Презентація на тему:
Франція у післявоєнний період

Франція після Першої світової війни

1,4 млн. французів було вбито, 750 тис. скалічено; мобілізовано кожного 5-го француза; у цілому загинули кожні 2 з 10-ти чоловіків віком від 20 до 45 років, а кожного 10-го було поранено. Отож працювати могли лише 4 з 10-ти двадцяти-сорокап'ятирічних французів. По війні сталося те, чого французи завжди боялися - на двох французів припадали 3 німці. Наслідки Першої світової війни для Франції.

Парижани радіють з приводу перемоги у Першій світовоій війні.

Промисловість 11-ти північних районів було зруйновано, знищено 10 тис. підприємств, потоплено половину французького флоту тощо. До 134 млрд. золотих франків загальних витрат на війну долучилися й понад 60 млрд. зовнішнього боргу. Економічні втрати країни Французькі солдати у Рурській області, 1923 р.

Першочергові завдання повоєнної Франції

Парламентські вибори у листопаді 1919 р. - перемогу на них здобули об'єднані в Національний блок праві консерватори, очолювані Олександром Мільєраном. Соціально-економічний розвиток країни у 20-30-х рр. 

Більшовик з ножем у зубах. Передвиборчий плакат „Національного блоку”

На президентських виборах 1920 р. переміг академік Поль Дешанель. На посаді: лютий 1920 — жовтень 1920. Президента було поміщено до божевільні й його місце заступив О. Мільєран. 

За Францією закріплено Ельзас і Лотарингію, надано права на експлуатацію Саарського вугільного басейну, передано турецькі та німецькі колонії, натуральні поставки вугілля, лісу, будівельних матеріалів на суму понад 8 млрд. золотих марок. Режим сприяння:

У роки війни уряд фінансував витрати не за рахунок надходжень від податків, а в основному за рахунок англо-американських кредитів та внутрішніх позик. По війні потрібно було виділяти значні кошти на виплату пенсій вдовам та інвалідам, на відбудову економіки. Фінансова проблема Франції

Були збережені характерні для неї у великій кількості дрібні підприємства. Фінансові вкладення більшості французів не у виробництво, а в цінні папери. Сімейні торговельні підприємства та сільськогосподарські ферми. ОТЖЕ, у 20-х рр. французам вдалося досягти непоганих результатів: відновлено господарське життя північно-східних районів; урядові кредити дали змогу повністю ліквідувати безробіття; встановлено 8-годинний робочий день, укладено урядом колективні договори; денаціоналізовано промисловість. Особливості післявоєнної відбудови у Франції

Національний блок зазнав поразки від Картелю лівих сил - блоку центристів, радикалів і соціалістів, очолюваного Едуардом Ерріо. Опозицію йому склали: з правого флангу - Національний блок, з лівого - комуністи Через два роки (липень 1926 р.) уряд Картелю лівих сил через неспроможність розв'язати фінансові проблеми подав у відставку, а сам блок розпався. Парламентські вибори 1924 р.

Першість була за коаліцією правих партій під назвою «Національна єдність» на чолі з Р. Пуанкаре. Успіхи його уряду: вдалося подолати інфляцію.  У 1928 р. радикали (очолювані Едуардом Даладьє) вийшли з коаліції й блок «Національна єдність» розпався. Парламентські вибори 1926, 1928 р.

Власне країна пережила два сплески «Великої депресії» - у 1932 і у 1935 рр. (виробництво скоротилося відповідно на 44 і 46 %). До 50 % населення країни було зайнято в сільському господарстві, до початку 1931 р. Франції вдавалося уникнути масового безробіття. Бурхливі темпи розвитку нових галузей промисловості потребували дедалі більше робочих рук, і уряд навіть вдавався до залучення емігрантів на непопулярних серед французів виробництвах. Та на кінець 1934 р. вже кожен десятий працездатний француз утратив роботу. Криза не однаковою мірою зачепила усі галузі французької економіки. Найболючіше вона вдарила по сільському господарству - через падіння цін на сільськогосподарську продукцію почалося масове знищення продуктів харчування. У містах збанкрутіли понад 100 тис. магазинів, кав'ярень, дрібних і середніх підприємств. Світова економічна криза для Франції (1931-1935)

Черга безробітних за безкоштовним обідом

На політичній арені: ЛІВІ ПАРТІЇ: Соціалістична (СФІО) та Комуністична партія. ЕКСТРЕМІСТСЬКІ ПРАВІ ОРГАНІЗАЦІЇ: «Французьку солідарність», «Молодих патріотів», «Аксьон Франсез» («Французька дія»). Політична боротьба лівих і правих сил 

Слабкість уряду й жорстока конкуренція між комуністами і екстремістськими правими організаціями у 1934 р. підвели Францію до прірви громадянської війни. 6 лютого 1934 р. організації фашистського спрямування та об'єднання колишніх вояків з вигуками «Геть парламент!» зібралися перед будинком парламенту. У результаті зіткнення з поліцією 15 чоловік загинуло і 1500 було поранено. Наступного дня прем'єр Едуард Даладьє подав у відставку Відставка Едуард Даладьє

Бійка між поліцією і фашистами (6 лютого 1934 р.)

