Презентація на тему:
Канада в другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст.

Вихід до трьох океанів; 90% берегів не беруть участь в господарстві країни; Порти Ванкувер, Монреаль; Кордони з США – партнером НАТО; Зв'язки через Великі озера та суходільними шляхами; Економічні зв'язки з США. «Географічне розташування»

Державний устрій — федерація в складі 10 провінцій і 2 територій. Канада є незалежною самоврядною державою. Великі міста. Торонто, Монреаль, Ванкувер, Едмонтон, Калгарі, Вінніпег, Квебек, Гамільтон, Кітченер, Галіфакс. Державна мова. Англійська, французька. Релігія. 46% — католики, 41% — протестанти, 2% — православні, 1% — мусульмани, 1% — іудеї. Етно-расовий склад. 40% — британці, 27% — французи, 16% — німці, італійці, поляки, українці, угорці, греки, голландці, 5% — азіати, 4% — американські індійці, 2% — африканці. Форма правління - Федерація

Канада — член британської Співдружності. Формально глава держави — королева Великобританії, представлена генералом-губернатором, який призначається королевою за рекомендацією прем'єр-міністра Канади. Законодавчу владу здійснює парламент, який складається з палати громад і сенату. Виконавча влада — уряд на чолі з прем'єр-міністром. Отже, Канада — конституційна монархія. з 1952р. Єлизавета ІІ стала королевою Канади Канада, Оттава, 1 июля 2010 года: Елизавета II во время визита

Консервати вна па ртія Кана ди (за британською політичною традицією відома як «торрі») — парламентська політична партія утворена у 2003 злиттям партії Канадський Альянс і Прогресивної Консервативної Партії Канади. З лютого 2006 року перебуває при владі. На позачергових перевиборах 2-го травня 2011 р. партія отримала стійку більшість в парламенті Канади (167 місць). Партію очолює прем'єр міністр Канади Стівен Гарпер. Політичні партії Лібера льна па ртія Кана ди — одна з найбільших та найстаріших канадських політичних партій. Заснована у 1867 році. Спочатку об'єднувала захисників «прав провінцій», прибічників вільної торгівлі і більшої незалежності від Великобританії. Відстоювала державну власність на засоби зв'язку та комунікацій, але була проти втручання держави в господарську діяльність. Основні засади партії: підтримка ліберальних принципів «індивідуальної свободи, відповідальності, а також правової держави. Лідери партії довгий час формували уряд країни, у 20-му сторіччі Ліберальна партія перебувала при владі 69 років. Після виборів у 2006 році має статус офіційної опозиції в канадському парламенті. З травня 2009 по травень 2011 року партію очолював Майкл Ігнатьєв.

Економічний розвиток Економічне піднесення Канади продовжувалось в повоєнний час. Важливим чинником цього стала цілеспрямована урядова політика освоєння надзвичайно багатих природних ресурсів Півночі й Далекого Заходу. Нові освоювані регіони охопили площу 8 млн. кв. км — майже 80 % території країни. При цьому важливу роль відігравали іноземні інвестиції; зокрема американські капіталовкладення в Канаду в перші 20 повоєнних років збільшилися майже в 6 разів і становили понад 21 млрд дол. Широкого розмаху набула імміграція; до 1969 рр. до Канади приїхало понад 3 млн. іммігрантів. За період перебування при владі лібералами було оздоровлено фінансову систему країни. Починаючи з 1998 р. фінансовий рік завершується з профіцитом. Додаткові кошти спрямовуються на різноманітні програми і погашення боргів. Соціально-економічні програми уряду Кретьєна включали дві програми: “Стратегія рівних можливостей” (розвиток освіти і науки) і “Створення безпечного суспільства” (розширення соціальних програм). Важливим кроком уряду стала податкова реформа: поступове скорочення податків і стимулювання ділової активності. На період правління лібералів припадає період завершення структурної перебудови економіки Канади на наукоємні галузі виробництва за рахунок скорочення сировинних галузей (лісова, добувна, сільське господарство тощо). Поглибились інтеграційні процеси з США – створення у 1994 р. зони вільної торгівлі НАФТА (США, Канада, Мексика). Процес інтеграції досяг небачених результатів: 40% ВВП Канади йде на експорт, з яких 80% до США. Оборот канадо-американської торгівлі найбільший у світі – 1 млрд. дол. в день. Успіхи Канади у розвитку економіки вражаючі: на теперішній день за рівнем економічного розвитку вона займає сьоме місце, за рівнем життя – перше у світі.

