Презентація на тему:
Країни Латинської Америки: події від середини ХХ століття і по сьогодення

Країни Латинської Америки: події від середини ХХ століття і по сьогодення

Chile Nicaragua Venezuela  Bolivia Colombia

Болівія Девіз: "¡La unión es la fuerza!" («У єдності сила!») Столиця Сукре Найбільше місто Санта-Крус Офіційні мови Іспанська, кечуа, аймара Державний устрій Республіка  - Президент Ево Моралес Площа  - Загалом 1 098 581 км²  - Води (%) 1,29 Населення  - оцінка 2005 р. 8 857 870

Чакська війна та її наслідки (1932-1935) Нову сторінку в болівійській історії відкрила Чакськая війна , яку Болівія вела проти Парагваю за пустинну територію, де ймовірно знаходились крупні поклади нафти. Поразка у цій війні стала стимулом для виникнення нових течій в політиці, особливо серед освіченої молоді. Масова незадоволеність вперше знайшла вираження в травневій революції 1936, коли генерал Хосе Давид Торо Руйлова проголосив Болівію соціалістичною республікою. Основне досягнення Торо - конфіскація власності американської нафтової компанії "Стандард ойл оф Нью-Джерсі"; він заохочував також створення робочих профспілок. У липні 1937 генерала Торо змістив полковник Херман Буш Бесерра, герой Чакськой війни. При ньому було прийнято перше в історії країни трудове законодавство, скасована система примусової роботи селян-орендарів і встановлений урядовий контроль над гірничодобувною промисловістю. Давид Торо Руйлова Херман Буш Бесерра

У квітні 1943 Болівія оголосила війну Німеччині, Італії і Японії. 18 квітня 1945 встановлюються дипломатичні відносини з СРСР. Посилюється робітничий і визвольний, антиімперіалістичний рух.  1942 вибухнув великий страйк гірників на рудниках компанії «Патіньо», придушений силою зброї. Масові страйки робітників-гірників відбулися 1949; 1950 спалахнув загальний страйк. 1950 в Болівії був створений єдиний профцентр і на основі комуністичних груп, що існували з 1920, була заснована Комуністична партія. Зростання націоналістичних настроїв серед буржуазії привело до утворення партії «Національно-революційний рух» на чолі з Вільяроелем (президент 1943—1946) і В. Пас Естенсоро. В травні 1951 ця партія здобула перемогу на виборах. Уряди Болівії на чолі з Пас Естенсоро (президент 1952—56) і Сілесом Суа-со (віце-президент 1952—56, президент] з 1956) провели чистку держ. апарату, видали декрети про загальне виборче право, про конфіскацію власності трьох найбільших олов'яних компаній («Патіньо», «Гохшільд» і «Арамайо»), які контролювались іноземним капіталом (1952).Проте під тиском монополій США (економічна блокада, відмова від закупівлі олова) і внутрішньої реакції уряд Болівії згодився на сплату компенсації олов'яним монополіям, відмовився від політики націоналізації. Пас Естенсоро

У період з 1960 по 1990 відбувся ряд військових переворотів. Влада не затримувалась довго в одних руках, до того ж країна пережила ряд економічних криз і соціальних загостреннь. Серед президентів країні цього періоду слід відмітити президентство диктатора Уго Бансера (1971-1978). Після приходу до влади Бансер заявив, що армія буде безроздільно керувати країною до 1980 року. У 1974 році після спроби повалення Бансера той заборонив у країні діяльність усіх політичних партій та профспілок. 1980 рік характеризується приходом до влади нової «жорсткої руки» Луїса Меси Техади. Він призупинив дію конституції, багато політичних діячів були вбиті. Наркотичні речовини стали головним джерелом доходу президента і уряду. У травні 1989 року президентом за підтримки Уго Бансера став Хайме Пас Самора, кандидат від партії Ліве революіцонное рух. Уряд Самори було звинувачено у зв'язках з мафією, лідер пропрезидентського ЛРД Оскар Ейд потрапив до в'язниці за звинуваченням в наркобізнесі, а Самора був заборонений в'їзд до США. Уго Бансер Пас Самора

