Презентація на тему:
чарльз діккунс

Чарльз Діккенс

Біографія Ранні роки Чарлз Діккенс народився в передмісті Портсмута Лендпорті в незаможній родині. Коли Чарльзу було три роки, родина перебралася до Лондона. Дитячі роки майбутнього письменника, схоже, були ідилічними, проте він уважав себе «малим не особливо доглянутим хлопчиком»[5]. Він проводив багато часу на вулиці, але також жадібно читав, особливо крутійські романи Тобіаса Смоллетта та Генрі Філдінга. Пізніше він пригадував, що мав чіпку, ледь не фотографічну пам'ять, що прислужилося йому в подальшій роботі письменника. Батько певний час працював клерком в офісі королівського флоту, завдяки чому Чарлз провів кілька років у приватній школі Вільяма Джайлса в Четемі[6].

2 квітня 1836 Діккенс побрався з Кетрін Томсон Гогарт, донькою Джорджа Гогарта, редактора «Івнінг Кронікл». Після короткого медового місяця в Кенті, молодята поселилися в Блумсбері. У них народилося десять дітей[13]: Чарлз, Мері, Кейт, Волтер, Франсіс, Альфред, Сідні, Генрі, Дора та Едвард. Сім'я Діккенсів з березня 1837 по грудень 1839 мешкала на Доті-Стріт, 48, разом із молодшим братом Чарлза, Фредеріком та 17-річною сестрою Кетрін, Мері. Діккенс дуже прив'язався до Мері. Вона померла на його руках від хвороби в 1837. Згодом вона стала прообразом багатьох персонажів його романів, а її смерть описана як смерть Нелл в «Крамниці старожитностей»[14].

Останні роки Залізнична аварія в Степлгерсті 9 червня 1865, коли Діккенс із Тернан поверталися з Парижа, потяг, в якому вони їхали, з'їхав з моста біля міста Степлгерст. Перші 7 вагонів звалилися, Діккенс їхав у єдиному вагоні першого класу, що залишився неукодженим. Він намагався допомогти потерпілим ще до того, як прибули рятувальники. Потім пригадав, що залишив у вагоні незавершений рукопис «Нашого спільного друга», й повернувся, щоб забрати його. Як це було характерно для нього, він використав свої враження в оповіданні з привидами «Сигнальник», в якому головного героя охоплює передчуття загибелі в залізничній катастрофі. Діккенсу вдалося уникнути появи на судовому розслідуванні, що відкрило б громадськості той факт, що він подорожував до Парижа з Тернан та її матір'ю, а це б призвело до гучного скандалу. Діккенс не постраждав фізично, але подія залишила травму в його душі. Зазвичай він писав багато й швидко, але тепер робота сповільнилася. Він тільки завершив «Нашого спільного друга» й розпочав «Таємницю Едвіна Друда». Багато часу йшло на публічні читання його улюблених романів. Діккенс захоплювався театром як способом утекти від світу й вивів театральних персонажів у «Ніколасі Ніклбі». У ті часи мандрівні театри були дуже популярні. У 1866 Діккенс провів серію читань в Англії та Шотландії. Наступного року — в Англії та Ірландії.

Смерть 8 червня 1870, Дікенс переніс ще один інсульт. Це сталося вдома після цілоденної роботи над «Едвіном Друдом». Наступного дня, 9 червня, через п'ять років після аварії біля Степлгерста, письменник помер, не приходячи до тями. Незважаючи на його власне бажання бути похованим у Рочестерському соборі, Діккенса поховали в Кутку поетів Вестмінстерського абатства[34]. Під час похорону присутнім роздали епітафію зі словами: "На пам'ять про Чарлза Діккенса (найпопулярнішого письменника Англії), який помер у власній оселі, Гайгем, поблизу від Рочестера, Кент, 9 червня 1870 у віці 58 років. Він співчував бідним, знедоленим і пригнобленим; і зі смертю один із найвизначніших письменників Англії втрачений для світу[35]. Стверджують, що останні слова Діккенса: «Будьте природніми, діти. Для письменника природне виконання всіх правил мистецтва»[36]. У своєму заповіті Діккенс зазначив, щоб на його честь не споруджували жодного меморіалу. Єдиний бронзовий пам'ятник натуральної величини, відлитий у 1891 Френсісом Едвіном Елвеллом, стоїть у Кларк-парку в місті Спрюс-Гілл, Пенсильванія, США. Ліжко, на якому він помер, зберігається в музеї Діккенса в Портсмуті.

