Презентація на тему:
Спільна валюта Європейського союзу як інструмент глобалізації

ТЕМА 13: Спільна валюта Європейського союзу як інструмент глобалізації Питання: 13.1. Економічні причини виникнення, сутність та характеристика євровалюти. 13.2. Крах Ямайської валютної системи. Перетворення євро в другу світову валюту. 13.3. Євро як прояв та інструмент фінансової глобалізації.

13.1. Економічні причини виникнення, сутність та характеристика євровалюти. Економікам та населенню європейських держав стали затісними національні межі. Тому саме на Європейському континенті розпочалися процеси економічної інтеграції, що передбачають вільне переміщення крізь державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів. Угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) була підписана в 1957 році Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією і ФРН. У 1962 році в меморандумі Європейського співтовариства вперше було сказано про необхідність єдиної фінансової політики Європи. Висувається ідея «валютної змії», тобто фіксації обмінних курсів валют країн ЄС в певному діапазоні. Здійсненню цього плану перешкодила енергетична криза 1972 року, викликана різким зростанням цін на нафту. У 1979 році ідея «валютної змії» була реалізована створена Європейська валютна система. Центробанки ЄС уклали угоду про обмеження коливань валютних курсів. Введений прообраз євро єдина розрахункова валюта ЕКЮ (ECU). Надалі ці ідеї отримали розвиток в Єдиному європейському акті 1986 року і Маастріхтському договорі 1992 року, що формально заклали основи Економічного і валютного союзу і єдиної європейської валюти. Найважливіші з положень Маастріхтського договору стосувалися економічної і фінансової політики, кінцевою метою якої було введення в країнах ЄС єдиної валюти. Угода передбачала графік введення єдиної валюти і загальні правила в області державного бюджету, інфляції і процентних ставок для всіх членів майбутнього валютного союзу.

Європейська валютна система включала три важливих елементи: В основі ЄВС лежала європейська резервна розрахункова одиниця ЕКЮ, яка спочатку базувалася на основі 12 валют провідних країн Європи, що входили до складу ЄС. Вага кожної валюти в кошику визначалася залежно від частки, якою володіла держава — член ЄС у валовому національному продукті ЄС та в експорті всередині валютного союзу. Метою створення екю було: звільнення ЄВС від тотального економічного диктату США, від залежності коливання курсу долара США; досягнення економічної та валютної стабільності країн — учасниць ЄЕС. Європейська валютна система здійснювала міждержавне валютне регулювання шляхом надання центральним банком кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів та розрахунків, пов'язаних із валютною інтервенцією. Стабілізуюче вплинути на міжнародні економічні та валютні відносини.

Відповідно до Маастрихтської угоди створення валютного союзу мало проходити в три етапи. На першому етапі визначаються країни — члени ЄВС, які відповідають визначеним критеріям: 1) стабілізація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух капіталів і платежів між країнами — членами ЄЕС; 2) сукупний державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП; 3) середня номінальна величина довгострокових відсоткових ставок не повинна перевищувати 2 % середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найбільш стабільними цінами (приблизно 8,5— 9 %); 4) за діючим механізмом європейського монетарного союзу країни-члени мусять дотримуватись фіксованого курсу відносно євро; 5) дефіцит державного бюджету країн-учасниць нової валютної зони не повинен перевищувати 3 % ВВП; 6) зростання інфляції не може перевищувати середнього рівня інфляції в трьох країнах ЄЕС із найнижчим рівнем інфляції більш як 1,5 %

До першого етапу належало також створення Європейського Центрального банку (ЄЦБ), Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) та впровадження в безготівковий обіг єдиної валюти євро. Із січня 1999 року одинадцять країн ЄС створили новий економічний і валютний блок (ЄВС): Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія створили нову валютну зону в Європі й запропонували нову єдину європейську грошову одиницю — євро. Відповідно до підпункту 1 ст. 2 Правил ЄС від 17 червня 1997 p., попередня грошова одиниця ЄС — ЕКЮ трансформувалась у євро у співвідношенні: 1 ЕКЮ= 1 евро. Ця значна історична подія спричинила суттєві зміни не тільки в європейській, а й у світовій економіці. На другому етапі ЄЦБ як перший крок буде використовувати євро в конверсійних операціях та експортно-імпортних розрахунках на валютно-кредитних ринках і біржах. Наступним кроком буде заміна національних купюр і монет новою європейською грошовою одиницею — євро. Нова єдина валюта вступить у готівковий обіг із січня 2002 року. В системи міжнародних розрахунків будуть вноситися відповідні зміни і доповнення. Спочатку (протягом 6 місяців) нова валюта буде в готівковому обігу одночасно з національними валютами, які згодом "втратять статус платіжного засобу". На третьому етапі всі банківські розрахунки ЄВС буде конвертовано в євро і міжнародні розрахунки будуть проводитися тільки єдиною резервною валютою об'єднаної Європи — євро.

