Презентація на тему:
Організація самоосвітньої діяльності старшокласників за факультативним курсом "Основи теорії комунікації"

Ткаченко Валентина Іванівна вчитель української мови і літератури Донецької загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 43

Тема 1. Природа спілкування і комунікації

У житті людини чи не найважливіше місце належить міжособистісному спілкуванню. Міжособистісне спілкування – комунікація між двома і більше особами, яка спирається на їх психологічний і когнітивний зв'язок, що ґрунтується на особистісно сформованих засадах. Міжособистісне (інтерперсональне) спілкування характеризується кількісною ознакою (наявність 2–3-х осіб на противагу спілкуванню в малих та великих мовних групах, а також масовому) та якісною (воно має місце лише в тому разі, коли комуніканти сприймають один одного як неповторні особистості, що не залежить від кількості учасників спілкування). Міжособистісному спілкуванню властиві таки риси:

— Неповторність взаємодії в межах комунікативного акту (полягає в тому, що мовленнєва інтеракція не має аналогів серед інших типів особистісних зв'язків людей у суспільстві); — Незамінність іншими типами зв'язків між людьми (виявляється в тому, що кожна особистість для психологічного комфорту й психічного здоров'я повинна “ набрати ” певну кількість часу мовленнєвого спілкування); — Взаємозалежність учасників міжособистісного спілкування (інколи є обтяжливою, але завжди неповторною і незамінною для конкретної людини та суспільства загалом); — Взаємне з'ясування особистісних стосунків (виявляється в тому, що люди почувають себе комфортніше, якщо мають можливість поділитися думками, враженнями тощо); — Наявність спільних знань (особистості спроможні комунікувати лише в тому випадку, коли спираються на спільні знання про світ, самих себе в ньому); — Особистісні засади спілкування (на відміну від усталених типів “безособистісної ” комунікації, в основі якої – наперед визначені соціальні “ролі” учасників (викладач – студенти, суддя – підсудний тощо), інтерперсональне спілкування ґрунтується на врахуванні вироблених особистісних засад, які можуть не відповідати формальним соціальним законам і правилам).

Залежно від мети, соціальних і психологічних дистанцій, які виникають між партнерами, виокремлюють кілька рівнів міжособистісного спілкування: — діловий (маніпулятивний); метою є організація спільної діяльності, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва тощо; — інтимно-особистісний; мета – задоволення потреби у розумінні, співчутті, співпереживанні. За своєю сутністю інтерперсональне спілкування це – трансакційний процес, учасники якого залежать один від одного як творці комунікативного акту, залишаючись при цьому неповторними особистостями. Відомі сучасні американські психологи П. Вацлавік, Д. Бівін та та Д. Джексон у праці “ Прагматика людських комунікацій ” визначили найважливіші особливості трансакційності міжособистісного спілкування: 1. Неуникність спілкування. Суть цього принципу в тому, що усі мусять комунікувати; комунікація не має свого “ Протичлена ” не-комунікації ”. Навіть якщо особа не хоче спілкуватися з кимось, то все ж вона стає джерелом інформації для інших і тим самим включається поза власною волею в усезагальну комунікацію.

2. Невідворотність спілкування. Полягає в тому, що інформація повідомлень у спілкуванні творить нові ментальні стани тих, хто її сприймає, чи навіть нові ситуації. Невідворотність результатів спілкування виразно підкреслює прислів'я: “ Слово не птах: випустиш – не впіймаєш ”. 3. Двоаспектність спілкування. Значеннєвий аспект спілкування передбачає описування осмисленого учасниками спілкування реального (чи такого, що вважається реальним) світу. Одночасно вони описують існуючи між ними взаємозв'язки: соціально-рольові, психологічні, духовні тощо. Це аспект реляційний. Кожен вчинок стосовно іншої особи є інформаційним у тому сенсі, що окреслює і модифікує взаємозв'язки між цими особами. 4. Взаємопристусування учасників. Вимагає узгодження систем знаків вербального і невербального кодів комуникантів, які можуть суттєво відрізнятись. Йдеться не лише про різні мови, а й про специфічне використання засобів мовного коду спільної для мовця й слухача ідіоетнічної мови (ідіостилі), зумовлене різними соціальними, віковими, статевими, культурними та іншими чинниками.

5. Пунктуаційність подій. Передбачає внесення кожним з учасників комунікації у спілкування свого бачення послідовності, упорядкованості подій, причин і наслідків, стимулів і реакцій тощо. Усе це може стати причиною різноманітних міжособистісних конфліктів. Вчені стверджують, що природа стосунків залежить від пунктуації комунікативних послідовностей між учасниками спілкування. 6. Симетричність і/або компліментарність. Симетричність ґрунтується на засадах рівності, визнання кожним з учасників спілкування неповторності іншого. Компліментарність спирається на протилежні засади: один з учасників домінує, інший перебуває на позиції залежного, наприклад, викладач – студент, лікар – пацієнт тощо. Усі комунікативні взаємообміни або симетричні, або компліментарні, залежно від того, засновані вони на схожості чи на відмінності. Отже, особливості міжособистісного спілкування свідчать про його визначальну роль у житті людини і суспільства загалом. Адже сутність людини полягає не тільки в тому, що вона homo sapiens, тобто істота, яка мислить, а й у тому, що вона homo loquen, тобто істота, яка розмовляє, спілкується.

Тенденції розвитку сучасного спілкування У другій половині ХХ ст. характер спілкування істотно змінився, що зумовлено впливом науково-технічної революції. Однак, як зазначає Й. Стернін, найважливішою причиною цих змін є персоніфікація особистості ( термін російського історика й антрополога Б. Паригіна). Персоніфікація особистості – усвідомлення людиною індивідуальної неповторності, несхожості та інших людей. Персоніфікація впливає на мобільність, культуру особистості, почуття власної гідності, духовні й матеріальні потреби. Із персоніфікацією пов'язані вибір цінностей, прийняття самостійних рішень; зменшується час, протягом якого людина спілкується з близькими їй людьми, але відповідно збільшується час комунікації з новими, часто чужими і неприємними людьми; зростає дистанція між поколіннями; збільшується кількість мікрогруп у колективах, кількість об'єднань людей за груповими інтересами. Персоніфікація особистості значною мірою позначається на спілкуванні, яке в сучасному суспільстві характеризується певними особливостями.

1. Розширюються сфери спілкування. 2. Час спілкування з тим, хто цікавить особистість, неухильно скорочується; багато часу забирає робота, транспорт; на спілкування з близькими залишається все менше часу. 3. Збільшується питома вага коротких, поверховий мовленнєвих контактів; люди відучуються виголошувати розлогі монологи. Зворотний зв’язок може бути вербальним і невербальним. Виявляється він у різних формах: слуховий, тактильний, зоровій. Гримаса, усмішка, блідість, почервоніння обличчя, уважний або розсіяний погляд, слова “ так ” або “ ні ” – усе це вияви зворотного зв'язку в між особистісному спілкуванні. Він надає адресантові інформацію, яка впливає на успішність чи неуспішність у досягненні комунікативної мети, тобто значною мірою визначає стратегію й тактику мовця, подальший перебіг комунікації. Від часу тривання зворотного зв'язку, тобто інтерпретації інформації та реакції на неї мовця, залежить міра порозуміння в процесі комунікації. Ефект комунікації зростає, якщо мовець (адресант) виявляє достатню увагу до зворотного зв'язку, активізує його запитаннями, коментаріями, уточненнями, навіть контраргументами. Іншими словами, від уміння спостерігати за іншими залежить успіх комунікації.

Отже, елементарні компоненти комунікації – основа будь-якого міжособистісного спілкування. Інформація, яку створює адресат, використовуючи засоби мовного коду, парамови (жести, міміку, постави тіла тощо) та елементи інших семіотичних систем (графіки, діаграми, одяг тощо), потрапляє до адресата, який, враховуючи контекст і ситуацію спілкування і спираючись на власні когнітивні механізми, її опрацьовує, перетворюючи на індивідуальні смисли. Цей процес значною мірою залежить від форм мовного спілкування.

Тема 2. Вербальна комунікація 2.1. Діалог і полілог як основні форми вербальної комунікації

Мовленнєвий хід Лінгвісти нині схиляються до думки, що структура діалогу є складною і не можна її зводити до сукупності мовленнєвих актів, які в діалозі досить часто трапляються(питання – відповідь, запит – консультація тощо). Тому існує необхідність опрацювання системи одиниць прагмалінгвістики, які б включали, крім повідомлень, більші одиниці комунікації. У діалозі такою одиницею вважають мовленнєвий хід, який охоплює повідомлення від початку розмови з мовцем до зміни мовця.

