Презентація на тему:
Діти-герої

До війни це були звичайні хлопчики і дівчатка. Та прийшов час – і вони показали, яким великим може стати маленьке дитяче серце, коли спалахує в ньому священна любов до Вітчизни і ненависть до її ворогів.

Маленькі герої великої війни. Вони воювали поруч із дорослими – батьками, братами. Воювали всюди. В партизанському загоні, як Льоня Голіков. В Брестській фортеці, як Валя Зенкіна. В керченських катакомбах, як Володя Дубинін.

Вони рано стали дорослими, їхнє дитяче життя було наповнене такими випробуваннями, що в це важко повірити. Але це було.

Аркадій Каманін Він був вихованцем авіаполку, в 14 років вперше сів у бойовий літак. Літав стрілком-радистом.Нагороджений трьома орденами. Через три роки після війни Аркадій, коли йому виповнилося 18 років, помер від поранень.

Надя Богданова В це важко повірити, та коли вона стала розвідницею в партизанському загоні «дяді Вані» Дьячкова, їй не було ще й десяти років. Маленька, худенька, вона, вдаючи з себе жебрачку, ходила серед фашистів, все підмічала, зам’ятовувала і приносила в загін цінні відомості.

Вперше її схопили, коли вона разом з Ванею Звонцовим вивісила 7 листопада 1941 року червоний прапор в окупованому ворогом Вітебську. Били шомполами, катували, а коли привели до рову – розстрілювати, сил у неї уже не вистачило – упала в рів, лише на мить випередивши кулю. Ваня загинув, а Надю партизани знайшли у рові живою…

Свою війну з гітлерівцями вона почала з розповсюдження листівок в окупованому ворогами селі. В її листівках були правдиві відомості з фронтів, що вселяли в людей віру в перемогу. Партизани довірили Ніні розвідувальну роботу. І вона могла впоратись з будь-яким завданням на відмінно. Гітлерівці вирішили знищити партизанів. В одне село увійшов каральний загін. Та його кількісний склад і озброєння не були відомі партизанам.

Ніна зголосилась розвідати сили ворога. Вона запам’ятала все: і скільки вартових, і де зберігаються боєприпаси, і скільки у карателів кулеметів. Ці відомості допомогли партизанам розгромити ворога. Під час чергового завдання Ніну видав зрадник. Її катували. Не добившись від Ніни нічого, фашисти розстріляли дівчинку. Ніна Куковерова була посмертно нагороджена Орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Він ріс звичайним сільським хлопчиком. Коли фашисти захопили його рідне село Лукіно, що в Ленінградській області, Льоня зібрав на місцях боїв кілька гвинтівок, роздобув у фашистів два мішки гранат, щоб передати їх партизанам. І сам залишився в партизанському загоні.

Воював на рівні із дорослими. В свої десять років Льоня в боях з окупантами особисто знищив 78 німецьких солдат і офіцерів, підірвав 9 автомашин з боєприпасами. Приймав участь у 27 бойових операціях, підірвав 2 залізничних і 12 шосейних мостів. Загинув Льоня Голіков весною 1943 року в нерівному бою. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Білоруському школяру Марату Казею було трохи більше тринадцяти років, коли він пішов до партизанів разом зі своєю сестрою. Марат Став розвідником. В травні 1944 року, коли Радянська Армія була уже зовсім близько і партизани мали уже ось-ось з нею з’єднатися, Марат потрапив у засідку. Підліток відстрілювався до останнього патрона. Коли у хлопця залишилася одна граната, він підпустив ворогів ближче і висмикнув чеку….

Марат Казей посмертно став Героєм Радянського Союзу.

Ленінградська школярка Зіна Портнова влітку 1941 року поїхала на канікули до бабусі в Білорусію. Там її і застала війна. Через кілька місяців Зіна вступила в підпільну організацію «Юні патріоти». Потім стала розвідницею в партизанському загоні імені Ворошилова. Одного разу її арештували. Прямих доказів, що вона партизанка, у ворогів не було. Можливо, все обійшлося б, якби Портнову не впізнав зрадник. ЇЇ довго і жорстоко катували. На одному із допитів Зіна вихопила у слідчого пістолет і застрелила його і ще двох охоронців.

Зінаїді Портновій посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У свої 12 років, тоді п’ятикласник Шепетівської школи, став розвідником в партизанському загоні. Він безстрашно пробирався в розташування ворожих військ, добував для партизан цінні відомості про пости охорони залізничних станцій, військових складів, дислокацію ворожих підрозділів.

На рахунку Валі Котика шість підірваних ворожих ешелонів, багато успішних засідок. Він загинув в 14 років в нерівному бою з фашистами. До того часу Валя Котик уже носив на грудях ордени Леніна и Вітчизняної війни І ступеня, медаль «Партизану Вітчизняної війни» ІІ ступеня. Валентину Котику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Пам’ятник Валі Котику в Шепетівці

Незвично склалась партизанська доля шестикласника із села Погорільці Василя Коробка. Бойове хрещення він прийняв влітку 1941 року, прикриваючи вогнем відхід наших частин. Одного разу на свій страх і ризик підпиляв сваї моста. Перший же фашистський бронетранспортер, що заїхав на міст, рухнув з нього і вийшов з ладу. Потім Вася став партизаном.

В загоні його благословили на роботу в гітлерівському штабі. Все, про що дізнавався Вася, ставало відомо партизанам. Якось карателі стали вимагати від Коробко, щоб він привів їх до лісу, звідки партизани робили вилазки. А Василь вивів гітлерівців прямо на поліцейську засідку.

В темряві карателі сплутали поліцаїв з партизанами і відкрили по них вогонь, знищивши чимало зрадників Батьківщини. З часом Василь Коробко став добрим підривником, приймав участь у знищенні 9 ешелонів з живою силою і технікою ворога. Він загинув, виконуючи чергове завдання партизан. За подвиги Василь Коробко нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, медаллю «Партизану Вітчизняної війни» І ступеня.