У лютому 1934 р. домовилися про участь у наступних виборах за єдиним списком соціалісти і комуністи; згодом представники інтелігенції об'єдналися у Комітет пильності інтелектуальних антифашистів. У червні 1934 р. соціалісти і комуністи підписали офіційну угоду про спільні дії, а в 1935 р. до неї приєдналися й радикали. 14 липня 1935 р. - 500 тис. французів на чолі з генеральним секретарем СФІО Леоном Блюмом, генеральним секретарем Комуністичної партії Морісом Торезом та лідером радикалів Едуардом Даладьє пройшли вулицями Парижа. Моріс Торез запропонував назвати об'єднання Народним фронтом. Об’єднання партій для утворення спільного фронту проти загрози фашизму

Антифашистська демонстрація 12 лютого 1934 р.

Лідери Народного фронта на мітингу (14 липня 1935 р.)

- Скорочення безробіття    - Державне регулювання трудових відносин    - Націоналізація важливих підприємств і банків    - Плановість розвитку економіки    - Оздоровлення фінансової системи країни    - Державний контроль над усіма фінансовими операціями    - Активна інвестиційна політика держави    - Підтримка сільського господарства    - Захист політичних свобод    - Свобода засобів масової інформації    - Боротьба з фашизмом та тероризмом    - Захист миру і боротьба за роззброєння    - Демократизація системи освіти Передвиборча програма Народного фронту 1936 р.

За підсумками парламентських виборів, що відбулися у квітні 1936 р., Народний фронт здобув 57 % голосів і сформував уряд, до якого увійшли радикали та соціалісти. Комуністична партія, яка багато зробила для спільної перемоги лівих, не підтримала свого керівника М. Тореза і відмовилася від міністерських портфелів. Прем'єр-міністром Франції було призначено лідера соціалістів Леона Блюма Франція за уряду Народного фронту.

Незадовго перед тим у Франції почалися масові виступи робітників з вимогами підвищити заробітну плату, ввести оплачувану відпустку, визнати профспілки. Нерідко робітники захоплювали підприємства. Отож, першим завданням нового уряду стало залагодження цього найбільшого у Франції трудового конфлікту.

Влітку 1936 р. парламент прийняв понад 130 законодавчих актів щодо соціальної сфери; уряд підвищив пенсії та заробітну плату службовцям. Йому більш-менш успішно вдалося розв'язати лише одну з економічних проблем - у жовтні 1936 р. стабілізувався франк. Щоб збільшити соціальні виплати, уряд вдався по підвищення податків на крупні підприємства, на що їхні власники відреагували вивозом капіталу за кордон, переважно у колонії. Робота уряду Л. Блюма

Відчуваючи фінансовий голод, уряд став витрачати золотий запас країни, у результаті чого за час урядування Народного фронту той скоротився на 30 %. Уряд Народного фронту також запровадив оплачувані відпустки, пільгові залізничні квитки для відпускників, особливо тих, які їхали на відпочинок із сім'ями. У 1936 р. таких квитків було продано 560 тис.

Л.Блюм виступає на засіданні Національних зборів

Після кривавих сутичок між правими і лівими у березні 1937 р. Праві заявляли, що «краще Гітлер, ніж Блюм!». У червні того ж року Л. Блюм подав у відставку. Криза коаліції стала очевидною. Після відставки свого уряду Народний фронт проіснував лише один рік. Авторитет Народного фронту став падати

Агітаційний плакат правих. Лідери Народного фронту агенти Москви

Праві партії розгорнули агітацію за встановлення у Франції «сильної влади». У квітні 1938 р. було сформовано уряд з частини радикалів і правих. Очолив його Е. Даладьє. Найбільше, чим він увійшов в історію, - політикою «умиротворення» А. Гітлера і своїм підписом на Мюнхенському договорі 1938 р. про розчленування Чехо-Словаччини.

Е.Деладьє з членами уряду