Презентація на тему:
Ілля Ілліч Мечников

Ілля Ілліч Мечников

Ілля Ілліч Мечников (3 травня 1845, Іванівка Харківської губернії —  2 липня 1916, Париж) — український, російський і французький науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології.

Навчався у 2-й Харківській гімназії та на відділенні природничих наук Харківського університету (закінчив 1864 року). 1864–1867 — працював у Гессені, Геттінгені та Мюнхені. 1867 — отримав ступінь магістра зоології. Працював у Новоросійському університеті (Одеса; 1867–1868; доцент зоології) та Петербурзькому університеті (1868–1870). 1870–1882 — завідувач кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету (Одеса)

1886–1887 — завідував організованою ним (разом із Миколою Гамалією) першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією (нині Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології). 1888–1916 — завідувач лабораторії в Інституті Пастера в Парижі (з 1905 р. — заступник директора інституту). Почесний член Петербурзької академії наук (1902). Лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології 1908 «За вивчення імунної системи».

Сьогодні часто можна почути: «Треба зміцнювати імунітет», «Організм повинен сам побороти хворобу», «Все залежить від захисних сил організму». І кожна людина розуміє, що влада будь-якого захворювання — не абсолютна, що воно починає брати гору лише тоді, коли сам людський організм ослаб і десь «зламався». Саме це наприкінці XIX століття — тоді, коли про таке поняття, як імунітет, ще ніхто й не чув — збагнув Ілля Мечников

. Він сформулював загальну теорію запалення як захисної реакції організму в боротьбі з інфекцією та заклав основи імунобіології. Усі розуміли, що існують якісь хвороботворні бактерії, але Мечников першим заявив, що запалення — це не лише свідчення атаки мікробів, а й захисна реакція організму. Він помітив це під час дослідів із личинкою морської зірки: коли вчений ввів у неї шип троянди, то рухливі клітини обліпили його, намагаючись знешкодити шкідливого «нападника». Мечников назвав такий процес фагоцитарною реакцією організму, а клітини, які борються з мікробами — фагоцитами. Фагоцитарна теорія Мечникова стала наріжним каменем в сучасній концепції імунітету людини.

У 1886 році в Одесі була створена друга у світі — після Пастерівської в Парижі — бактеріологічна станція, яку очолив Ілля Мечников. У 1887 році Мечников виїхав до Парижа, де очолив лабораторію в Інституті Луї Пастера, а з 1903 року він був заступником директора цього інституту. Загалом Ілля Мечников пропрацював в Інституті Пастера 28 років.

Окрім значних заслуг у галузі імунології, до класичних робіт Мечникова належать праці з мікробіології. Серед них — дослідження з холери, тифу, туберкульозу, а також спільні з французьким ученим Емілем Ру дослідження з сифілісу. На той час збудник сифілісу був невідомим, а експериментально викликати цю хворобу в тварин ученим не вдавалося. Мечников вирішив стати на прю зі страшною хворобою, яка викликала тяжкі ураження організму. Його обурювала позиція деяких моралістів, які бачили в цій хворобі «кару Божу». До того ж «французька хвороба», як називали сифіліс, часто вражала і тих, на кого Богові, здавалося б, гніватися немає за що: насамперед дітей, які народжувалися від хворих матерів або заражалися від них чи годувальниць через молоко.

Крім того, сифіліс, який передається через спільний посуд і речі, стрімко поширювався у XIX столітті в деяких районах Росії, де панували перенаселення і антисанітарія. Мечников вирішує боротися з небезпечною хворобою і на свою власну премію, присуджену йому 1902 року на медичному конгресі в Мадриді, купує кілька… шимпанзе. Саме Мечников спільно з Емілем Ру зуміє вперше у світі викликати експериментально сифіліс у мавп. Завдяки цьому згодом буде відкрито збудник вищезгаданої хвороби — блідну спірохету. А ще пізніше Мечников винайде перші ліки від сифілісу — каломелеву мазь (суміш ртуті, хлору і ланоліну).

Коли теорія Мечникова про роль фагоцитозу і функції лейкоцитів здобула визнання в науковому світі, він розпочав роботу над проблемами старіння і смерті. Прагнучи віддалити смерть, Мечников ретельно стежив за способом життя: пив лише кип'ячену воду, ніколи не їв немитих плодів, не вживав алкоголю, не грав в азартні ігри. Одного разу, читаючи Біблію, Мечников звернув увагу на слова: «І помер у старості добрій, постарілий і насичений життям…» І тоді видатний імунолог подумав: а може, і справді життям можна «насититися», і померти спокійно, погодившись з тим, що земний шлях пройдено? На думку Мечникова, людина боїться смерті тому, що вмирає зарано. Тож наука повинна продовжити людське життя, щоб людина пройшла повний життєвий цикл, який Мечников і називав «ортобіозом».

1903 року вчений опублікував працю, присвячену «ортобіозу», або «вмінню жити правильно», яка називалася «Етюди про природу людини». В цій праці Мечников доводив, яким величезним є вплив харчування на тривалість життя. Він був переконаний, що для довголіття треба вживати велику кількість кисломолочних продуктів або кефіру, заквашеного болгарською паличкою.

Сам Ілля Мечников помер у 71 рік після кількох інфарктів. Незадовго до смерті Мечников написав: «Моя мати померла у 65 років, батько у 68, брат у 57. Серцева спадковість у мене, безперечно, погана. Тож нехай ті, хто вважає, що за моїми правилами я повинен був би прожити 100 років і більше „пробачать“ мені передчасну смерть з огляду на вищезгадані обставини».