У 1997 році президентом країни був обраний Уго Бансер, передвиборна компанія якого проходила під гаслами демократизації. Після приходу до влади він керував диктаторськими методами як у 1971-78 роках. Під час його правління стали накопичуватися економічні та соціальні проблеми. У лютому 2000 року почалися виступи проти уряду Бансера, які згодом охопили всю країну. У серпні 2001 року Бансер пішов у відставку і помер наступного року. У 2002 році на загальних виборах був обраний президентом Болівії Гонсало Санчес де Лосада. У жовтні 2003 року в столиці країни відбулися великі зіткнення між поліцією і армією з одного боку і учасниками акцій протесту. Загинуло 76 чоловік. У результаті Санчес де Лосада пішов у відставку і передав повноваження віце-президенту Карлосу Меса. Відповідно до Конституції Болівії той мав право залишатися президентом до 6 серпня 2007 року, проте пішов у відставку 6 червня 2005. У січні 2006 року президентом став Ево Моралес. У тому ж році він оголосив про націоналізацію нафтогазової галузі. Гонсало Санчес де Лосада Ево Моралес

Венесуела Столиця Каракас Офіційні мови іспанська мова Державний устрій Федеративна Республіка  - Президент Уго Чавес  - Віце-президент Еліас Мілано Площа  - Загалом 916 445 км² (33rd)  - Води (%) 0.32 Населення  - оцінка November 2010 р. 29,105,632

Історія Венесуели Протягом періоду правління двох вояків — президентів (1899-1935рр.) С.Кастро і Х. Гомера у країні був деспотичний режим. Диктатор Х. Гомер помер 17 грудня 1935 р., і новітня історія країни бере відлік саме від цієї дати. Великі запаси нафти у Венесуелі відкрили в 1913 р. За станом на 1927 р. Венесуела перетворилася на одного з найбільших у світі експортерів нафти. Венесуельську нафту став контролювати капітал США. Нафтовий бум після Другої світової війни сприяв зростанню заможності Венесуели. Після тривалого періоду диктатур 1961 року було прийнято нову конституцію. Ромуло Бетанкур був першим у 20 ст. цивільним президентом, який утримався при владі протягом установленого терміну (1959-1964). Ромуло Бетанкур

Правління Чавеса (1998-) 6 грудня 1998 Уґо Чавес було обрано президентом республіки, який став лідером т. зв. Боліварської Революції — системи заходів і реформ спрямованих на подолання неписемності, бідності і низки інших соціальних проблем. У зовнішній політиці Чавес притримується антиамериканської позиції. За його правління завдяки високим цінам на нафту у 2000-х роках Венесуела змогла значно поліпшити свій економічний стан. Уґо Чавес

Колумбія Девіз: Libertad y Orden Свобода і порядок Столиця (та найбільше місто) Боґот Офіційні мови іспанська мова Державний устрій Республіка  - Президент Хуан Мануель Сантос (2010) Площа  - Загалом 1 141 748 км²  - Води (%) 8,8 Населення  - перепис 2005 р. 42 090 502  - Густота 40/км²

Історія Колумбії У 1947 році між консерваторами і лібералами виник політичний конфлікт - консерватори на чолі з Маріано Пересом виключили лібералів з уряду. Останні у відповідь вирішили висунути на наступних виборах кандидатуру Хорхе Гайтана, прихильника лівих ідей. 9 квітня 1948 Гайтан був убитий, що викликало збройне повстання. У 1949 році президентом був обраний Лауреано Елеутеріо Гомес Кастро, який за короткий час став диктатором. Був розпущений Конгрес, встановлена цензура, припинено дію конституції. У селах латифундисти зганяли селян з земель, розвернувся партизанський рух. Розгорілася громадянська війна називалася «Ла Віоленсія» і тривала 20 років, в ході якої загинуло близько 250 тисяч чоловік. У 1953 році президентом був обраний Густаво Рохас Пінілья, який обіцяв відновлення демократії, але на ділі нічого не виконував і почав переслідувати лідерів опозиції.8 травня 1957 Пінілья був повалений. Лауреано Елеутеріо Гомес Кастро Густаво Рохас Пінілья

1958 році президентом став Альберто Льерас Камарго.Він скасував надзвичайний стан в країні, і ввів аграрну реформу. Його уряд прийняв запропоновану США програму «Союз в ім'я прогресу». Був зупинений економічний спад, що було досягнуто в результаті підйому світових цін на каву. Переможець в 1974 році Альфонсо Лопес Мікельсен відмовився від американської допомоги, але це викликало стрибок інфляції. У країні розгорнувся повстанський рух, у 1975 році було введено надзвичайний стан. Правління його наступника Хуліо Сесара Турбайя Айяла, припало на світовий економічний спад 1981, що стало поштовхом до активізації повстанців та кримінальних угрупуваннь  У 1989 році президент країни Барко Варгас оголосив "тотальну війну" наркобаронам, але це не призвело до бажаних результатів і навіть погіршило становище - на репресії наркобарони відповіли тим же.  На чергових виборах три кандидати були вбиті наркобаронами, у підсумку переміг Сесар Гавірія Трухільо. Він провів ряд економічних реформ і намагався піти на переговори з повстанцями. Барко Варгас

