Презентація на тему:
Інфекція - Вірусні гепатити В С 06.02.14

Лекція: Тема: Вірусні гепатити з парентеральним механізмом передачі. Вірусні гепатити В, С. Зав. кафедри інфекційних хвороб та епідеміології, д.м.н., професор Пришляк О.Я.

Історичні дані В 1962 –65 роках Б. Блюмберг виділив так званий “австралійський“ антиген з крові хворих, які отримували чисельні інфузії крові. У 1970 році Дейн та Дж.Камерон виділили так звану “частинку Дейна”, яка на сьогоднішній день розглядається як віріон віруса гепатиту В.

Історичні дані У 1977 році Різетто відкриває Дельта-вірус. В 1982 році відкрито вірус гепатиту С. На сьогоднішній день встановлено роль у розвитку хвороби вірусів TTV, SEN.

Патогенетичні синдроми СИНДРОМ ЦИТОЛІЗУ : Біохімічно проявляється виходом в кров вмісту печінкової клітини: А) ферментів, в першу чергу індикаторних – альдолаза, аланінаміно- та аспартатамінотрансферази. Б) мікроелементи, зокрема залізо Гістологічно виявляються різні стадії дистрофії та некрозу гепатоцитів.

Патогенетичні синдроми ХОЛЕСТАТИЧНИЙ СИНДРОМ: порушення утворення та екскреції жовчі: гіпербілірубінемія, гіперфосфатаземія, гіперхолестеринемія, свербіння шкіри. МЕЗЕНХІМАЛЬНО-ЗАПАЛЬНИЙ СИНДРОМ: гіпергамаглобулінемія, зміна білкових осадкових проб.

Гепатит В (Етіологія) Вірус гепатиту В - ДНК-вмісний вірус, відноситься до сімейства гепадновірусів. Антигенна структура віруса гепатиту В є неоднорідною і включає 3 антигени: Поверхневий антиген - HbsAg. Антиген нуклеокапсида, ядерний або серцевинний HbcAg. Антиген інфекційності HbeAg (входить до складу HbcAg)

Гепатит В (Етіологія) В умовах кімнатної температури вірус зберігається 3 місяці, в холодильнику – 6 місяців, в замороженому вигляді – 15-20 років, у висушеній плазмі – 25 років. При кип’ятінні інактивується через 15-30 хвилин. УФ випромінення на вірус не діє.

МЕХАНІЗМИ ПЕРЕДАЧІ Основним біологічним субстратом, в якому визначається вірус гепатиту В є кров (достатньо 0,0005-0,001 мл). Переливання крові та її препаратів.

Будь-які медичні маніпуляції, які супроводжуються порушенням цілосності шкіри чи слизових при застосуванні інструментів багаторазового використання – оперативні втручання, інвазивні дослідження, будь-які стоматологічні втручання.

Парентеральне введення наркотиків

При використанні спільних засобів для гоління, манікюр, педікюр, пірсінг, татуювання.

Статевий шлях – 25-30% усіх випадків Трансплацентарний (від матері до дитини)

Клінічна картина гепатиту В Інкубаційний період від 6 тижнів до 6 місяців, інколи може продовжуватись до 1 року. Продромальний період найчастіше перебігає по артралгічному або астено-вегетативному типу. Тривалість цього періоду від 1 до 3 тижнів. Закінчується цей період потемнінням сечі, та пожовтінням слизової м’якого піднебіння та вуздечки язика .

Клінічна картина гепатиту В ЖОВТЯНИЧНИЙ ПЕРІОД Початок жовтяничного періоду не супроводжується покращенням стану хворого. Жовтяниця наростає, симптоматика, яка була в продромальному періоді теж наростає.

Клінічна картина гепатиту В Збільшуються розміри печінки та селезінки. Тривалість жовтяничного періоду від 2 тижнів до 1 місяця і більше. Гострий гепатит В частіше перебігає в середньотяжкій та тяжкій формі хвороби.

