Презентація на тему:
Візантія - втрачена імперія

Візантія - втрачена імперія…

Історія Візантії, першої християнської держави, – це історія торжества віри. Візантійські імператори прагнули перетворити Константинополь, «око віри християнської», в Новий Єрусалим, який став би раєм на Землі. Цей проект розкаже про дивну та цікаву спадщину Візантії. Мапа Константинополя Старий імператорський палац Буколеон

Тисячолітнє існування Візантійської імперії цілком вкладається в хронологічні рамки середньовіччя.

Зі шкільної лави ми знаємо, що з Візантії на Русь прийшло християнство. Основи давньоруської культури заклали візантійські греки. З давньоруської спадщини виростають культури українська й російська. З візантійського коріння розвиваються культури усіх країн православного світу.

Чи замислювалися ми, що під час відпочинку в Криму ми ходимо землями, котрі тисячу років були саме візантійськими? А якщо усвідомити, що у Херсонесі ми бачимо руїни не стільки античного, скільки візантійського міста?.. Тоді починаємо розуміти, що найкращі і найвищі прояви нашої та багатьох інших культур — не більше як листя на величезній розлогій кроні дерева, стовбур якого — Візантія. І виростало це дерево з християнського зерна.

Особливості релігійної ситуації у Візантії

Унікальність Візантії полягає саме в тому, що за порівняно невеликий в історичній перспективі відрізок часу держава змогла, пройшовши через різні моделі взаємодії з християнською церквою, знайти той ідеал, який намагалися втілити на практиці не тільки самі візантійці, а й народи, що прийняли від них православну культуру. Християнство при Костянтині (306-337 рр.) перетворилося на державну релігію, візантійська церква стала привілейованою організацією. Костянтин Великий. Перший Вселенський Собор Костянтин Великий – язичник, покровитель християнства

Єлена (бл. 327, свята рівноапостольна цариця, мати Костянтина Великого) зіграла значну роль у схилянні Костянтина на бік християнства. Єлена стала однією із перших паломників, які вирушили до Святої землі, і на прохання Костянтина привезла звідти частку хреста, на якому розіп'яли Ісуса Христа.

Період з 717 по 867 рр. в історії Візантії отримав назву «іконоборчий»

Ці заходи завдали серйозного удару по римській церкві і папі зокрема, внаслідок чого відносини Константинополя з Римом погіршилися. 754 р. Костянтин V скликав церковний собор, що засудив іконошанування та запропонував карати іконошанувальників

Сьомий Вселенський Собор відкрився 24 вересня 787 р. і тривав місяць. За визначенням собору іконошанування було відновлено. «Чесні» ікони були прийняті, а ті що думали інакше піддавалися анафемі. «Сьомий і останній в історії Східної Церкви Вселенський Собор» засудив і відкинув іконоборчу єресь, спростував всі її пункти та затвердив іконошанування. VII Вселенським Собором «закінчився перший іконоборчий період»

Імператорська влада у Візантії

Костянтин Великий заклав перший камінь у фундамент майбутньої будівлі державно-церковних відносин, вибравши християнство як консолідуючу ідеологію. У 330 р. імператор Костянтин оголосив столицею імперії давню мегарську колонію на берегах Босфору – Візантій. Нова столиця була названа на честь її засновника – Константинополем – «містом Константина».

Вибір місця був зумовлений виключно сприятливим географічним положенням міста: тут перетинались торгові шляхи із Європи у Азію – з Чорного моря у Егейське. Константинополь був дуже важливим воєнно-стратегічним пунктом, що забезпечував імперії панування над протоками.

Василевс – сакральна фігура, його житло – священний палац, його одяг, як і палац, – священний. Візантія. Палац Текфур-серай в Константинополі

Імператор Юстиніан (533-565) розробив концепцію симфонії, як теоретичну основу відносин між державою та церквою, і надав цій концепції законодавчої форми.. Імператорська влада набувала сакральні (священні) функції, бо вона самим своїм існуванням забезпечувала спасіння роду людського.

