Презентація на тему:
Євроінтеграція

Євроінтеграція. Основи громадянської освіти. Викладач: Лєснікова Ю.В.

Європейський Союз (The European Union) інтеграційне об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей, яке має на меті досягнення стабільності, миру та процвітання. ЄС є унікальним міжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес.

Витоки утворення ЄС Економічні зв'язки між країнами світу існували завжди. Інтеграційні процеси підштовхувались високим рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної Європи. Необхідно відзначити, що вагомим чинником інтеграційних процесів у Європі стала і необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. 1948р. США виробляли понад 60% сукупної продукції промислово розвинутих країн, на частку США припадало близько половини усіх довгострокових зарубіжних капіталовкладень і майже 80% усіх золотих запасів капіталістичного світу. Крім того, створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій — МВФ, МБРР, ГАТТ — були побудовані таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які домінували і у політичних союзах: від НАТО до АНЗЮС. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий економічний союз.

З цією метою у рамках утвореної 1949 р. Ради Європи було здійснено ряд проектів регіональної інтеграції — від об'єднань у межах окремих галузей промисловості до величезних проектів західноєвропейської федерації. За одним з таких проектів (“план Шумана”) у квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу з організацією не тільки спільного ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь і металобрухт), але й спільного регулювання обсягів виробництва і рівня цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили. Цей договір набув чинності 1953 р. ЄОВС контролювало 60% виплавки сталі і 50% видобутку вугілля у Західній Європі.

1956 р. в ЄОВС виник план перетворення цієї організації на зону вільної торгівлі 1957 р. в Римі - угода про заснування Європейського співтовариства (ЄЕС) У період 1958-1969 рр. формувався спільний ринок. Мито у взаємній торгівлі країн-членів поступово знижувалось У цей же період в межах “Спільного ринку” здійснювався процес формування спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під тиском Франції, зацікавленої у розширенні збуту своєї сільськогосподарської продукції у самому Співтоваристві: були введені єдині ціни і правила регулювання ринків основних сільськогосподарських товарів Спільна митно-тарифна політика забезпечила утворення у 1970-х роках власних коштів Співтовариства

1984 р. - створений єдиний економічний простір щодо співробітництва у таких галузях, як економіка, валютна та промислова політика, дослідження та технології, охорона навколишнього середовища, рибальство, виробництво сталі та транспорт. З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство за рішенням держав і урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується перехід і до політичної інтеграції — створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності 1994 р. - принцип чотирьох свобод ЄС — вільний рух товарів, послуг, капіталу і населення.

Девіз: (Єдність у різноманітті) Столиця Місце знаходження Єврокомісії — Брюсель Офіційні мови 23 офіційні та робочі мови Державний устрій  Головуючий Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу  Голова Європарламенту Єжи Бузек Заснування   - Проголошено01.11.1993 

Організаційна структура ЄС побудована за принципом розподілу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать: • Європейська комісія; • Європейський парламент; • Рада міністрів ЄС; • Європейська Рада; • Інші інституції ЄС: - Суд ЄС; - Суд аудиторів; - Європейський омбудсман; - Статистичний офіс Європейських співтовариств (Євростат); - Економіко-соціальний комітет (EcoSos); - Комітет регіонів; - Європейський інвестиційний банк; - Європейський центральний банк тощо.

Європейська Комісія унікальна інституція ЄС, що не має аналогів у національних системах. 27 представників, які призначаються урядами країн склад ЄК розглядається та ухвалюється Європарламентом, тому кожний з членів ЄК має повноваження впродовж 5-річного терміну. Маючи право ініціативи, ЄК зобов'язана подавати пропозиції щодо нових законів Євросоюзу. Такі пропозиції вона висуває після активних консультацій, але не на основі інтересів окремих регіонів чи країн ЄС, а базуючись на власному уявленні про доцільність того чи іншого рішення для ЄС та його громадян.

Європейський Парламент представницький орган, що обирається з 1979 року прямим загальним голосуванням громадян усіх держав-членів ЄС один раз на п’ять років. За кожною державою-членом закріплюється фіксована кількість депутатських місць (відповідно до чисельності населення країни). 736 депутатів, 7 фракцій: Європейська народна партія Соціал-демократи Альянс лібералів та демократів Фракція зелених Європейські консерватори та реформісти Об'єднані ліві Націоналісти Європарламент виконує законодавчу, дорадчу та наглядову функції, приймає рішення, узгоджує політичні ініціативи, здійснює демократичний контроль. Обирають терміном на 2,5 роки президію

Рада міністрів ЄС є органом прийняття остаточних рішень. У її роботі беруть участь представники держав-членів на рівні глав профільних міністерств. Рада міністрів ЄС є законодавчим органом, та представляє національні інтереси у системі прийняття рішень в ЄС. Рішення Ради міністрів є обов’язковими. Водночас, Рада міністрів не має постійного складу. На практиці існує низка рад, які спеціалізуються на розгляді фахових питань: Рада міністрів економіки, закордонних справ, сільського господарства, фінансів, освіти тощо. Міністри країн ЄС у різний спосіб підзвітні парламентам своїх країн. Проте ті рішення, які вони приймають у складі Ради міністрів ЄС, не можуть бути змінені окремими країнами. Як правило, законодавчі акти ЄС мають форму постанов і директив. Перші є обов'язковими для виконання і стають частиною національних законодавств. Директиви також є обов’язковими, але вони лишають за державами право вибору методів виконання. Рішення в Раді міністрів приймаються або одностайно, або простою чи кваліфікованою більшістю.

Європейська Рада

Європейська Рада скликається щонайменше двічі на рік на рівні глав держав та урядів. У засіданнях Європейської Ради також беруть участь міністри закордонних справ, голова та віце-президент Європейської Комісії. Рішення Європейської Ради не мають обов’язкової сили, проте вони дають політичний імпульс та визначають основні орієнтири подальшого розвитку Євросоюзу. Зважаючи на високий рівень влади, яку мають у своїх країнах глави держав та урядів, Європейська Рада стала органом, до якого можуть звернутися Рада Міністрів ЄС та Європейська Комісія з особливо складних питань, що не вирішуються в межах звичайної процедури ЄС. 47 країн