1 січня 2002. в 12 країнах членах Європейського союзу введена в грошовий обіг нова, єдина валюта, під назвою євро (знак валюти: €, банківський код: EUR). Євро - єдина валюта для більш ніж 320 мільйонів європейців, а разом з територіями приватного звернення, до 500 мільйонів людей. Євро має міжнародне позначення EUR. Один євро прирівнюється до 100 центам. У готівково-грошовому обороті беруть участь купюри номіналом 5 євро, 10 євро, 20 євро, 50 євро, 100 євро, 200 євро та 500 е євро, а також монети номіналом в 1, 2, 5, 10, 20 і 50 центів. Євро управляється і адмініструється Європейським центральним банком, що знаходяться у Франкфурті. До кінця 2012 р. національний банк буде обмінювати національні банкноти на євро безкоштовно. Майже всі члени Євросоюзу використовують євро, а також і деякі не члени союзу, за домовленістю з Європейським центральним банком. З них у "першій хвилі" були такі країни як Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Ватикан, Майотта, Монако, Сан-Марино, Сен-П'єр і Мікелон. Трохи пізніше до них приєдналися Греція, Словенія, Республіка Кіпр, Мальта та Словаччина. Існує декілька країн і територій які використовують євро неофіційно, це: Акротірі і Декелія, Андорра, Косово, Сен-Бартельмі, Сен-Мартен і Чорногорія. Обмін валюти можливий у європейських банках і спеціалізованих європейських обмінних пунктах, а також у готелях і на головпоштамті, у великих містах вони працюють щодня і цілодобово. Кредитні картки приймаються практично у всіх великих магазинах. Отримати готівку за картками можна в європейських банкоматах. Зречення від національних валют і перехід до єдиної європейської валюти проходив поступово.

13.2. Крах Ямайської валютної системи. Перетворення євро в другу світову валюту. Теоретично основою Ямайської системи був проголошений принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Однак у режимі чистого плавання (тобто під впливом лише ринкових сил) валютні курси вже не могли функціонувати, оскільки інтеграційні процеси призвели до тісного переплетення національних відтворюваних процесів, до дедалі більшого підпорядкування національних економік закономірностям світового господарства, до залежності від процесів, що відбуваються у світовій економіці, в тому числі і у валютній сфері. За цих умов стало неможливим створення оптимальної основи для розвитку міжнародної торгівлі без координації валютної політики. За допомогою "чистого" плавання не вдавалось досягти і рівноваги платіжних балансів. Не призвели плаваючі валютні курси і до автономності внутрішньої економічної політики. Навпаки, вільно плаваючі валютні курси посилили взаємозв'язок між валютними курсами і внутрішньоекономічними процесами. Відтак у реальній практиці Ямайська валютна система функціонує як система керованих плаваючих курсів (з тенденцією до посилення у валютній політиці окремих країн елементів "управління") .

Центральні емісійні банки здійснюють інтервенції з метою надання валютним курсам сприятливого для національних інтересів рівня шляхом: купівлі або продажу на зовнішніх ринках як іноземної, так і власної валюти; обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют, прямого контролю над приватними зовнішніми переказами, введення від'ємних відсоткових ставок щодо іноземних вкладів тощо. Якщо на початку дії Ямайської системи (1973-1979 pp.) валютні курси достатньою мірою відображали відносну еволюцію цін і не давали значних конкурентних переваг тій чи іншій країні, то з кінця 70-х - на початку 80-х років стався відрив курсу валют від відносного руху цін в окремих країнах, що позначилось на їхній конкурентоспроможності. Це відбувалося, насамперед, тому, що в міжнародних розрахунках промислово розвинутих країн зросла частка операцій, пов'язаних з експортом капіталу, міжнародним кредитом. А переливання капіталу можуть викликати і викликають значне і довгочасне відхилення курсів валют від паритетів їхньої купівельної спроможності, що призводить до деформації міжнародної торгівлі і платежів, утруднює довгострокове планування. Стала очевидною необхідність більшої погодженості у проведенні економічної політики (насамперед, бюджетної та кредитної) провідних країн світу для стабілізації валютних курсів.