У 1991 році була прийнята нова конституція. Але становище все погіршувався - і навіть після загибелі головного наркобарона Пабло Ескобара, який був убитий в ході спецоперації поліції в Медельїні 2 грудня 1993.Злочинність продовжувала зростати. У 2002 році президентом став Альваро Урібе. Урібе проводив жорстку політику по відношенню до ліворадикальних повстанців, чим здобув велику популярність у населення країни. 28 травня 2006 з безпрецедентною кількістю голосів - 62,2% - переобраний президентом Колумбії. Урібе, рейтинг популярності якого перевищував 60%, не зміг балотуватися на третій термін поспіль, згідно з прийнятим у лютому 2010 рішенням Конституційного суду.30 травня 2010 в Колумбії відбувся перший тур президентських виборів. Найбільша кількість (понад 47%) голосів виборців набрав колишній міністр оборони, член правлячої партії Національної єдності і союзник Урібе - Хуан Мануель Сантос. Альваро Урібе Хуан Мануель Сантос

Нікарагуа Столиця Манаґуа    Офіційні мови іспанська мова Державний устрій Республіка  - Президент Даніель Ортеґа Площа  - Загалом 129 494 км²  - Води (%) 7,14 Населення  - оцінка 2006 р. 5 666 405

Основні історичні події Нікарагуа 20 століття На прохання уряду в 1912 розміщені військові бази США; У 1933 американські військові залишили країну, залишивши генерала Сомосу на чолі національної гвардії;  1934—1979 — правління клану Сомоси (останній правитель —Дебайле Анастасіо Сомоса). Сандіністський національний фронт визволення сформувався в 1962 для боротьби з режимом Сомоси; Сомоса був скинутий у липні 1979 під час так званої Садиністської революції. США стали підтримувати контрреволюційні сили, був оголошений надзвичайний стан, американці замінували гавані Нікарагуа. Президент США Рональд Рейган звинувачував уряд сандіністів, але перемога на виборах дісталась їм. У 1987 нікарагуанськими лідерами був підписаний мирний договір, що був знову порушений у 1988. Після нових переговорів відбулися в 1989 демобілізація повстанців і звільнення сомосівців. У 1990 на виборах переміг Союз національної опозиції, підтримувана США коаліція. Віолета Барріос де Чаморро була обрана президентом, антиурядові виступи продовжилися. 1979—1990 — правління сандіністів. Громадянська війна проти контрас. 1990 — в результаті демократичних виборів сандіністи одержали поразку і до влади прийшов проамериканський уряд. ]21 століття В листопаді 2006 р. президентом стає Даніель Ортега, який очолював Нікарагуа в 1985—1990 рр. — лідер Сандіністського фронту національного визволення (СФНО), який набрав на виборах 38,07 % голосів. Дебайле Анастасіо Сомоса Віолета Барріос  Даніель Ортега

Чилі Девіз: «Por la Razón o la Fuerza» «Через вмови чи силу» Столиця (та найбільше місто) Сантьяго Офіційні мови іспанська мова Державний устрій Конституційна республіка  - Президент Себастьян Піньєра Площа  - Загалом 756 950 км²  - Води (%) 1,07 Населення  - оцінка 2006 р. 16 432 674

На виборах 4 вересня 1970 року перемогу вперше отримав кандидат-соціаліст Сальвадор Альєнде. Він здобув лише 36,6 % голосів, всього на 36 тис. голосів більше, ніж наступний кандидат від християнсько-демократичних сил, яким Альєнде пообіцяв збереження конституційного порядку, вони підтримали його обрання, і каднидатура Альєнде була затверджена парламентом. Політичний блок Альєнде «Народна єдність» раніше ніколи не мав більшості у конгресі, а Альєнде став першим марксистським главою держави, який був обраний демократичним шляхом. Альєнде розпочав масову націоналізацію підприємств в Чилі та збільшив втручання держави (і до нього дуже значне) в економіку країни. Крім того, продовжилася розпочата попереднім урядом програма перерозподілу земель. Хоча економіка під час перших років правління Альєнде демонструвала значний ріст, значно збільшилася інфляція, зокрема через збільшення мінімальної заробітної плати та падіння світових цін на мідь. В результаті економічний ріст змінився падінням, що викликало хвилю страйків та протестів у всій країні. У кінці 1972— на початку 1973 років ситуація в країні дестабілізувалася, країна розділилася на прихільників та супротивників Альєнде. Християнські демократи перейшли в опозицію уряду, в усій країні відбувалися численні страйки, підтримані, зокрема, урядом США. Сальвадор Альєнде