Усі типи ходів об’єднуються у мовленнєві взаємо-дії, а мовленнєві взаємодії - у трансакції.Тобто утворюється ієрархія мовленнєвої діяльності в діалозі:повідомлення(мовленнєвий акт) – мовленнєвий хід – мовленнєва взаємодія – мовленнєва трансакція. Основними типами мовленнєвих ходів є: обрамлювальний (виконує функцію позначення меж мовленнєвих взаємодій і сприяє переважно привертанню уваги співбесідника); фокусивний (має чіткі показники фокусування інформації,наприклад коментар);

ініціальний (відкриває мовленнєву взаємодію, наприклад мовленнєвий акт ствердження, питання, вказування, обвинувачення тощо); підтримувальний (відмова тощо); продовжувальний (розвиває мотив розмови; ствердження і коментар); відтворювальний (вживається в тих випадках,коли попередніми мовленнєвими ходами були відмова, протидія тощо; ним може бути мета висловлювання,ствердження,коментар та ін.).

Взаємодія мовленнєвих ходів і повідомлень (мовленнєвих актів) у діалозі Репліки діалогу Мовленнєвий хід Мовленнєвий акт Лінда: Віллі! Обрамлювальний Номінація Значуще мовчання Віллі: Все в порядку. Я повернувся. Підтримувальний Відповідь Ствердження

Лінда: Чому?Що сталося?Щось сталося,Віллі? Ініціальний Питання Питання Питання Віллі: Ні,нічого не сталося. Підтримувальний Відповідь Лінда: Ти не розбив машини,чи не так? Підтримувальний Питання Віллі: Я сказав,що нічого не сталося.Хіба ти не чула? Підтримувальній Відповідь Питання

Лінда: Ти себе погано почуваєш? Підтримувальний Питання Віллі: Я смертельно втомився. А.Міллер Підтримувальний Відповідь

Іноді замість терміна “мовленнєвий хід” уживають термін “мовленнєвий крок у діалозі”, наголошуючи не стільки на змістовому аспекті діалогу, скільки на його динамізмі,факті зміни ролей мовців, русі розмови вперед (чи її “гальмуванні”). Невід’ємною складовою діалогу є репліка. Репліка (франц. replsque, від лат. Replsco – відбираю) – Окреме повідомлення осіб, які беруть участь у діалозі; складова діалогу, яка належить одному з учасників трансакції.

Цей термін спільний для мовознавства, літературознавства, сценічного мистецтва, мистецтвознавства тощо. Він звичний для побутового мовлення і мислення, оскільки позначає мовленнєву дію кожного з учасників діалогу без наголошування на змістовому та динамічному аспектах. Отже, діалог як форма мовленнєвого спілкування завжди певним чином організований і структурований(за винятком штучно створених жартівливих або абсурдних діалогів). Одним із найважливіших засобів організації діалогу є його зв’язність.

Засоби зв’язності й підтримки діалогу. Проблему зв’зності порушують багато науковців, які теоретично обґрунтовують і деталізують типології засобів зв’язності в діалозі. Типологія російської лінгвістики О.Падучевої є найповнішою. Згідно з нею всі засоби зв’язності можна класифікувати на семантичні і прагматичні зв’язки.

Семантичні зв’язки. Це зв’язки між змістом реплік. Серед них виокремлюють: - різноманітні семантичні повтори: А.: Як ти вважаєш,Микола знає про це? В.: Я вважаю, що він про це знає. - зв’язки за допомогою сполучників та інших семантичних показників: А.: Чи він знає про це? В.: І він також. - зв’язки за типом кореферентності(позначення одного і того ж об’єкта, референта),що виражають єдність предмета мовлення: А.: Микола знає про це? В.: Цей віслюк навіть не здогадується!

Прогматичні зв’язки. Це зв’язки між репліками учасників,які забеспечуються структурою комунікативного акту,умовами його успішності,пресупозиціями (спільними знаннями) його учасників тощо.Існує декілька типів цих зв’язків. Узгодження реплік за іллокутивною функцією. Іллокутивна функція повідомлення (функція наміру) – це вираження певного комунікативного наміру мовця: прохання, наказу, поради, ствердження, висловлювання вдячності, питання тощо.