На ряді нарад "сімки" у 80-ті роки розглядалася проблема стабілізації валютних відносин і визнавалась необхідність колективних дій по зближенню характеру економічної політики для досягнення довгострокової стабілізації валютних курсів. Проте через побоювання ущемлення суверенітету, погодження загальних принципів міжнародного регулювання валютних відносин з труднощами долало і долає суперечності між країнами на рівні конкретного механізму валютно-економічного співробітництва, конкретного втілення орієнтації національної економіки на такі показники, як темпи зростання, темпи інфляції, відсоткові ставки, рівень безробіття, бюджетний дефіцит, баланс поточних операцій і торговельний баланс, темпи зростання грошової маси, обсяг валютних резервів, рівень валютних курсів, за яких передбачається робити висновок про відповідність розвитку економіки країни спільно виробленому курсу. Незважаючи на те, що Ямайська валютна система має ряд негативних моментів, її функціонування справляє істотний вплив на прискорення темпів розвитку промислово розвинутих країн і багатьох країн третього світу в напрямі подальшої соціально-економічної інтеграції.

Результатом регіональної валютної інтеграції стало утворення Європейської валютної системи (ЄВС). Регіональна міжнародна валюта – євро – виникла на базі європейської інтеграції. Європейський союз (ЄС) – єдина з регіональних організацій світу, повністю закінчила формування єдиного внутрішнього ринку та створила Економічний і валютний союз (ЕВС), що є закономірним етапом розвитку її інтеграції. Запровадження єдиної європейської валюти – є одним з найважливіших подій кінця XX століття. Найбільш значущим наслідком введення євро стало створення нових умов для функціонування міжнародної валютно-фінансової системи. Процес трансформації долароцентристської світової валютної системи в біполярну модель міжнародної валютної системи розвивається впродовж тривалого періоду часу. Унікальність євро пов'язана з тим, що вперше з'явилася регіональна міжнародна валюта, тоді як раніше у світовій валютній системі взаємодіяли тільки національні валюти. Не дивлячись, на деяке падіння курсу євро на початку існування, євро все ж таки вдалося потіснити рамки регіонального об'єднання, вийти на міжнародні ринки і стати другою світовою валютою.

13.3. Євро як прояв та інструмент фінансової глобалізації. Пiд впливом євро почав радикально змiнюватися весь європейський фiнансовий ландшафт: на перший план виходять банки, що працюють перш за все на ринках цiнних паперiв, а також змiнюється клiєнтура європейських банкiв – знижується доля промислових та торгiвельних компанiй, збiльшується питома вага iнвестицiйних i пенсiйних фондiв, страхових, фiнансових компанiй. Економіка зони євро є однією з трьох найбільших у світі. По об'ємах торгівлі вона порівнянна з економікою Сполучених Штатів. Валовий внутрішній продукт Єврозони складає приблизно 80% ВВП США і в 3 рази більше ВВП Японії. Об'єм капіталізації фондового ринку, неоплачені борги і цінні папери і банківські позики в США були на 70% вище, ніж в зоні євро, де вони, у свою чергу, були на 50% вище, ніж в Японії. Введення євро принесло вигоди для усіх основ світової економіки. Загальноєвропейська валюта набагато значиміша, ніж сума її 12 частин (країн). Завдяки ній збільшується ліквідність і диверсифікація для інвесторів, які управляють фінансовими портфелями, і центральних банків, які управляють фінансовими ринками. На міжнародних фінансових ринках нерезиденти зони євро нерідко використовують загальноєвропейську валюту як інвестиційну, так і для нарощування фондів. Тобто для фінансових активів.

