Презентація на тему:
"Княжна Ольга"

Презентація на тему: «КняжнаОльга» Відділ освіти Бершадської райдержадміністрації Сумівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Роботу виконала: учениця 10 класу Опанасюк О. Вчитель: Бурянчик А.І.

Легендами овіяний образ княгині київської, дружини князя Ігоря — Ольги, мудрої державної діячки, керівника і воїна, її діяльність залишила помітний слід у східнослов'янській історії Х ст. Велика княгиня Ольга (скандінавською — Хельга) відома широкому загалу як свята й рівноапостольна церковна діячка. Стародавні літописці, без сумніву, симпатизували княгині — дружині Ігоря й регентці у пору неповноліття їхнього сина Святослава. Вони часто описують її як вродливу, енергійну, хитру й передусім мудру правительку. Та найбільший комплімент робить цій жінці літописець-чоловік, повідомивши читача про її «чоловічий розум». Вихваляння, що ними щедро обсипали Ольгу монахи-літописці, почасти можна пояснити тим, що 955 р. вона прийняла християнство. Але навіть без цього Ольга лишалася б видатною правителькою.

Походження З «Повість Минулих Літ»: Ольга народилася в Псковській області, роду вона була не знатного, варязького. Також це підтверджується її ім'ям «Ольга». Так само болгарські історик висували версію про болгарські корені Ольги, спираючись на те, що давньослов'янської транскрипції міста Псков і болгарське місто Плесков збігалися, але це вже вийшло з ужитку. Пізніший Пискаревский літописець передає чутку про те, що вона була дочкою Віщого Олега, куратора князя Ігоря в наслідок ставшим її чоловіком.

Етимологія імені Норманська версія За версією ім'я Ольга — це слов'янізована ужіночнена форма скандинавського імені Гельґі (норв. Hailaga, Helgi). Слов'янська версія Відомі слов'янські слова «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «в'ольготний». В слов'янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. в 1088 г.), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін.[10]. Скандинавські саги називають Ольгу «матір'ю» (а не бабусею) «Вальдамара»-Володимира (як і «Вартилафа»-Брячислава називали сином Володимира, а не внуком) і не Гельґою, а беззмістовним звуконаслідуванням «Аллог'я», яке ніде за межами цієї саги не зустрічалося і жодного смислу в скандинавських мовах не мала. Балтська версія В Литві є ріка Олег і деякі імена, що схожі на той же корінь: Ольгерд, Ольгимунт. Відоме балтське слово «algas» — винагорода.

Шлюб Ольги Святитель Димитрій Ростовський (Туптало) у «Житіях святих» розповідає, як вона стала княгинею: князь Ігор побачив на ловах гарну дівчину й хотів її звабити, проте вона повелася достойно, і він побажав поєднатися з Ольгою законним шлюбом. Так 903 року Ольга стала великою княгинею.

Початок правління На історичну ж арену вона вийшла в 945-му, після загибелі свого чоловіка князя Ігоря. За тодішнім правом спадкування державної влади його наступником мав стати син Святослав. Проте йому було ще приблизно 8 років. Тому княгиня Ольга перебрала на себе опіку над малолітнім сином (стала його регентом), приймаючи в свої руки управління Руссю аж до його повноліття. Так на чолі нашої держави стала жінка, та ще й не слов’янка.

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря I). За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, друге — спалила в бані; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п'ять тисяч» п'яних деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста. Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, десь близько півроку, протримали не допускаючи до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з княгинею імператор помітив її красу і вирішив одружитись з нею. Княгиня Ольга була проти цього, але відкрито не виступила. Вона поставила умову, що перед одруженням вона має охреститись і хресним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення імператор знову почав розмову про одруження, але у відповідь почув запитання : «Чи може дочка одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, імператор відпустив Ольгу додому багато обдарувавши. Однак ця легенда красива, але дуже сумнівна. Тим більше, що коли посли імператора прибули у Київ, то їх теж протримали на річці Почайні з півроку перш ніж допустити до княгині Ольги. Після відвідання Константинополя у 957 році за свідченнями західноєвропейських джерел (Гільдесгаймські аннали) 959 року Ольга відправила посольство до німецького короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священиків, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта. З перебуванням місії Оттона у Києві пов'язують ротонду Х ст., рештки якої виявлені археологами в межах так званого «города Кия». Посольство 962 року зазнало невдачі, і сам єпископ ледве врятувався на зворотному шляху. У цій події дослідники вбачають як коливання між Римом і Константинополем у виборі віри, так і далекоглядну політику тиску на Константинополь, яку перед тим проводили Моравія і Болгарія, щоб домогтися найвигіднішого входження до церковної організації східної церкви. До 964 року літопис відносить початок самостійного княжіння Святослава I, що може свідчити про відхід Ольги від державних справ. Коли 968 року печеніги прийшли вперше на Руську землю, а Святослав перебував в Переяславці на Дунаї, Ользі з малолітніми онуками довелось організовувати оборону Києва. Наступного року, шануючи волю матері, Святослав дозволив поховати її за християнським звичаєм. Хоча він був язичником і руйнував християнські храми. Княжіння

Вшанування пам'яті Житіє називає Ольгу засновницею міста Пскова. У Пскові є Ольгинська набережна, Ольгинський міст, Ольгинська каплиця. Державна нагорода України з 1997 року — «Орден княгині Ольги». У Священного Синоду Російської Православної Церкви існує «Орден святої рівноапостольної великої княгині Ольги». У царській Росії була установлена Відзнака Святої Рівноапостольної Княгині Ольги. У Києві та Пскові поставлено пам'ятники княгині Ользі.