Презентація на тему:
Життєвий шлях Лесі Українки

Група «Кореспонденти» Життєвий шлях Лесі Українки

Леся УкраЇнка (Лариса Петрівна Косач) (25.02.1871 - 01.08.1913) Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді – Волинському, тепер Житомирської області в інтелігентній, “літературній “ родині. Їі мати – відома письменниця Олена Пчілка, Батько – юрист, громадський діяч, багато уваги приділяли вихованню дітей (було їх шестеро), їх гуманітарній освіті. Дитячі роки Лесі минали на Поліссі, в краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою, розумницею і чепурушкою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьовитістю.

Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений юрист. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі Українки (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із І. Франком. Допомагав їй як літературний критик і фольклорист. Був для Лесі щирим добрим порадником.

Петро Косач батько Лесі Українки Ольга Косач Мати Лесі Українки. Псевдонім Олена Пчілка

Леся Українка у 7 років Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося) вчилися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати. Леся Українка знала десять мов: крім рідної української, також російську, польську, французьку, болгарську, німецьку, англійську, італійську, латинську та грецьку.

До шести літ майбутня поетеса виростала в Новограді-Волинському, а в 1879 року переїхала з родиною у Луцьк, куди батька перевели на роботу. Тут у житті маленької Лесі сталися дві події, які визначили подальшу її долю. Саме тут обдарована дівчинка написала перший свій вірш – “Надія”. Друга подія, яка сталася у 1881 році. Тоді Леся, за спогадами сестри Ольги, “пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги”. Внаслідок сильної простуди розвинувся туберкульоз

1882 року сім”я Косачів залишила Луцьк і перебралася в село Колодяжне, що поблизу Ковеля. Тут Леся зачарувалася мальовничою природою Волині. Тут вона зачудувалася народними піснями.

На відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко.

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською.

Невимовний біль, що пронизував тіло, приковував до ліжка, захмарював життєві обрії, до того ж посилювався болем утрати близьких людей: Михайла Драгоманова (1895); Сергія Мержинського, щирого друга поетеси (1901); Брата Михайла (1903); Батька (1909).

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А вкінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побувала у Севастополі, Алушті та Ялті. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і оселились на вулиці Великій Підвальній (тепер вул. Ярославів вал), 32, кв. 11 у Києві. 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. Померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві (надгробний пам'ятник — бронза, граніт; скульптор Г. Л. Петрашевич; встановлений у 1939 році).

Музей Лесі Українки в Ялті Байкове кладовище

Пам'ятник у Києві Могила Лесі Українки

Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмира...