Презентація на тему:
Василь Стус

В атмосфері Донбасу зросли видатні правозахисники Василь Стус, Микола Руденко, Іван Світличний, Олекса Тихий - особистості, котрих Донбас загартував у горнилі моторошливої національної кривди, що випала на його долю. П О Е Т ПРАВОЗАХИСНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ

6.01.1938 - в родині Семена Дем’яновича та Їлини Яківни Стусів народилася четверта дитина - Василь. 1941 - з Вінницької обл. родина поета переїздить до м.Сталіно, де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів міста. 1944-1954 - майбутній поет навчається в СШ № 75 м.Сталіно. Закінчивши із срібною медаллю школу, робить спробу вступити на факультет журналістики Київського державного університету. Отримавши відмову через вік, вступає на історико-філологічний факультет Сталінського педінституту. МОЛОДИЙ І БЕЗКОМПРОМІСНИЙ 1947/1948 навчальний рік. Четвертий клас середньої школи № 75 м. Сталіно (сучасний Донецьк) Василь Стус – крайній справа у другому ряду зверху 1954 р. м. Донецьк. Під час роботи на залізниці. Василь Стус – крайній зліва З ДИТЯЧИХ СПОГАДІВ Добридень наш — гіркаво-запахущий, осотом і щирицею пропаx. Куріє порох. Недалечко — шлях. Зобіч од нього — сизі райські кущі. Подертий бриль на голові. В руках — тупа сапа: цупкий будяк колючий! Вузенька постать на п'яти рядках тобі за редьку гірше надокучить. А потім глухо загуде гудок парокотельні — й світ тобі розвидніє, як озоветься наш городній бог своїм ласкавим і гірким "добриднем". Він із спецівки вийме хліба шмат — і рідний степ ріднішає стократ.

1959 року закінчує навчання з червоним дипломом і їде працювати в с.Таужня Кіровоградської обл. вчителем української мови та літератури. 1959 - Газета «Літературна Україна» вміщує добірку творів поета з переднім словом Андрія Малишка. 1957 р. Донецьк. 4 курс Донецького педінституту. Василь Стус (четвертий справа в верхньому ряді) Група студентів Донецького педінституту (справа наліво): Стус В., Дорошенко Б., Міщенко В., Кличков А., Колісник М., Принцевський І., Середа І. 1958 р. Випускник українського відділу історико-філологічного факультету Донецького університету Василь Стус, 1959 р.

Донецьк, початок 60-х років. Учасники літстудії „Обрій” при газеті „Комсомолец Донбасса” (зліва направо) Микола Колісник, Василь Стус, Петро Бондарчук, Андрій Клоччя, Володимир Міщенко, Олег Драч 11.1959 -11.1961 - служба у лавах Радянської армії 7.12.1961-16.01.1963 - вчитель української мови та літератури у СШ № 23 м.Горлівки Донецької обл. 15-23.03.1963-підземний плитовий шахти м.Донецька 1963 - літредактор газети "Соціалістичний Донбас“ Від 1.11.1963 - аспірант Інституту літератури АН УРСР ім.Т.Г.Шевченка. Переїздить до Києва. Друкується в популярних на той час виданнях "Донбас", "Прапор", "Дніпро“. Василь Стус. Початок 60-х років Донецьк, кінець 50-х років. Василь Стус – посередині

Донецьк, 60-і роки. У батьківській хаті (Василь Стус перший зліва).На звороті надпис: ”А це вам, Віро, Василь Голобородько сидить скраю і смішки строїть. На жаль, нічого кращого нема. Ще тут Олег Орач (поет з Донецька, біля В.Г.) і мій однокашник зі студентства”. Однокашник - Анатолій Лазаренко Вся в жужелиці, поросі, вугіллі, вся сіра, й чорна, і брудна, й кургуза,  збігаючи донизу, там, де балку перетинає залізничний насип, мені наснилась вуличка моя...  МУЖНЯ МУЗА ПОЕТА У ДРАМАТИЧНІ 60-70 роки У багатьох віршах В.Стуса можна помітити образи і картини рідної йому Донеччини. Ця близька поету з раннього дитинства дійсність також сприймається «стражденним і незлим обличчям»: ми тут не побачимо традиційно відзначуваної попередниками поета степової краси , величі промислового та житлового будівництва і взагалі будь-якої замилуваності. Навіть вулиця дитинства, оспівувана багатьма поетами з відчуттям втрачених милих років, у Стуса виглядає сумно й підкреслено буденно, без жодного натяку на замилуваність: Я блукав містом своєї юності,  марно відшукуючи в нових кварталах  вчорашні споруди, сквери, стежки,  знайому ліпку на фронтонах будинків -  географія втрачена.  Місто покращало й виросло... 

Пече у грудях Україна 4.09.65 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» в Києві взяв участь в акції протесту про-ти арештів серед української інтеліген-ції, за що Стуса звільнили з інституту 20.09.1965. Після цього заробляв на життя, працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Василь Стус. 60-ті рр.