До цього типу зв’язку належать співвідносні репліки,тобто природні зв’язки: за запитанням повинна йти відповідь.Якщо такого узгодження немає,виникають аномальні (девіативні) повідомлення,тобто “неправильні” діалоги,наприклад відомий жартівливий “діалог”: -Здоров кума! -На базарі була. - Чи ти глуха? - Купила півня.

Мовленнєві акти (ходи) за іллокутивною функцією узгоджуються за певними законами: 1) природна реакція на ствердження – підтвердження або заперечення; 2) на запитання – відповідь (різних типів і структур); 3) на спонукання – згода або відмова; 4) На експресиви (вдячність, вибачення, поздоровлення тощо) – чітко регламентовані відповіді.

Крім того, природною реакцією на кожен із цих типів реплік може бути перепитувальне або уточнювальне запитання: А.: Ти ще не одружився? В.: З ким? або: А.: Дай мені п’ять гривень. В.: А для чого?

Співвідношення між репліками діалогу значно ускладнюється, коли комуніканти вживають непрямі мовленнєві акти, тобто повідомлення, іллокуція яких виражена не прямо, наприклад: А.: Поїхали до Львова. В.: Чого я там не бачив?(= не поїду) або: А.: Іване, ходи працювати! В.: Живіт болить!

Друга репліка, крім свого прямого значення ‘маю біль у шлунку’ , має смисл ‘не піду працювати’ з імплікатурою (тобто формально невираженим, але зрозумілим мовцям смислом) ‘коли болить живіт, не працюють’. У таких випадках співбесідник повинен “вичислити” смисл. Можливі помилки в силу того, що мовець іде за “стандартним сценарієм”наприклад:

А.: Скажіть, будь ласка, де тут аптека? В.: Аптека зачинена. Однак А хотів лише дізнатися місцезнаходження аптеки як орієнтиру. В вирішив, що,оскільки запитують аптеку, то щось у ній повинні купити. Репліки, скеровані на умови мовленнєвого акту. Сутність цього типу прагматичного зв’язку реплік полягає в тому, що репліка-відповідь спрямована на умови успішності мовленнєвого акту, а не на її зміст.

Реакція слухача в тому, що він заперечує виконання цієї умови або ставить її під сумнів,вимагає від мовця підтвердження можливості здійснення саме цієї умови тощо: А.: Де ти був? В.: А тобі цікаво? А.: Ти поїдеш зі мною? В.:Що за питання?

1.Мовленнєвий акт запитування. Важливою умовою відвертості є імплікатура: ‘Слухач знає відповідь на запитання’ : А.: Чому вони саме нас зупинили? В.: Ви мене про це питаєте? або: В.: Запитай щось простіше! Ще одна умова успішності: ‘Слухач хоче повідомити інформацію’, ‘Слухач вважає запитання мовця законним, доречним’: А.: Що робитимеш ввечері? В.: А нащо тобі це?

2.Мовленнєвий акт ствердження. Умова відвертості – ‘Мовець вважає(впевнений), що Р ’ , де Р – певне судження: Моцарт: ...А геній і злодійство – несумісні... Сальєрі: Ти гадаєш? Сюди належать усі “чому - репліки” , наприклад: А.: Я вважаю, що це неправда. В.: Чому?

Друга умова успішності: ‘Слухач не знає що Р ’. Ось типова репліка, звернена на цю умову: А.: Іван приїхав. В.: Ти цього не знав? Репліки спрямованні на пресупозицію. Зв’язність виявляється в тому, що слухач висловлює свою незгоду з пресупозицією (тобто мисленнєвою підставою) мовця.

