклорно-розмовній основі. Поряд із літературною, займався громадською працею, з 1965 р. був депутатом Полтавської міськради. У 1970 р. нагороджений орденом "Знак пошани". Двотомники вибраних творів виходили в Києві у 1970 та 1980 рр. У 1992 р. на будинку, в якому жив О. Ковінька, встановлено меморіальну дошку.

У ІІ пол. 1950 – х рр. на Полтавщині відродилися творчі об’єднання, гуртки, літературно – мистецькі формування.

У 1956 році офіційно поновила діяльність Полтавська обласна філія Спілки письменників України (голова – Пилип Бабанський, згодом – Олесь Юренко). Ними було започатковано власне видання – альманах “Полтава” (з друку вийшло два числа – 1957 та 1959 рр.), ініціювали видання поетичної збірки “Трудовий Кременчук” (1957 р.)

Діяло Полтавське обласне виробничо – творче кооперативне товариство працівників образотворчого мистецтва “УКООП - Художник”. Роботи майстрів пензля демонструвалися на обласних художніх виставках 1955, 1957, 1960 років, не виходили за межі соціалістичного реалізму

“Нести мистецтво в маси” В 1959 р. було створено колгоспну картинну галерею в с. Степанівка Полтавського району. В дар колгоспові було передано 140 творів 29 митців. Свої картини подарували: В.Шаховцов, С.Ремчуков, Б.Піаніда, О.Журбій, П.Горобець, А.Сербутовський, К.Посполітак та інші.

Театральне мистецтво У 1958 році в обласному центрі побудовано театр імені М.В.Гоголя

Вистави переважали про прекрасне комуністичне майбутнє “Іркутська історія” Арбузова “Океан” Штейна “Добрий ранок” Школьника Вистави ставилися переважно російською мовою.

Полтавські майстри сцени бували на гастролях в Москві, Воронежі, Саратові, Тулі, Челябінську, Магнітогорську

Музичні діячі Брати Платон і Георгій Майбороди Олександр Білаш

Оперний співак Андрій Кикоть Народився 27 листопада 1929(19291127) року в с. Кам'янка (тепер Диканського р-ну Полтавської області). Вокальну освіту здобув у Київській консерваторії (1953—1959) У 1959—1975 роках був солістом Київського театру опери та балету. У 1967 році отримав звання Народний артист УРСР. Помер 13 жовтня 1975 в Києві. Похований на Байковому кладовищі. Лауреат VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві (1957, золота медаль), Міжнародного конкурсу вокалістів у Тулузі (1958, III премія).

Кінематографія 1955 р. на Диканьщині працювала експедиція кіностудії ім. О.П.Довженка, яка знімала художній фільм “В один прекрасный день” (режисер М.Я.Слуцький) Знімалися відомі радянські кіноартисти: Михайло Пуговкін, Євген Шутов, Нонна Копержинська, Поліна Куманченко, Михайло Покотило.

1961 р. в Пирятині розпочалися зйомки кінокомедії “Королева бензоколонки” за сценарієм Петра Лубенського. Фільм вийшов на екрани в 1963 р. і здобув велику популярність у глядачів.

Степа н Йо сипович Шкура т Народився 15 (27) грудня 1885р., в місті Кобеляки, нині Полтавської області. Помер 26 лютого 1973р., в місті Ромни Сумської області. Український актор театру і кіно. Заслужений артист РРФСР (1935). Народний артист УРСР (1971).

Народна артистка СРСР – полтавка Клара Лучко

Проблеми Наростали процеси духовної деградації, особливо в сільській місцевості. Відплив із сіл талановитої, морально здорової молоді, поповнюючи ряди жителів міст. Русифікація, радянізація звичаїв і обрядів. Українська мова перестала бути обов’язковою для вивчення

http://www.refine.org.ua/pageid-2626-1.html http://www.ukrainians-world.org.ua YouTube Нариси історії Полтавської партійної організації/ [Л.С.Волошко, С.В.Гончаренко, І.Ю.Горобець та ін.],-Х.;Прапор, 1981, - 322с. Полтавщина: влада на історичних паралелях [Полтавська обласна державна адміністрація, Державний архів полтавської області,Полтавський краєзнавчий музей],-Полтава: АСМІ, 2005.-392с.