Спроби прем'єр-міністра Дж. Діфенбейкера вести незалежну від США політику виявилися безуспішними. Лише з 2-ої половини 1960-х років, під час прем'єрства Лестера Пірсона і П'єра Трюдо, намітився поворот убік незалежного політичного курсу. 13-й прем'єр-міністр Канади (1957-63) Джон Джордж Діфенбейкер Політичний розвиток Луї Сан-Лоран 12-й Прем'єр-міністр Канади Після Другої світової війни посилився вплив США на економіку й політику Канади (при одночасному ослабленні англійських позицій).

Між найбільшими партіями Канади існують певні розходження в поглядах на вирішення проблем внутрішньої та зовнішньої політики. У повоєнні десятиріччя ліберали остаточно зарекомендували себе прихильниками державного регулювання економіки, розширення її націоналізованого сектора, тоді як консерватори почали виступати за його згортання, розширення вільної конкуренції і обмеження соціальних програм. У другій половині XX ст. населення країни частіше віддавало перевагу лібералам, які до середини 80-х років (за винятком 1957—1963рр.) були правлячою партією. 14-й премьер-министр Канады 22 .04.63 — 20 .04.68 Лестер Пирсон Консерватори виконували роль опозиції і лише в останні десятиріччя їм вдається періодично формувати уряд країни. Тому розвиток післявоєнної Канади більшою мірою пов'язаний з політикою Ліберальної партії, лідерами якої (і, відповідно, федеральними прем'єр-міністрами) були: У. Кінг, Л. Сен-Лоран, Л. Пірсон, П. Трюдо та інші.

П'єр Еліот Трюдо 15-й Прем'єр-міністр Канади Час на посаді: 20.04.68 -03.06.79 03.03.80 -30.06.84 Діяльність ліберального уряду П'єра Трюдо Друга половина 70-х років була періодом тривалого і затяжного виходу з неї. Уряд П'єра Елліота Трю-до (1968—1979), який проголосив метою своєї діяльності створення "справедливого суспільства", змушений був вдатися до непопулярних заходів: обмежив надання допомоги безробітним, сподіваючись знизити рівень безробіття, ужорсточив імміграцію. Держава посилила регулювання економіки. Водночас уряд Трюдо прагнув обмежити експансію іноземного капіталу до Канади. Реагуючи на терористичні акти з боку квебекських сепаратистів, зокрема членів організації "Фронт звільнення Квебеку", уряд у 1970 р. увів війська до франко-канадської провінції, що відповідало ідеї ліберала Трюдо: "одна країна — одна нація". У 70-ті роки за таким важливим показником, як валовий національний продукт, Канада вийшла на шосте місце у світі. У 1974—1975 pp. Канаду, так само як і інші західні високорозвинуті країни, спіткала економічна криза У 70-ті роки за таким важливим показником, як валовий національний продукт, Канада вийшла на шосте місце у світі. У 1974—1975 pp. Канаду, так само як і інші західні високорозвинуті країни, спіткала економічна криза.

У 1980 р. уряд звертається до Лондону з проханням про надання Канаді повного суверенітету в конституційній сфері. У березні 1982 р. британський парламент прийняв останній закон стосовно Канади – Акт про Канаду, який припинив дію законодавчих повноважень Великобританії щодо цього домініону. 17 квітня 1982 р. канадський парламент прийняв Акт про конституцію. Так на 115 році існування Канада позбулася колоніального минулого. Брайан Малруні У 1984 р. лібералів змінили консерватори на чолі з Б. Малруні. Уряд Малруні, намагаючись заручитися підтримкою США в боротьбі з економічною кризою, вдався до політики "відкритих дверей" для американських інвестицій. При цьому політика "канадизації" економіки, що проводилася попередніми урядами, відійшла на задній план. Спад в економіці, що розпочався у квітні 1990 p., збігся із загостренням внутріполітичної ситуації (виступ індійського племені моухок, яке відстоює свій суверенітет, загострення суперечностей між англо- та франко-канадцями). 18-й премьер-министр Канады 17.09.1984 — 25.06.1993

Погіршення економічної кон'юнктури змусило уряд Малруні вдатися до непопулярних заходів. Зменшувалися статті федерального бюджету, спрямовані на фінансування охорони здоров'я і вищої освіти, реформувалася система страхування з безробіття. А ліберали на чолі з Жаном Кретьєном розробили програму виведення країни з економічного застою. Запропонована ними програма вирішення економічних і соціальних проблем здобула підтримку широких верств населення. На виборах, що відбулися 25.10.1993 p., канадці проголосували проти високого рівня безробіття, економічного спаду, непомірного дефіциту бюджету, неспроможності консерваторів примирити дві мовні громади — англофонів та франкофон і в — і тим самим зміцнити федерацію. Консерватори зазнали нищівної поразки. Кім Кемпбелл Наслідком цих заходів було падіння популярності консерваторів та їхнього лідера. Тоді змушені були маневрувати. У червні 1993 р. прем'єр-міністром стала Кім Кемпбелл, перша жінка-прем'єр в історії Канади.

Програма дій ліберального уряду Жана Кретьєна Ліберальна партія на чолі з Жаном Кретьєном здобула блискучу перемогу — 178 місць із 295. 59-річний лідер лібералів став двадцятим прем'єр-міністром Канади. Однак завойовані квебекськими сепаратистами (Квебекський блок) 54 мандати свідчили про наростання загрози для єдності канадської федерації. Вибори 1993 р. відобразили, таким чином, і відцентрові тенденції. На парламентських виборах 1997р.перемогу знову здобули ліберали, що свідчило про підтримку виборцями дій уряду Жана Кретьєна в галузі економіки, політики, соціальної сфери у попередні чотири роки. Уряд знову очолив Жан Кретьєн. У лютому 1998 р. було затверджено програму дій у сфері економічної та соціальної політики до 2001 р. її основними постулатами були "стратегія однакових можливостей" і "створення безпечного суспільства". Жан Кретьєн Під першим малося на увазі сприяння розвиткові вищої освіти і наукових досліджень, під другим — удосконалення і поліпшення сфери соціальної політики.

Консервативний уряд Стівена Харпера, що прийшло до влади в 2006 р., різко скоротило імміграційні квоти і підвищило вимоги до іммігрантів. Така політика призвела до поляризації канадського суспільства: більшість, незадоволене надмірними соціальними витратами на іммігрантів, підтримало ці заходи, в той же час така політика викликала різке невдоволення іммігрантів і жителів великих міст. Стівен Харпер У результаті парламентських виборів 2011 р. консерватори отримали абсолютну більшість у Парламенті, а головною опозиційною партією вперше в історії стали Нові демократи. Навпаки, дві старих впливових партії - ліберали і Квебекський блок - зазнали нищівної поразки, їх представництво в парламенті зменшилася до кількох людей.

Проблема Канади (Квебетська проблема) Серйозною політичною проблемою Канади є відносини між двома найбільшими національними групами: англо-канадською (44 % всього населення, 1981) і франко-канадською (27 %). Основна маса франкомовного населення мешкає у Квебеку (84 % всього 6,5-мільйонного населення провінції). Неабияке значення має також конфесійна приналежність: англо-канадці — протестанти, а франко-канадці — католики. Розкол за національною та релігійною ознаками вносить серйозний дисонанс у суспільно-політичне життя країни. Квебекська проблема має не тільки національно-релігійний, а й, насамперед, соціально-економічний характер. Підтвердженням цьому є більш високий життєвий рівень англо-канадського населення, значне переважання англо-канадців над франко-канадцями стосовно обіймання престижних та високооплачуваних посад. Створена у 1968 р. сепаратистами Квебекська партія відкрито взяла курс на відокремлення Квебеку від Канади. Вона здобула чимало прихильників і в 70—80-х роках постійно формувала уряд франкомовної провінції. Топографічна мапа провінції Квебек Голубий ірис - Офіціна квітка Квебека

Провінції дістали можливість брати участь у призначенні членів Верховного суду та сенаторів, що раніше було виключно прерогативою Оттави. Боротьба між Оттавою і Квебеком щодо поділу повноважень та фінансів розгорілася з новою силою у 1990. Квебекська партія, яка з 1990 р. перебувала в опозиції, почала вимагати негайного проведення референдуму про незалежність Квебеку. Квебекці знову підняли проблему "особливого суспільства", вимагали надання провінції більшої автономії в питаннях мови та культури, імміграції, а також контролю над федеральними програмами розвитку і фінансування професійного навчання. На додаткових парламентських виборах у березні 1995 р. у Квебеку переконливу перемогу здобув представник Ліберальної партії, а кандидат від сепаратистського Квебекського блоку зазнав поразки. А це означає, що серед франкомовних квебекців зростає кількість противників сепаратизму, що й засвідчив проведений З0 жовтня 1995 р. референдум з питання незалежності Квебеку. 50,6 % жителів провінції заявили, що хотіли б залишитися у складі Канади. Уряд Малруні намагався зміцнення канадської федерації шляхом умиротворення Квебеку. Наслідком такої політики було підписання у травні 1987 р. на зустрічі з прем'єрами десяти канадських провінцій у Міч-Лейку угоди про приєднання Квебеку до конституції 1982 p., що означало завершення конституційної реформи. Одним із її наслідків було розширення прав провінцій. Зокрема, запроваджувалося право вето при зміні положень конституції, що стосувалося, насамперед, питань мови, культури та імміграції. Місто Квебек, столиця провінції Квебек

«Міжнародні відносини» Резиденція посла Канади в США. Курс Канади в повоєнний період визначався атмосферою "холодної війни". 1949 р. США і Канада підписади угоду про військове співробітництво. З 1949 р. Канада — член НАТО. 1950—1953 рр. під прапором ООН канадські солдати брали участь у корейській війні на боці США і Південної Кореї. 1958 р. Канада уклала з США угоду про створення Об'єднаного командування протиповітряної оборони Північно американського континенту (НОРАД). Відносини Канади з СРСР (дипломатичні відносини були встановлені в 1942 р.), як і з іншими соціалістич ними країнами, були практично заморожені. В зовнішньоекономічній і політичній сферах Канада орієнтувалася на США. Проте на відміну від США Канада підтримувала дипломатичні й торговельні відносини з Кубою після оголошення американцями її блокади, підтримувала вимогу визнання Китайської Народної Республіки, відігравала важливу роль у врегулюванні конфліктів у Нікарагуа, на Півдні Африки, у Камбоджі.

Канада визнала незалежність України 2 грудня 1991 року – першою на той час західною країною та другою країною після Польщі. Дипломатичні відносини між Україною та Канадою були встановлені 27 січня 1992 року. З квітня 1992 року діє Посольство Канади в Україні, у листопаді 1992 року було відкрито Посольство України в Канаді, а у березні 1993 року – Генеральне консульство України в Торонто. У Спільних деклараціях, підписаних міністрами закордонних справ України та Канади у 1994 та 2001 рр. відносини між Україною та Канадою були закріплені як Особливе партнерство. 24 вересня 2009 року керівниками зовнішньо-політичних відомств двох країн було підписано «Дорожню карту» українсько-канадських відносин. Оттава, 22 вересня 1991 року. Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук та Генерал-губернатор Канади Рамон Гнатишин. Київ, 27 січня 1992 року. Міністр закордонних справ Канади Барбара МакДугал і Міністр закордонних справ України Анатолій Зленко обмінялися нотами про встановлення дипломатичних відносин. Оттава, 23 жовтня 1994 року. Президент України Леонід Кучма та Генерал-губернатор Канади Рамон Гнатишин.

Оттава, 07 травня 2007 року. Міністр закордонних справ України Арсеній Яценюк та Прем’єр-міністр Канади Стівен Харпер. Оттава, 26 травня 2008 року. Президент України Віктор Ющенко та Прем’єр-міністр Канади Стівен Харпер. Київ, 23 квітня 2009 року. Президент України Віктор Ющенко та Генерал-губернатор Канади Мікаель Жан під час офіційної церемонії зустрічі у ході державного візиту в Україну. Знаковою подією у торговельно-економічних відносинах між Україною і Канадою став початок у 2009 році переговорного процесу стосовно підписання двосторонньої угоди про вільну торгівлю, що було оголошено під час візиту в Україну 22-23 вересня 2009 року Міністра міжнародної торгівлі та азіатсько-тихоокеанського транспортного коридору Канади. Вже відбулося п’ять раундів двосторонніх переговорів. 25-26 жовтня 2010 р. вперше за останні одинадцять років Глава Канадської держави здійснив офіційний візит до України. До складу делегації, яку очолив Прем’єр-міністр Канади Стівен Харпер, увійшли представники канадської влади та українсько-канадської громадськості.

Українська та канадська сторони на регулярній основі проводять двосторонні бізнес-форуми. Останній такий захід відбувся у вересні 2011 р. в Івано-Франківській області. У ньому взяли участь понад 300 представників українських і канадських бізнес-кіл та урядовців. У жовтні 2011 року під час візиту до Оттави Міністр культури України М.А.Кулиняк відкрив офіційну частину «Українського дня в Парламенті Канади», приуроченого до 120-річчя поселення українців в Канаді. Михайло Вишиванюк: «Українсько-канадський бізнес-форум стане маленькою складовою розбудови нашої держави та відносин України і Канади» Михайло Вишиванюк-голова Івано-Франківської облдержадміністрації

Учениця гр. №17 ВПУ №7 м.Калуша Циган Ольга Дмитрівна