Для цього слухач повинен: - Виділяти з репліки мовця семантичний компонент; - оцінити його як пресупозицію; - висловити свою незгоду з цією пресупозицією. Наприклад: - Випий ще чаю, - сказав Березневий Заєць, нахилившись до Аліси. - Ще? – перепитала Аліса. -Я поки нічого не пила. або:

- Зніми свій капелюх, - сказав Король Болванщику. - Він не мій, - відповів Болванщик. Зв’язки реплік , засновані на імплікатурах дискурсу. Зв’язність реплік діалогу ґрунтується на формально не виражених, але відомих адресанту й адресату смислах. А(стоячи біля машини.: У мене закінчився бензин. В.: Бензоколонка за рогом. Відповідаючи таким чином, В повинен мати на увазі, що А потрібен бензин, який наявний на бензоколонці. Проблема типів зв’язків реплік у діалозі залишається актуальною проблемою комунікативної лінгвістики.

Вербальні й невербальні компоненти діалогу У процесі спілкування, істотну роль відіграють позамовні засоби. Це зумовлено тим, що вербалізації підлягає не вся інформація, що передається.“У людини,- зазначає І.Горєлов, - із самого початку життя виховується навичка розподіляти увагу між вербально і невербальною частинами комунікативного акту, завжди включеного в ширшу сферу, ніж власне мовленнєва діяльність”.

До невербальних компонентів, як правило, відносять: акустичну, оптичну, тактильно-кінестетичну (пов’язану з тілесними відчуттями), ольфакторну (пов’язану із запахами) і темпоральну (пов’язану із часом) інформації у спілкуванні. Крім того, невербальними за своєю природою, хоча й знаковими, є компоненти інших семіотичних систем. Усіх їх інтерпретують як паралінгвістичні. Максимальна міра впливу на комунікацію притаманна фонації (звуковому втіленню) та кінестиці (руховому супроводу). Так, фонація може використовуватись для уточнення складу учасників комунікації.

Організація полілогу Комунікативна взаємодія більше ніж двох людей — часте явище повсякденного життя. Це спілкування у сім'ї, сформованих трудових, спортивних, навчальних колективах, групах людей за інтересами, тимчасових і випадкових групах (у транспорті, чергах тощо). Спілкування у таких групах має характер полілогу. Полілог відбувається не хаотично, а за певними законами. Донедавна вважалося, що полілог організований за тими самими правилами, законами, стратегіями, що й діалог. Лише у 80-ті роки минулого століття дослідили, що організація полілогу, його початок, плин, завершення, рух у ньому Інформації тощо суттєво відрізняються від аналогічних складових діалогу.

Однією Із закономірностей організації та плину полілогу є те, що мовці здійснюють іллокутивні акти не лише стосовно адресатів, а й щодо інших його учасників («слухачів»). На відміну від типових слухачів (не учасників полілогу, а випадкових осіб або «підслухо-вувачів»), учасники є активними дійовими особами полілогу, але в певний момент пасивними. З цього випливає одна з визначальних рис полілогу — наявність іллокутивних актів, спрямованих на адресата (ствердження, прохання, обіцяння, вибачення), та іллокутивних актів, скерованих на учасників. Йдеться про інформативи. Інформатив — мовленнєвий акт, за допомогам якого мовець інформує всіх учасників полілогу про той іллокутианий акт, яний він здійснює одночасно стосовно всіх учасників комунікації.

У полілозі беруть участь мовець, адресат, учасники та випадкові слухачі. При цьому стратегії спілкування мовців з трьома іншими типами осіб відрізняються: для адресата — класичний іллокутивний акт; для учасника — інфоргатив; для випадкового слухача — ігнорування. Мовець може і сам розподіляти ці ролі, наприклад ігнорувати когось із учасників, залишаючи йому роль випадкової особи. Розподіл ролей здійснюється шляхом: просторового розташування учасників (де передусім відокремлення випадкових слухачів від власне учасників, які розташовуються ближче, між ними не повинно бути бар'єрів); перебігу розмови (це продовження теми; обмін репліками, частіший, ніж з іншими тощо); жестів (за їх допомогою частково виділяються учасники; важлива роль кивання головою; коли мовець повертається спиною, то деякі особи опиняються поза комунікацією); манери мовлення (це дає змогу виокремити одного чи кількох адресатів); змісту мовлення (учасники можуть визначати за допомогою звертань та інших засобів).

