Презентація на тему:
"Життєва дорога Льва Толстого"

виконала учениця 10-А класу Йордан Христина

Видатний письменник, релігійний мислитель, публіцист, почесний академік Петербурзької Академії наук Лев Толстой народився 12 вересня 1828 року в старовинній дворянській садибі родового села Ясна Поляна

Лев Миколайович був нащадком давнього аристократичного роду, коріння якого сягало аж Рюриків, а генеалогічна гілка роду Толстих пов'язана з родинами Пушкіна й Тургенєва.

У 2 роки в Толстого померла мати, а у 9 батько. Після смерті батьків Льва, 3-х його братів та сестру до Казані забрала сестра Миколи Толстого (батька) і дала їм хорошу освіту.

У 15 років Льовушка вирішив вступити до Казанського університету на факультет східних мов, який швидко змінив на юридичний. Проте, не завершивши курсу, він повернувся у родинний маєток, не знаючи, чому присвятити свої молоді сили. Результатом безцільного проведення часу став великий програш у карти і, зрештою, усвідомлення того, що він просто марнує своє життя.

У 1850 році Лев Миколайович почав писати. А у 1851 поїхав добровольцем на Кавказ, де служив в артилерії його брат рідний Микола. Після війн на Кавказі та в Криму Л. М. Толстой зажив тихим життям в Ясній Поляні, де відкриває близько 20-ти шкіл, А у свої 34 роки одружується.

В романі “Анна Кареніна” Толстого цікавила “думка сімейна”. З надзвичайною психологічною правдою Лев Миколайович зображує життя як щасливих, так і нещасних родин, створених за розрахунком і з любові. Головні герої твору – представники дворянства, тобто люди вільні від необхідності щоденного важкого заробітку на хліб. Моральні пошуки, пошуки життєвої мети, муки сумління, визнання помилок і приховування страхів – ось що становить щоденний коловорот думок героїв роману.

Розмірковуючи над особливостями людської натури, письменник-реаліст писав, що найбільшою помилкою є те, що ми часто “визначаємо людину розумною, дурною, доброю, злою, сильною, слабкою, а людина є усім”. Так і герої роману – Анна, Левін, Вронський, Каренін, Доллі, Кіті та інші – є всього лиш тими, хто прагнули щастя, розуміння, кохання. Саме кохання стало своєрідним каталізатором усього, що відбувалося у творі. Когось це почуття підняло над буденністю, а когось призвело до цілковитої катастрофи. Образ Анни Кареніної, чудової чесної жінки, яка не змогла знайти вихід із психологічного тупика, став символом пристрасного, егоїстичного, всепоглинаючого кохання, нездатного на жодні компроміси.

Свого часу Лев Толстой зазначив, що мета художника полягає “у тому, щоби примусити любити життя в різноманітних, ніколи невичерпних усіх його проявах”. Потворна загибель Анни, яка залишила у близьких тільки жахливі спогади, вражає читачів до глибини душі і змушує замислитися над необхідністю шукати причини нещасть не стільки в оточуючих, скільки у собі, і головне – вчить пробачати.

Образу Анни, яка шукала щастя “для себе”, протиставлявся образ Левіна, наділений багатьма рисами самого Льва Толстого. Йому потрібен якийсь вищий сенс існування, якась загальна правда. Оптимістичний фінал роману полягає в усвідомлені Левіним простого людського щастя і віри у вищу доцільність усіх життєвих подій.

Анна кохала Вронського, а він її. Проте, кохання Анни до Вронського було егоїстичним. Молода дівчина вийшла заміж за чоловіка, якого не кохала. Вона надіялась, що кохання прийде до неї, а з часом її життя заповнив син. Її роль в житті стала – роллю матері. Вони були суперниками. Обидвоє хотіли, щоб Анна була щасливою з ними.

Анна любила свого брата і намагалась йому допомогти, навіть, попри те, що вона не схвалювала його вчинок. Анна тепло відносилась до Доллі. Вона намагалася допомогти Доллі усвідомити, що Доллі кохає Степана. Діти сильно полюбили Анну. Під час її візитів намагались проводити побільше часу з нею.

Левін – друг Степана. Вони могли розмовляти на різні теми, незважаючи на те, що погляди на життя їхні відрізнялися. Доллі та Левін мали багато спільного, і частково, саме, завдяки Доллі Левін створив свою сімיּю.

Князь давно знав Левіна, довіряв йому і вважав, що це один з найкращих варіантів для Кіті. Княгиня не поділяла погляди Левіна, вважала, що він не вартий Кіті. В душі Кіті кохала Левіна, а він її, проте через життєві обставини вони довго не були разом.

Князь Щербацький не довіряв Вронському. Княгиння вважала, що Вронський один з найкращих варіантів для Кіті. Вронський зачарував Кіті своїми залицяннями, проте в глибині душі вона розуміла, що кохає іншого.

Випадкове кохання до Вронського поглинає її цілком, і вона кидає родину і намагається створити іншу сім'ю із Вронським. Проте, вона задумується лише про щастя для себе.

В душі Кіті кохала Левіна, а він її. З початку твору розповідається про наміри Левіна одружитися з Катериною, проте вона впевнена, що пропозицію їй зробить Вронський. Після відмови Левін вирішує ніколи не одружуватися, та коли він знову бачить її, то розуміє, що не може жити без Кіті.

Вронський зачарував Кіті своїми залицяннями. Йому подобалися їхні стосунки, він отримував задоволення від цих залицянь. Кіті відносилась до цього серйозно, і думала про одруження.