Імператор Юстиніан написав передмову до збірки юридичних кодексів, виданих під назвою «Шоста новела». У ньому він висловлював думку про те, що «найбільшими дарами, які Господь у своїй любові до людства послав людям, є релігія і імперія, оскільки перша служить справам божим, а друга - справам земним». Візантійці поділяли його переконання, багато з них порівнювали імперію з людським тілом, а церкву – з душею.

Імператори Юстиніан , Лев III і Костянтин V. Юридичний збірник (Marc. gr. 172. Fol. 27v). XIII - XIV ст. У 1-й пол. VI ст, за імп. Юстиніана I, була реалізована грандіозна програма кодифікування всього римського права. Нове кодифікування склали декілька книг: Кодекс Юстініана (Codex Iustiniani), що включив більше 4600 імператорських указів - від Адріана до Юстініана; «Дигести», або «Пандекти» (лат. Digesta; 530-533),- збірка з 7 частин (50 книг, 150 тис. параграфів); «Інституції» (Institutiones, 533) - підручник права в 4 книгах, що також отримав нормативний статус.

Закони, що вийшли після видання Кодексу - новели Юстініана (novellae), - дійшли до нас в пізніших збірках різного складу (напр., збірка 154 новел 534-565 рр. на грец. мові, 580 р.). Кодекс і новели отримали в сукупності назву «Зведення цивільного права» (Corpus iuris civilis). За винятком більшої частини новел, тексти «Зведення» написані на латинській мові.

Візантія мала величезний культурний вплив на держави Сходу, Західної та Східної Європи. Країна високої освіченості для решти світу служила немов би мостом, що з'єднав античність та середньовіччя, та поєднала у собі особливості обох історичних форм розвитку європейської цивілізації.

Освіта Візантії Освіта Візантії

Можна сперечатися про те, чи створили святі Кирило і Мефодій кирилицю або явно «рукотворну» глаголицю. Але не викликає сумніву поява кирилиці на обрії візантійського світу. Більше того, слов’янська абетка — найпоказовіше візантійське явище, котре повною мірою виявляє всесвітній пафос Візантії. В період правління Македонської династії візантійці досягли вражаючих успіхів. Важливе значення в цей період у розвитку країни мала місіонерська діяльність. Розпочали її Кирило і Мефодій.

Виникнення абетки Наша абетка походить від іще давнішого зразка, названого “кирилицею”

Протягом тисячоліття система освіти у візантійському суспільстві була найбільш передовою та розвиненою. У IV - IX ст. помітний вплив ідеології раннього християнства і традицій античної освіченості. На початок IV ст. припадає діяльність візантійських богословів, відомих християнських мислителів - Іоанна Златоуста, Василя Кесарійського (Великого), Григорія Богослова та деяких інших. Іоанн Златоуст Григорій Богослов Василь Кесарійський

Період IX - XII ст. відомий як етап найвищого піднесення освіти. Його початок пов'язано з діяльністю Костянтина VII Багрянородного (913 - 959): були відкриті нові навчальні заклади, з'являються різні праці енциклопедичного змісту. Костянтин VII Багрянородний

, Початкова школа Навчали: читання - базовою книгою стала Псалтир; письма - як правило, писали на дощечках, розміщених на колінах або на каменях; вчили рахувати, використовуючи рахівницю-табличку; викладали літургійний спів; фізичного виховання не було В Ромейскій імперії повний курс навчання складався з трьох етапів: підготовчого (початкового), середнього, вищого.