Легка форма Безжовтянична та жовтянична форми із слабо вираженою інтоксикацією. Незначна загальна слабість, нудота і помірно знижений апетит. Основні показники білкового обміну в межах норми. Рівень білірубінемії не перевищує 80-100 мкмоль/л, Активність амінотрансфераз сироватки крові помірно підвищена (до 2 разів)

Середня тяжкість Жовтяничні форми з помірною інтоксикацією: загальна слабість, періодичний біль голови. Диспепсичні розлади: зниження апетиту, нудота, одноразова блювота. Рівень білірубінемії від 100 до 200 мкмоль/л. Активність АлАТ в 4-6 разів вища за норму. Помірна гіпергамаглобулінемія, знижується синтез протромбіну.

Тяжка форма Наростаюча загальна слабість, біль голови. Анорексія, багаторазова блювота. Безсоння або сонливість. Геморагічний синдром. Рівень білірубіну звичайно перевищує 200 мкмоль/л. Активність амінотрансфераз сироватки крові підвищена у десять і більше разів .

Ранні ознаки печінкової енцефалопатії Скарги на виражену слабість, провали пам’яті, інверсію сну, дезорієнтація в часі та просторі, помилки в рахунку, грубий хлопаючий тремор рук. Швидке наростання жовтяниці та симптомів інтоксикації (сильна нудота, повторна блювота). Скорочення розмірів печінки.

Ранні ознаки печінкової енцефалопатії Підвищення температури тіла і тахікардія. Наявність геморагічного синдрому. Лейкоцитоз та збільшення кількості паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів. Швидке наростання білірубінемії та зниження активності АлАТ і АсАТ. Різке падіння показників зв’язуючої функції сироваткового альбуміну та зниження показника протромбінового індекса.

Вірусний гепатит Д (дельта) Варіанти: гострий гепатит дельта (ко – інфекція) і гостра дельта (супер - інфекція) у вірусоносіїв гепатиту В. Обидва варіанти мають індивідуальну клінічну картину, різні результати одужання і показання до противірусної терапії. Для коінфекції нехарактерним є трансформація в хронічну форму, однак протікання гострого гепатиту може бути крайнє важким і частіше, ніж при гепатиті В, розвивається фульмінантна форма.

Вірусний гепатит Д (дельта) Для суперінфекції також характерний розвиток тяжких форм перебігу хвороби з можливим розвитком підгострої дистрофії печінки (у 20-27%). Результатом даної форми захворювання в 90% випадків є хронічний гепатит з прогресуванням і трансформацією в цироз печінки на протязі 10-15 років.

Гепатит С ЕТІОЛОГІЯ. ЗБУДНИК ГС – ДРІБНИЙ ВІРУС, РНК-ВМІСНИЙ. ЗА ЄВРОПЕЙСЬКОЮ КЛАСИФІКАЦІЄЮ ВИДІЛЯЮТЬ 1А, 1В, 1С, 2А, 2В, 2С, 3А, 3В, 4А, 5А, 6А ВАРІАНТИ ГЕНОМУ НСV. ГЕНОТИП ВІРУСА ВИЗНАЧАЄ ТЯЖКІСТЬ ЗАХВОРЮВАННЯ І ЧУТЛИВІСТЬ ДО ІНТЕРФЕРОНОТЕРАПІЇ. ОСОБЛИВІСТЮ НСV Є ЗДАТНІСТЬ ДО ТРИВАЛОЇ ПЕРСИСТЕНЦІЇ В ОРГАНІЗМІ, ЩО ОБУМОВЛЮЄ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ХРОНІЗАЦІЇ.

Гепатит С. Клінічна картина ІНКУБАЦІЙНИЙ ПЕРІОД ВІД 2 ДО 26 ТИЖНІВ, В СЕРЕДНЬОМУ 6-8 ТИЖНІВ; ЗАХВОРЮВАННЯ РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ ПОСТУПОВО; У 20% ХВОРИХ ДОЖОВТЯНИЧНИЙ ПЕРІОД ВІДСУТНІЙ І ПЕРШОЮ ОЗНАКОЮ ХВОРОБИ Є ЖОВТЯНИЦЯ. КЛІНІЧНІ СИМПТОМИ ГОСТРОГО ГС ПРИНЦИПОВО НЕ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ВІД ІНШИХ ПРИ ПАРЕНТЕРАЛЬНИХ ГЕПАТИТАХ.