Особливості спілкування в малих мовних групах. Спілкування між кількома індивідами — це складна система взаємодій різного характеру. Тому посилилась увага дослідників до вивчення проблем спілкування в різних усталених соціальних мікроколективах (малих групах). Мала група — нечисленна соціальна група, члени якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому особистому контакті, що слугує основою виникнення як емоційних стосунків {симпатії, неприязні, байдужості), так і особливих групових цінностей і норм поведінки. Це, як правило, групи від трьох до десяти-п'ятнадцяти осіб. Фахівці з проблем соціальної психології зазначають, що мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності й способи взаємодії, за безпосереднього контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування.

2.2. Усне й писемне спілкування Функціональні стилі мовлення Комунікативно-риторичні якості мовлення

Відмінності усного і писемного спілкування УСНЕ ПИСЕМНЕ Первинне Монологічне, діалогічне, полілогічне Вторинне Монологічне Відбувається з урахуванням конкретних адресатів у конкретній ситуації Найчастіше – з невизначеним адресатом, без урахування ситуації Спонтанне (часто) Живе, без старанного добору фактів і мовного оформлення Попередньо обдумане Старанний добір фактів та їх мовне оформлення Паралінгвальні засоби, Інтонації Відсутність цих засобів Імпровізоване Повний і ґрунтовний виклад думок ( як правило )

Чітко індивідуалізоване Поглиблена робота словом і текстом Емоційне й експресивне Редагування думок і форми їх вираження Повтори, еліпси, Перебивання повернення Самоаналіз написаного, можливість багаторазового до вже сказаного тощо переписування і редагування, шліфування думок Короткотривале в часі Можливість повернення і Перечитування Дискурсні особливості Текстові характеристики

Прагматичні особливості усного мовлення, які відрізняють його від писемного,- безпосередня наявність адресата, включеність елементів контексту і ситуації в спілкування, тенденція до експресивності, емоційності ( наявність ефективності )-спричиняють мовні особливості: емфатичну інтонацію, міміку, жести, темп і ритм мовлення. Використовуються прийоми уповільненої, роздільної вимови; в інтонації провідну роль найчастіше відіграють тривалість звуків, розтягування (ма-а-а-ленький шматочок//, жа-а-а-хлива погода//). Роль інтонації визначальна: вона може надавати повідомленню протилежного значення: ( він такий розумний!) Частим прийомом посилення є повторення одних і тих самих або синонімічних одиниць: Небо було синє – синє; Це нічого не вирішує//Розумієш/ ні-чо-го! Серед продуктивних моделей, що реалізують експресивні наміри мовця, поширеними є вигуки-дієслова: Він трах-бах і все поламав; Я кажу / «розріж» // вона / чик / і готово. Значну експресивність мають характерні для усного мовлення предикативи оцінки: Ну, ти взагалі!;Чоботи / нікуди // тиснуть і розлітаються. Вагома роль часток в усному мовленні – 12,6 %; у науковому стилі кодифікованої літературної мови – 1,6 %.

Невербальні та синтаксичні засоби в усному мовленні перебирають на себе роль інструментування висловлювання: модальність виражена не словом, а висловлюванням. В усному мовленні контекст і ситуація впливають на значення цілого повідомлення і семантику кожної окремої одиниці. Безпосередня дійсність спілкування «вплавлена» в мовну тканину, кожне слово «пахне» контекстами, в котрих воно жило, всі слова і форми «населені» інтенціями. Найважливіші форми і жанри усного спілкування – діалог, монолог, полілог, бесіда, дискусія, диспут, суперечка, розповідь, переказування, звіт, доповідь; письменного – переказ, опис, роздум, ділові папери, газетні жанри, план, тези, конспект, реферат, художні твори. Функціональний стиль мовлення. Форми спілкування разом з екстралінгвістичними чинниками ( мета, завдання, стратегія, тактика спілкування тощо), які його супроводжують, є основою функціональних стилів. Функціональний стиль – різновид літературної мови, який ґрунтується на різних типах мислення ( побутовому, науковому, публіцистичному, естетичному тощо) і характеризується сукупністю мовних засобів, що відповідають цим типам мислення, а також принципам і прийомам добору елементів мовного коду учасникам спілкування залежно від змісту, контексту та ситуації, в яких вони перебувають.