Середня школа Учень починав навчання з граматики - мистецтва читання і коментування, з елементами історії, давньої географії, міфології. Знання філософії, яка ділилася на теоретичну і практичну; до першої відносили богослов'я, астрономію, геометрію, арифметику, медицину, музику; до другої - етику, політику, історію. Вищі школи

Константинопольський університет заснований 425 р. за імператора Феодосія II навчали молодих людей богослов’ю, медицині, філософії, риториці і праву. Університет проіснував до самого падіння Константинополя. навчання велося грецькою та латиною. Викладачами та випускниками університету були багато видатних діячів візантійської культури. Історики називають Константинопольський університет першим університетом в Європі.

В VII-XII ст. у візантійських школах найпопулярнішою і найпоширенішою навчальною книжкою стає Псалтир. За рівнем освіченості населення Візантії значно перевершувала західноєвропейські держави аж до XIII-XIV ст. Вона була самою «читаючою» країною середньовічної Європи.

Візантія мала величезний культурний вплив на держави Сходу, Західної та Східної Європи. Візантія служила для них рясним джерелом знань і освіти які були немислимі без візантійського впливу. Феофано дружина імператора Оттона II Рудого та Софія Палеолог дружина Івана ІІІ принесли із собою світло традицій візантійського просвітництва, яке дало потужний імпульс для розвитку як Німеччини, так і Русі. Імператриця Феофано. Базиліка Св. Пантелеймона в Кьолні. Мозаіка Великий князь Іван III і Софія Палеолог

Загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р.

Загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р. стало причиною короткочасного існування на окремій частині території Візантії, заснованої завойовниками Латинської імперії (1204 - 1261 pp.). У цей період посилюється культурна взаємодія грецької та західноєвропейської цивілізацій. Католицька Церква доклала багато зусиль для поширення серед греків латинської культури і католицького віровчення. Православну патріархію у Константинополі замінила католицька.

Імператор Юстініан I повелів звести нову церкву, під керівництвом Ісідора Мілетського і Анфімія Тралльського, визнаних архітекторів того часу.

27 грудня 537 року відбулося урочисте освячення храму.

Остання ніч імперії

Останній імператор Візантії Костянтин Палеолог

У ніч на 29 травня 1453 року біля стін Константинополя війська турецького султана Мехмета II готувалися до останнього штурму. Костянтин XI на мурах Константинополя

Атака яничар

Захист міста

«Мені потрібні тільки стіни...» — звернувся до воїнів, які вже зневірилися захопити неприступне місто, султан Мехмед. Він обіцяв віддати їм усі скарби Константинополя, якими вони встигнуть заволодіти за три дні. До полудня весь Константинополь був у руках турків, бої припинилися. Султан Мехмед II Завойовник урочисто в’їхав у місто. 29 травня 1453 року головний християнський храм перетворився на мусульманську мечеть, а місто з ім’ям святого Костянтина - стало Стамбулом.

Висновки

Таким чином, Візантія за свою тисячолітню історію пройшла шлях злетів та падінь. Вона була центром світової торгівлі, одним із двох стовпів християнства. Ромейські кесарі відігравали важливу роль не тільки у житті імперії, а й усього середньовічного світу. Навіть під час занепаду та краху Константинопольські імператори проводили тонку дипломатичну політику впливаючи на життя сусідніх країн. У візантійській історії безліч протиріч і оригінальних рис. Імперія абсолютна і в той же час демократична. Імператору належала деспотична влада, але ніякого значення не мало його походження. Щоб вдягатися в порфіру, знатність роду і походження не відігравало ролі.

Візантійська імперія посіла одне з найцікавіших місць в історії держав Середньовіччя. Імперія, яка уособлювала пережиток античності, була найрозвинутішою серед усіх європейських країн. Знайомство з візантійською освітою та освіченістю як культурно-історичним феноменом дозволяє зробити висновок, що ідеалом освіченої особистості візантійця була людина, яка отримала класичну освіту й поєднувала християнсько-православний світогляд з традиційною літературно-гуманістичної освіченістю. Слід також зазначити про унікальність поєднання елементів західної та східної цивілізацій в державі. Це і зумовило як стрімкий розвиток, так і карколомний занепад імперії.