Гепатит С. Клінічна картина Гострий гепатит с перебігає переважно в середньотяжкій формі, у 33% хворих – в легкій формі. У 83%-90% ГГС перебігає у безжовтяничних формах. Прогноз при ГС серйозний: у 80% хворих при безжовтяничній формі і у 42% хворих при жовтяничній формі захворювання переходить в хронічні форми.

Гепатит С. Клінічна картина Певну роль відіграє НСV і у виникненні первинного раку печінки, особливо при одночасному інфікуванні і НВV. Важливе місце в клініці ХГС займають позапечінкові прояви, які спостерігаються більше як у 40% хворих: кріоглобулінемія (42-96%), синдром Рейно, полінейропатія, артралгії, пурпура, гіпертонія, ураження нирок, ураження ендокринних, слинних залоз, органів зору, м’язів, нервової системи

Діагностика вірусних гепатитів Гемограма: помірна лейкопенія з лімфо- і моноцитозом; ШОЕ нормальна або знижена. Біохімічні показники крові: збільшується вміст білірубіну за рахунок прямої фракції, підвищується активність АлАТ, наростання активності лактатдегідрогенази, сорбітдегідрогенази.

Діагностика вірусних гепатитів Раннім і чутливим порушенням пігментного обміну є уробілінурія. Харктерна гіпоальбумінемія і диспротеїнемія. Знижується рівень показників згортання крові.

Діагностика вірусних гепатитів УЗД органів черевної порожнини – з метою оцінки структури печінки; З метою визначити, який саме вірус викликав захворювання використовують методи ІФА, радіоімунний та ПЛР.

Діагностичні маркери гепатиту В HBsAg - маркер контакту з вірусом гепатиту В, ймовірної наявності ВГВ при гострій або хронічній інфекції або носійства вірусу анти-HBs- свідчить про раніше перенесену інфекцію або наявність після вакцинальних антитіл анти-HBc IgM-маркер активної реплікації ВГВ анти-HВc IgG-свідчить про попередню зустріч з ВГВ

Діагностичні маркери гепатиту В HBeAg-маркер асоційований з високою інфекційністю сироватки крові, активної реплікації ВГВ, високим ризиком перинатальної передачі ВГВ анти-НВе-маркер, який свідчить про можливо завершину реплікацію ВГВ ДНК ВГВ-маркер наявності ВГВ і його активної реплікації

Діагностичні маркери гепатиту Д анти-ВГD IgM-маркер активної реплікації ВГD анти-ВГD IgG-маркер, який свідчить про попередню зустріч з ВГD і можливу наявність ВГD РНК ВГD-маркер наявності ВГD і його активної реплікації

Діагностичні маркери гепатиту С анти-ВГС IgM-маркер активної реплікації ВГС анти-ВГС IgG -маркер, який свідчить про можливу наявність ВГС або про попередню зустріч з вірусом анти-ВГС-маркер наявності ВГС (при визначенні в тканині печінки) РНК ВГС-маркер наявності ВГС і його активної реплікації

ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ Режим і дієта Ліжковий режим до пігментної кризи. Дієта №5а, 5 залежно від періоду і тяжкості хвороби. Медикаментозна терапія В розпалі хвороби проводять дезінтоксикаційну терапію: використовують глюкозо-калієво-інсулінову суміш (50-70 мл 3% розчину калію хлориду на 300-500 мл 5% розчину глюкози з інсуліном), реополіглюкін (до 400 мл/добу). ентеросорбенти, зокрема ентеросгель, протягом 5-7 днів, ферментативні препарати.

ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ Лише після пігментної кризи можна призначати для лікування пацієнтів гепатопротектори та жовчегінні препарати

ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ Гіпоальбумінемія - сироватковий альбумін (5-10% по 100-150 мл на добу); Загроза набряку головного мозку призначають сечогінні препарати Загроза гострої печінкової енцефалопатії - преднізолон або дексаметазон коротким курсом. Хворих із фульмінантними формами ВГ потрібно лікувати в відділенні інтенсивної терапії. В разі необхідності затосовують плазмаферез (1-3 сеанси), гіпербаричну оксигенацію.

ПРОФІЛАКТИКА Загальна Своєчасне виявлення хворих і вірусоносіїв; Контроль за службою крові, обмеження показань до переливання крові та її препаратів; Використання одноразових систем для парентеральних маніпуляцій; Використання спеціалістами індивідуальних засобів захисту (рукавички , окуляри).

ПРОФІЛАКТИКА СПЕЦИФІЧНА АКТИВНА ПРОФІЛАКТИКА ГЕПАТИТУ В ПОЛЯГАЄ У ПРОВЕДЕННІ ВАКЦИНАЦІЇ

ВИЗНАЧЕННЯ. ХРОНІЧНИЙ ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ (ХГ) - ПОЛІЕТІОЛОГІЧНИЙ ВІРУСНИЙ ДИФУЗНИЙ ЗАПАЛЬНИЙ ПРОЦЕС В ПЕЧІНЦІ, ТРИВАЛІСТЮ БІЛЬШЕ ШІСТЬ МІСЯЦІВ БЕЗ ПОКРАЩЕННЯ, ЩО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ДИСТРОФІЄЮ І НЕКРОЗОМ ГЕПАТОЦИТІВ, МІЖДОЛЬКОВОЮ І ВНУТРІШНЬОДОЛЬКОВОЮ ГІСТІОЛІМФОПЛАЗМОЦИТАРНОЮ ІНФІЛЬТРАЦІЄЮ, ГІПЕРТРОФІЄЮ ЗІРЧАТИХ РЕТИКУЛОЕНДОТЕЛІОЦИТІВ, ПОМІРНИМ ФІБРОЗОМ ПРИ ЗБЕРЕЖЕННІЙ АРХІТЕКТОНІЦІ ПЕЧІНКИ.

В даний час вірусом гепатиту С (НСV) інфіковано приблизно 170 млн. людей. Хронічна НСV-інфекція веде до розвитку цирозу і гепатоцелюлярної карциноми. Є причиною летальності більше 300 000 випадків в рік.

Особливості вірусного цирозу печінки цироз печінки розвивається у 30-40% хворих на хронічний гепатит С чи В; процес повільний, з поступовим початком і триває 8-15 років; часто виявляється лише при морфологічному дослідженні; портальна гіпертензія переважно встановлюється пізно.

Вірусний цироз печінки: Ранній - після ГВГ Пізній - після тривалого латентного періоду Проміжний варіант цироз печінки після тривалого ХГС або ХГВ.

Швидке прогресування в ЦП: VHB + VHD VHB + VHC VHC, генотип 1b Сприяючі фактори прогресування: вік більше 50 років висока активність вірусного гепатиту

Розвиток вірусного цирозу печінки (формується протягом багатьох років) імунозапальний процес персистуваннявірусної інфекції гепатотоксичнадія вірусів розвитокаутоімуннихреакцій (печінковийліпопротеїд) самопрогресуванняцирозу печінки стимуляція утворення сполучної тканини

При огляді хворого на ЦП характерні ознаки: змарніле обличчя; нездоровий субіктеричний колір шкіри; яскраві губи;

розширення капілярів обличчя

збільшений живіт (внаслідок асциту); розширення вен черевної і грудної стінок; атрофія мускулатури

судинні зірочки

Схема критеріїв Чайльда-П'ю Ознака Різні прогностичні групи А В С Гіпербілірубінемія, мкмоль/л 35 30-35 менше 30 Протромбіновий індекс, % >80 60-80 менше 60 Асцит немає легко контрольований важко контрольований Енцефалопатія немає мінімальна виражена

Цифрові еквіваленти показників підсумовуються, сума балів дозволяє віднести пацієнтів до одного з класів (А, В або С) : - клас А - 5-6 балів - клас В - 7-9 балів - клас C - 10 і більше балів. Клас А відповідає поняттю "Компенсований цироз". Клас В відповідає поняттю "Субкомпенсований цироз". Клас С відповідає поняттю "Декомпенсований цироз".