Функціональні стилі- відкриті різновиди мовного коду; між ними існує взаємодія, взаємовплив. Сукупність функціональних стилів становить стилістичну систему мови. У сучасних мовах найчастіше виділяють такі стилі: Розмовно-побутовий. Використовується в щоденному спілкуванні та віддзеркалює побутовий тип мислення, так званий «здоровий глузд» У ньому переважають форми усного діалогічного мовлення, використовуються різноманітні невербальні й паралінгвістичні засоби. Характеризується вживанням розмовно-побутової, іноді не кодифікованої лексики. У його межах активно функціонують емоційно-експресивні засоби мови ( частки, вигуки, форми суб’єктивної оцінки тощо). Одиниці та категорії розмовно-побутового функціонального стилю можуть використовуватися у художньо - белетристичному функціональному стилі як засоби стилізації.

науковий. Ним створюються наукові праці, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів. Віддзеркалює творчий, пошуковий тип мислення. Характеризується вживанням термінів та розкриття їхнього змісту, специфічного побутового тексту, в якому переважають логічні , причиново-наслідкові відношення між конструкціями. Науковий функціональний стиль має підстилі: науково-технічний, науково-популярний, науково-навчальний тощо; офіційно-діловий. Це стиль ділових документів: міжнародних договорів, юридичних законів, урядових постанов, указів, статутів, службового листування, діловодства тощо. У ньому втілюється інформативно-пізнавальний тип мислення. Йому притаманні конкретність, лаконічність формулювань, чіткий виклад рекомендацій, прохань; у цьому стилі використовується усталені звороти, офіційні формули звертання, віддієслівні іменники у складі іменних конструкцій, інфінітивні конструкції, речення з дієприслівни- ками та дієприкметниковими зворотами, форми на -но, -то та ін.;

- публіцистичний. Виконує функцію формування масової свідомості, впливу на неї через добір інформації. У ньому втілюється емоційний тип мислення. Йому властиві мовні форми експресивності та емоційності, залучення елементів інших функціональних стилів для досягнення публіцистичного ефекту; - художньо-белетристичний. У ньому втілюється естетичний тип мислення та естетична функція мови. Комунікативна, інформативно-пізнавальна, експресивна, емотивна функції мови підпорядковані естетичний. У ньому використовуються мовні засоби всіх інших функціональних стилів; значну роль виконують індивідуально-авторські засоби мовної виразності, переносно-образне вживання слів. Експресивні одиниці всіх мовних рівнів, що забезпечують емоційно-образний вплив на читача; - конфесійний. Покликаний забезпечити спілкування людей у релігійній сфері, потреби віри. Має свої канони, стильові домінанти, вибирає із синонімічних рядів етнічної мови одиниці піднесеного урочистого звучання.

Функціональні стилі взаємодіють між собою. Найбільше це стосується художнього, публіцистичного і розмовного стилів. Замкнутішими, стійкішими є офіційно-діловий, науковий, конфесійний стилі. Публіцистичний стилі використовує одиниці офіційно-ділового, наукового стилів. Отже, функціональні стилі-це різновиди мовного коду і одночасно комунікації. Вони акумулюють найважливіші складові процесів комунікації: тематику спілкування, пов’язану з узагальненими типами мислення людей, різноманітні лінгвальні й позалінгвальні чинники тощо.

Комунікативно-риторичні якості мовлення Змістовність мовлення. Пов’язана з когнітивною діяльністю мовця(адресанта) і передбачає обміркування найважливіших положень дискурсу в цілому і його окремихмовленнєвих жанрів і повідомлень. Беручи до уваги наважливіші принципи спілкування, мовець повинен кожне положення розкрити з тією мірою повноти, яка необхідна конкретному адресату (конкретній аудиторії). При цьому змістова частина дискурсу має бути чітко підпорядкована основній стратегічній темі (основній думці ). Змістовий компонент мовлення слід оцінювати за перлокутивним ефектом (результатом впливу): якою мірою збагачує адресата мовлення адресанта? Збагачує духовно, новими ідеями чи новими знаннями, чи підбадьорює слухача, закликає до дії?

Доречність мовлення. Полягає в орієнтації на особу адресата (аудиторію) та конситуацію спілкування, тобто на регістрові складові дискурсу, і може бути сформульована так: адресат повинен будувати дискурс з найповнішим урахуванням того, кому адресований цей дискурс, як він буде сприйнятий й оцінений, чи він є доречним у конкретних обставинах спілкування. «Говори не йому, а з ним» - давнє правило риторики, яке засвідчує важливість урахування особи адресата та обставин спілкування. Тобто доречним мовлення адресанта є за умови, коли регістрові характеристики дискурсу відповідають конституції спілкування.