Перехід на єдину валюту спричинив ряд значних змін на кредитному та фондових ринках: різко скоротилися валютні ризики; посилилась тенденцiя зниження кредитних ризикiв; прискорився процес iнтеграцiї фондових ринкiв. Тому головним сегментом ринку, де Європа швидко отримала девiденди вiд введення євро, став мiжнародний ринок облiгацiй. Структура міжнародного ринку облігацій говорить про те, що найбільші інвестиційні компанії, стали також і важливими емітентами єврооблігацій. Дуже великі випуски, приблизно на декілька мільярдів євро, стали звичайними з часом, відбиваючи створення дуже великими емітентами чергових програм емісій. Євро став сильним стимулом посилення концентрацiї європейського бiзнесу. Як i при будь – якому розширеннi ринку, в корпоративнiй структурi країн зони євро почалася потужна хвиля злиття та поглинань, спрямована, наприклад, на укрупнення пiдприємств та банкiв до розмiрiв, дозволяючих їм ефективно оперувати в масштабах всiєї зони. Найбiльш вiдчутним для ринку стало злиття європейських бiрж. Результат – поява єдиної електронної бiржи з автоматичною системою торгiв, доступ до якої отримають iнвестори в усiх європейських країнах. Хвиля злиття торкнулася й iнших секторiв, серед них – банкiвський. Для банкiв введення єдиної європейської валюти означає становлення нового ринку банківських послуг, так як i просування до єдиних ринкiв державних i корпоративних цiнних паперiв в масштабах зони євро. Для промислових корпорацiй введення євро означає перш за все зниження витрат на розрахункове обслуговування та на гарантування валютних операцiй.

Євро став провідною валютою і для багатьох інших країн. Він успадкував, так би мовити, «зони відповідальності» колишніх сильних європейських валют, зокрема, провідні позиції німецької марки у багатьох східноєвропейських країнах і французького франка в Африці. Проте тенденція сильної валюти відносно євро проявилася найбільшою мірою лише у безпосередній близькості від його зони. Це стосується деяких країн на півночі Африки, зокрема, Марокко і Тунісу, але в першу чергу – нових членів ЄС і країн-кандидатів. У інших регіонах світу роль євро обмежена із-за глобального впливу долара. Проте, навіть в якості провідної регіональної валюти євро став активно використовуватися в резервах різних країн. Зараз його доля у світових запасах складає близько 15%. Але видатними утримувачами резервів є центробанки провідних країн Азії, де євро не грає ніякої ролі в якості провідної валюти. Там велика роль долара, хоча ці країни формально не підтримали курс долара після кризи 1997 року. Європейський центробанк останнім часом активно аналізує міжнародну роль євро, у тому числі у рамках глобалізації економіки. Вона росла нерівномірно в різних сегментах ринку і в різних регіонах світу і характеризувалася сильним регіональним фокусом. Загальноєвропейська валюта і зараз є важливим елементом економічних стосунків, але в основному усередині Європи і в країнах, що сусідять із зоною євро. Якщо внутрішня роль валюти визначається внутрішніми інститутами, то зовнішня – ринком. Так що міжнародна роль євро буде, як і раніше, визначатися в першу чергу зовнішніми умовами

План семінарських занять по Темі 13 Передумови та причини виникнення євровалюти. Сучасний розвиток Європейська валютна система. Проблеми та їх вирішення в ЄВС. Перспективи розвитку євро.

Проблемні запитання по Темі 13 Які були причини переходу до євровалюти? Який вплив євро на фінансову глобалізацію ? Що являється недоліками Ямайської валютної системи? Що буде з євро в Україні?

Список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання Теми 13 Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. К., 1993. Иванов И. Д. Европа регионов. М., 1998. Курочкин I И. Евро: новая валюта для Старого света. Минск, 2000. Матросов С. В. Европейский фондовый рынок. М., 2002. Пищик В. Я. Евро и доллар США. Конкуренция и партнерство в условиях глобализации. М., 2002. Шештенков В. Г Евро: две стороны одной монеты. М., 1998. Шнирков О. /., Кузнецов О. В., Кульпінський С. В. Європейський валютний союз:Навч. посібник. К., 2001 Бегг Д. Вопросы формирования валютной политики ЕВС // Вопросы экономики. - 1999. Валовая Т. Европейская валютная система: учбовий посібник/ Т. Д. Валовая,. - М.: Финансы и ста-тистика, 1996. Вірван Л. Нова валюта старої Європи: перспективи розвитку // Банківська справа. - 2000. - № 3. Вовчак В. Перспективи світової економіки у контексті запровадження євро //Вісник Національного банку України. - 1999. – Домрачев В. Міжнародні банківські розрахунки: Навчальний посібник/ Володимир Домрачев,; Європ. ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. організації: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Мін-во освіти і науки України; Ред. Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевський, Зіяд Кутайні,. - 2-ге вид., переробл. і доп.. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. Мітрі Ж. Ю. Становлення Європейського валютного союзу та його вплив на міжнародні ринки капіталів. - К., 2000.