Для цирозу печінки вірусної етіології характерні системні позапечінкові прояви: Дистрофія міокарда; Значні зміни можуть відбуватися в нирках (гепаторенальний синдром); Збільшення селезінки і гіперспленізм, які проявляються синдромом панцитопенії (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія); Синдром гіперсппенізму проявляється не лише панцитопенією у периферичній крові, але і зниженням кількості мієлоїдних клітин у кістковому мозку; Розвивається рефлюкс-езофагіт; У 10-20% хворих на цироз печінки виявляються виразки шлунка і дванадцятипалої кишки; Ураження підшлункової залози проявляється клінікою хронічного панкреатиту; Ураження кишечнику - симптоми хронічного ентериту з порушенням всмоктувальної здатності (синдром мальабсорбції); Майже у 50% хворих виявляються порушення вуглеводного обміну; При декомпенсованому цирозі печінки порушується функціональний стан статевих залоз у чоловіків; У жінок патологія статевої системи виражається у порушенні менструального циклу, атрофії грудних залоз, зниженні статевого потягу.

Ураження центральної нервової системи (токсична енцефалопатія) астенія; порушення сну; зниження пам'яті; біль голови; парестезії в руках і ногах; тремтіння пальців рук; апатія; крайній прояв печінкової енцефалопатії - печінкова кома

При компенсованому цирозі печінки вірусної етіології біохімічні показники можуть бути в межах норми або виявляється незначне збільшення активності АлАТ, АсАТ. Активний процес у печінці: ↑ білірубіну,↑ γ-глобулінів, ↑ активності АлАТ, АсАТ, ↑ лужної фосфатази, ↓ альбумінів, ↓ протромбіну, ↓ проконвертину в сироватці крові.

План лікування → фізичний → психоемоційний → харчовий СПОКІЙ

Вплив на етіотропний чинник ЦП (ПВТ, пробіотики). Патогенетична та симптоматична терапія зменшення запально-некротичних виявів; боротьба з гіпоальбулінемією; профілактика кровотеч; зменшення асциту; детоксикація, боротьба з енцефалопатією; зменшення ПГ.

ПВТ зменшує фіброзування; уповільнює прогресування хвороби; знижує ризик декомпенсації цирозу печінки і розвитку ускладнень: гепатоцелюлярної карциноми; α- клітинної лімфоми; кріоглобулінемії; позапечінкових проявів; ПГ; печінковоклітинної недостатності.

При цирозі печінки середнього ступеня активності рекомендують препарати, що поліпшують обмін печінкових клітин і містять вітаміни В6, В12, кокарбоксилаза, рутин, рибофлавін, аскорбінова і фолієва кислоти, ліпоєву кислоту, пробіотики, есенціальні фосфоліпіди. При вираженій цитопенії показане застосування преднізолону в дозі 30 мг/добу, через місяць дозу преднізолону поступово знижують по 2,5 мг кожні 2 тижні.

Хворим із високим ступенем активності і швидко прогресуючим перебігом цирозу печінки призначають преднізолон у добовій дозі 40-60 мг. Застосування кортикостероїдів при декомпенсованій стадії цирозу печінки вірусної етіології не показане, оскільки вони сприяють розвитку інфекційних ускладнень і сепсису, виразок шлунково-кишкового тракту, остеопорозу. катаболічних реакцій, що призводять до ниркової недостатності і печінкової енцефалопатії.

Лікування хворих на асцит здійснюють на тлі дієти з низьким умістом натрію. Щодня визначають діурез (він повинен становити не менше 0,5-1 л/добу); часто зважують пацієнтів і проводять лабораторний контроль електролітних показників. Якщо щоденний діурез не перевищує 300 мл, призначають сечогінні препарати. Найефективнішим діуретиком у хворих на цироз печінки і асцит є антагоніст альдостерону - спіронолактон (калійзберігаючий препарат), який призначають у дозі 150-200 мг/добу, через 7-10 днів дозу знижують до 100 мг/добу з подальшим переходом на підтримуючу дозу (50-75 мг). яку приймають протягом місяців, років.

Література Інфекційні хвороби: підручник / за ред. О.А. Голубовської. – Київ: ВСВ «Медицина», 2012. Б.М. Дикий, З.М. Митник, О.Я. Пришляк, І.Г. Грижак, О.Є. Кондрин. Практична інфектологія. – Івано-Франківськ, 2010. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби – Київ: Здоров”я, 2001. – Т.1 - 3. Інфекційні хвороби у загальній практиці та сімейній медицині/За ред. Андрейчина М.А. – Тернопіль: «Укрмедкнига», 2007. Інфекційні хвороби / за ред. М.Б.Тітова.- К.: Вища шк., 1995.

Дякую за увагу!