Презентація на тему:
Що таке людяність?

Що таке людяність? Підготували Лузанова Аліна Осипенко Юлія

Ти знаєш, що ти - людина?    Ти знаєш про це, чи ні?    Усмішка твоя-єдина,    Мука твоя - єдина,    очі твої - одні.     В.Симоненко

Людина, людство, людяність! Скільки в цих словах доброго, красивого, величного. Ці поняття оспівані в піснях і думах, в народних казках і в літературі, в музиці і в живописі.

Людяність, доброта, здатність до співпереживання, співчуття - синоніми. Людяність і жорстокість - антоніми.

"Возлюби ближнього свого, як самого себе", - проповідує християнська мораль. І виконують цю заповідь переважно прості люди, що знають ціну горю і стражданням. Так у роки війни люди, ледь живі від голоду, ділилися останньою скоринкою з тими, кому було найтяжче, багатодітні матері виховували ще й чужих дітей-сиріт. Материнство і людяність - теж синоніми. Кожна мати дивиться на світ глибокими ніжними очима Мадонни Рафаеля. І саме вона найчастіше стає зразком виявлення доброти, чуйності. Скільки людяності у вчинку наймички з однойменного твору Т. Г. Шевченка! А у жінки з оповідання О. Довженка "Мати", що доглядає чужих синів (поранених льотчиків) і платить за їхнє життя власним?

Протилежність - звіряча жорстокість фашистів. …й очиці сині    Примарою перед бійцем,    Його дітей на Полтавщині    Спалили іроди живцем     (І. Муратов, "Хліб")

Людяність сильніша за ненависть. Аналогічно поводиться дядько Оверко з поеми В. Симоненка "Червоні конвалії". "Ми не дикі коні, щоб усе топтати. Не такими нас ждуть!" - говорить Юрій Брянський у романі О. Гончара "Прапороносці". Людина залишається Людиною, коли вона здатна чинити добро.

І не тільки в умовах війни - хіба мало моральних випробувань випадає витримати людині в повсякденному житті?

Та усе ж таки людяність - це не безхребетність. Треба часом вміти знаходити у собі сили бути вищим за нерозуміння і навіть посмішки бездуших людей, вміти наполягти на своєму, щоб здійснити добру справу.

Не слід забувати, що як не прагнуть люди до добра, людяності, жорстокість і байдужість ще дуже живучі. Ми бачимо щодня їх прояви. Зневагу до бідних, старих і немічних. Презирство до інвалідів, що інколи змушені жебракувати. Байдужість чиновників, що хіба через суд виконуватимуть власні обов'язки, у тому числі покладені на них саме для допомоги найнезахищенішим з людей. Просто тих, хто проходить повз чужої біди - останніх найбільше, можна сказати, що їх безліч.

О. Гончар говорив у романі "Собор" про двох духів, один з яких спонукає людей творити добро, а другий підбурює на зле. Спробуємо ж дослухатися до доброго!