Точність мовлення. Пов’язана з добором і побудовою повідомлень та їхніх елементів відповідно до загального змісту дискурсу під контролем стратегій адресанта. Це одна з найважливіших складових тактики спілкування, яка спирається на принципи (максими) точності й зрозумілості сказаного. Точність мовлення тісно пов’язана з його доречністю, а також логічністю і послідовністю. Логічність і послідовність мовлення. Передбачають логічне мислення, вміння уникати логічних помилок, послідовність викладу думок як сукупності повідомлень, які формують мікро- і макротеми. Однак надмірна логічність, аргументація можуть виявитися недоречними в умовах невимушеної дружньої бесіди – у цьому випадку «надлогічність» мовлення стає порушенням доречності.

Правильність і чистота мовлення. Пов’язані з мовною компетенцією адресанта і забезпечуються дотриманням норм літературної мови (писемної чи усної). Мовна сукупність - сукупність усталених традиційних реалізацій мовної системи, відібраних і закріплених у процесах спілкування в текстах – художніх, наукових, публіцистичних та ін.; сукупність правил і традицій у різних сферах уживання мови. Норма постійно змінюється, оскільки змінюється мова, однак є достатньо консервативної, і в цьому полягає її «охоронна» роль. Порушення норм літературної мови оцінюють як помилки. Правильність і чистота мовлення, будучи найважливішими поняттями культури мови, не є такими з точки зору спілкування: можливе й уразі порушень правильності й чистоти мовлення. Багатство (різноманітність) мовлення. Залежить від мовної компетенції адресанта і вміння застосовувати різноманітні мовні засоби, уникати невиразного повторення елементів мовного коду, однотипних конструкції, повідомлень тощо.

Виразність і образність мовлення. Виявляються у добрі елементів мовного коду й уміння найточніше передавати думку, почуття, переживання, оцінку тощо. Виразне мовлення завжди емоційне, образне, насичене різноманітними поетичними засобами, багате додатковими відтінками значень. Виразність мовлення -це перехід від комунікативного уміння до комунікативної майстерності. Виразне усне мовлення супроводжуеться мімікою, жестами, рухами тіла, акторською грою.Вищий рівень виразності- це вже стилістичний пошук, художній експеримент майстра слова. На цьому рівні культури мовлення «гросмейстер спілкування» може навіть порушувати літературні норми, створювати нові нормативні правила. Отже, з точки зору мовної комунікації найважливішими комунікативними якостями мовлення є змістовність, доречність, логічність і послідовність мовлення; з точки зору культури мовлення правильність, чистота, різноманітність, виразність та образність.

Питання для самоперевірки Функції мови: первинні та вторинні. Комунікативна функція в системі мовних функцій. Види вербальної комунікації. Структура вербальної комунікації. Повсякденна та масова комунікація. Телевізійний мовленнєвий акт як комунікація. Діалог як основна форма вербальної комунікації. Структура та специфічні риси діалогу, полілогу. Форми і функції спілкування. Загальні правила спілкування. Комунікативна та мовна компетенція. Комунікативно-риторичні якості мовлення. Функціональні стилі мовлення.

Практичні завдання Напиши твір на тему “Роль мови у формуванні особистості”. Склади усний відгук на телепередачу Першого національного каналу або каналу “Інтер” чи “1+1”. Напиши реферативне повідомлення на одну з тем: “Український, німецький та французький мовленнєвий етикет”, “Японський та англо-американський мовленнєвий етикет” Підготуйся до практикуму “ Робота з періодичними виданнями України”. Напиши статтю в газету “Україна через 20 років”.

Підготуйся до практикуму “Створення моделі опису української невербальної комунікативної поведінки на основі творів української літератури” Підготуйся до дискусії “Мовна ситуація в Україні”. Склади діалог на тему “Культура сімейних взаємин”

Проведи ділову гру “Керівник - підлеглий”. Підготуй сценарій ток-шоу “Український менталітет: позитивне і негативне” Склади діалог між дівчиною-студенткою і літнім чоловіком на політичну або економічну тематику. Зроби слайд-шоу “Малюк та світ особистості”