Відомі твори Посмертні записки Піквікського клубу (1836–1837) Пригоди Олівера Твіста (1837–1839) Пригоди Ніколаса Ніклбі (1838–1839) Крамниця старожитностей (1840–1841) Різдвяна пісня в прозі, або різдвяне оповідання з привидами (1843) Домбі й син (1846–1848) Девід Коперфільд (1849–1850) Холодний дім (1852–1853) Важкі часи (1854) Крихітка Дорріт (1855–1857) Великі сподівання (1860–1861) Наш спільний друг (1864–1865) Таємниця Едвіна Друда (1870)

Микола Гоголь

Біографія Родина Микола Васильович Гоголь народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в містечку Великі Сорочинці Полтавської губернії. Миколою його назвали на честь чудотворної ікони Святого Миколая[3]. Згідно з сімейними переказами він походив із старовинного українського козацького роду і був нащадком відомого козака Остапа Гоголя, що був у кінці XVII століття гетьманом Правобережної Україні. У смутні часи української історії деякі з його предків приставали і до шляхетство, і ще дід Гоголя, Панас Дем'янович Гоголь-Яновський (1738–1805), писав в офіційному папері, що «його предки, прізвищем Гоголь, польської нації», хоча більшість біографів схильні вважати, що він все ж був «малоросом» (українцем).

Батьки Васи ль Пана сович (Афана сійович) Го голь-Яно вський (*1777—†1825) — батько письменника Миколи Гоголя. Поміщик, власник села Василівка (сучасне Гоголеве) Миргородського повіту на Полтавщині. Гоголь-старший любив мистецтво, писав п'єси, які з успіхом ставили у театрі відомого мецената Дмитра Трощинського. Написав українською мовою комедію «Простакъ, или хитрость женщины, перехитренная солдатомъ». Мати Гоголя, Марія Іванівна (1791–1868), уроджена Косяровська, видана заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім'ї було ще одинадцять дітей, з яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий на всю околицю доктор М. Я. Трохимовський[5]. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою. 22 березня (3 квітня) 1809 у Спасо-Преображенській церкві він був охрещений. Хрещеним батьком був полковник М. М. Трохимовський, син лікаря М. Я. Трохимовського, що приймав пологи у матері Гоголя.

Смерть З кінця січня 1852 року в будинку графа Олександра Толстого гостював ржевський протоієрей Матфей Костянтинівський, з яким Гоголь познайомився в 1849 році, а до того був знайомий по листуванню. Між ними відбувалися складні, часом різкі розмови, основним змістом яких було недостатнє смирення і благочестя Гоголя, наприклад, вимога о. Матвія: «Відречися від Пушкіна».[15]. Гоголь запропонував йому прочитати чистовика другої частини «Мертвих душ» для ознайомлення, з тим, щоб вислухати його думку, але отримав відмову священика. Гоголь наполягав на своєму, поки той не взяв зошити з рукописом для прочитання[16]. Протоієрей Матфей став єдиним прижиттєвим читачем рукопису 2-ї частини. Повертаючи її автору, він висловився проти опублікування ряду розділів, «навіть просив знищити» їх[17] (раніше, він також давав негативний відгук на «Вибрані місця…», назвавши книгу «шкідливою»[17]).

Твори Вечори на хуторі біля Диканьки Миргород Повісті (1835–1842 рр.) : Вій Невський проспект Ніс Портрет Шинель Записки божевільного Рим (уривок) Ревізор Мертві душі

Монети Національного банку України, присвячені особі і творчості М.В. Гоголя