Період диктатури Піночета В результаті війського перевороту 1973 року до влади прийшла військова хунта під керівництвом генерала Августо Піночета. Хоча сам переворот відбувся зі згоди парламенту, після перевороту Піночет відмовився провести демократичні вибори та почав керувати країною як диктатор. Протягом першого періоду правління (1973—1976) Піночету вдалося консолідувати країну та забезпечити порядок. Проте, цього було досягнуто за рахунок вкрай репресивних заходів: конституція перестала діяти, Когрес був розпущений, на всі потенційно політичні публікації була накладена строга цензура, політичні партії були заборонені, заборонені страйки та масові виступи. Зміни не торкалися лише юридичної влади. В країні йшли жорстокі розправи над потенційними ворогами: представниками лівих сил, культурними, мистецькими діячами, високоосвіченими людьми. Настав період масового порушення прав людини. В країні відбувалося символічне спалення книг. В той же час була проведена реформа адміністративного поділу країни (були створені «регіони» на додаток до провінцій) та відбулася деяка лібералізація в економіці. В результаті, за рахунок притоку іноземного капіталу, відбувся значний економічний ріст, хоча і значно збільшилося соціальне розшарування суспільства. Проте вже у 1982 роц іВВП різко знизився на 14 %, а безробіття досягло 33 %, інфляція в країні досягла 1000 % на рік. Августо Піночет

Кофлікти з Аргентиною У січні 1978 року почалися воєнні конфлікти між Аргентиною і Чилі, першим став так званий «Бігл-конфлікт». Конфлікт розпочався через острови Леннокс (Lennox), Піктон (Picton) і Нуева (Nueva) в районі протоки Бігл, у першу чергу через те, що на цих територіях залягали значні поклади нафти. Суперечку між країнами вдалося вирішити мирно за посередництва Ватикану, і 2 травня 1985 було підписано договір, за яким усі три острови переходили у володіння Чилі. У період Фолклендської війни 1982 року Чилі надавали пасивну підтримку Великобританії у війні проти Аргентини, підставою чого були погрози останньої у 1978 році вживати зброю проти Чилі. Чилійська влада дала дозвіл на посадку британського війського літака і забезпечила його безпеку. Чилі також допомагала Великобритнаії у наданні інформації, отриманої за допомогою радарних установок та шпіонажу. Потаємна співпраця цих двох країн згодом оприлюднена колишнім чилійським командувачем повітряних сил Фернандо Матеєм.

Демократична Чилі Патрісіо Айлвіну, лідеру партії християнських демократів, який зайняв президентську посаду в 1990 році, довелося працювати в умовах, коли все ще існувало багато залишків військового режиму. Піночет все ще залишав посаду головнокомандуючого чилійською армією, яка зберігала значну політичну активність, і Айлвін був змушений керувати країною дуже обережно. Проте, він все ж таки організував урядову комісію, яка розслідувала злочини періоду диктатури. Патрісіо Айлвін Першим завданням соціаліста Лаґоса, який став президентом 11 березня 2000 року, стало подолання наслідків азіатської економічної кризи та вирішення питання з затриманням Піночета. Також майже одразу після зайняття посади він провів реформу кримінального кодексу. Реформи Лаґоса проходили важко, деякі, як економічна реформа, не були підтримані конгресом, а інші, як реформа системи охорони здоров'я, не були популярними в народі. Рікардо Лаґос

Президентство Бачелет (з 2006 року) Незважаючи на значну популярність у момент обрання, скоро Мішель Бачелет стикнулася зі значними проблемами. Першим сталі масові виступи учнів середніх шкіл проти нової реформи, призначеної покращити систему освіти. 30 травня 2006 року протести зібрали від 600 тис. до 1 млн. чоловік, подія відома як Революція пінгвінів. Протести викликали значні зміни в кабінеті міністрів та кілька мір уряду з ціллю заспокоїти акції протесту. Неоднозначну оцінку отримали й інші дії уряду, дозволення абортів та відносини з венесуельським президентом Уґо Чавесом. Початок роботи системи Трансантьяго 10 лютого 2007 року також виявив значні помилки, дорущені при будуванні системи, що викликало транспортний хаос в столиці та нові перестановки в кабінеті міністрів. Мішель Бачелет

Дякую за увагу!