10.12.1965 - одруження з Валентиною Попелюх Валентина Попелюх Київ, 10.12.1965 р. Будинок урочистих подій. Василь Стус та Валентина Попелюх Донецьк, 1968 р. Валентина Попелюх, Василь, Дмитро, Тетяна та Марія

У 1966—1968 pp. у видавництвах «Молодь» та «Радянський письменник» лежать без руху його перша поетична збірка «Круговерть» та два варіанти збірки «Зимові дерева», опублікуваної в самвидаві. "Ненавиджу слово «поезія». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них - як на мене - путящі. І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависти, звільнюється від неї, як од скверни. Поет - це людина. Насамперед. А людина - це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а - робив би коло землі. Ще зневажаю політиків. Ще - ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи! Київ.1969.» 1969-71 рр. Київ Євген Сверстюк та Василь Стус

Пам'ятi художницi Алли Горської Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай - червону тiнь калини на чорних водах - тiнь її шукай, де жменька нас. Похорон Алли Горської. Київ, Берковицький цвинтар, 7 грудня 1970 р. У центрі Василь Стус із портретом художниці Виступивши над могилою по-звірячому вбитої художниці Алли Горської та вступивши до Комітету заарештованої в Одесі Н.Строкатої-Караванської, Василь Стус остаточно прирікає себе на подальшу мученицьку долю.

У відкритих листах до Спілки письменників, ЦК Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. «Я боровся за демократизацію - а це оцінили як спробу звести наклеп на радянський лад; мою любов до рідного народу, занепокоєння кризовим станом української культури закваліфікували як націоналізм. Мої вірші, літе-ратурно- критичні статті, офіційні звернення до ЦК КП України, Спілки письмен-ників і інших офіційних органів сприйняли як докази пропаганди та агітації»

Позбавлений можливості друкуватися на Батьківщині, видає ряд поетичних збірок за кордоном («Зимові дерева» (Брюссель, 1970), «Свіча в свічаді» (Сучасність, 1977)).Найвизначні-шим досягненням є збірка «Палімпсести» (1986). Стус відомий також і як літературознавець: його перу належать статті про творчість В. Свідзин-ського, Б. Брехта, Г. Белля, грунтовна розвідка про поезію П. Тичини «Феномен доби».

12.01.1972 — перший арешт поета. 7.09.1972 — суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до 5-ти років ув’язнення та 3-х років заслання. 1972-01.1977 — відбуття покарання в таборах у Мордовії. 11.1975-02.1976 — перебування у спеціалізованій ленінградській лікарні з приводу операції на шлунку. З 5.03.1977 — заслання в селищі ім.Матросова Тенькінського району Магаданської області; робота “учнем проходчика гірської підземної ділянки“ та машиністом скрепера на рудні ім.Матросова. СУД ТА ПОКАРАННЯ      Покинув я гнилий підвал,      лишив майдан Богдана,      де гетьман огиря учвал      кудись жене щорана.      Я там давненько вже не знав      про справжні емпіреї,      а тут Господь наобіцяв      гетьманські привілеї.

1978 - поета прийнято до PEN-клубу. Серпень 1979 - повернення до Києва. Початок жовтня 1979 - вступ до Української Гельсінської групи. 7.10.1979 - за Стусом встановлено адміністративний нагляд. 22.10.1979 - до арешту - робота формувальником II-го розряду ливарного цеху на заводі ім.Паризької комуни, намажчиком кромки на конвеєрі об’єднання “Укрвзуттєпром“ фабрики взуття “Спорт“

14.05.1980 — другий арешт. Кінець вересня 1980 — суд, на якому поета було засуджено до десятирічного ув’язнення та п’яти років заслання. З 11.1980 — відбуття покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с.Кучино Чусовського району Пермської області. Весна 1981 — останнє побачення з рідними. 1982 — рік камери-одиночки. Макет табору суворого режиму ВС-389/36. Селище Кучино Пермської області 12.09.1995 р. Селище Кучино Чусовського району Пермської області ЗЛЕТ У ВІЧНІСТЬ

Там Стус багато писав і перекладав. Приблизно 250 віршів, написаних верлібром, і 250 перекладів мали скласти книгу, яку він назвав "Птах душі". Однак все написане негайно конфіскували. Доля цих текстів і досі невідома. Попри це  1983 р. Стусу вдалося передати на волю текст під назвою "З таборового зошита". У 1985 р. творчість Василя Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії. Та до 24 жовтня, коли щороку присуджують премію тільки живим авторам, ще треба було дожити... У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору ВС-389/36 зустрів свій останній час. Михай-ло Горинь, що відбував тоді ув'язнення в тій же тюрмі, свідчить: «Ніхто не знає справжнього кінця. Чи то серце. Чи то грюкіт спальної дошки, що опускається при стіні, і стогін Василя...» Дмитро Стус біля 12 камери, звідки В.Стуса 28 серпня 1985 р. вивели до карцера 1996 рік. 12-та камера. Тут влітку 1984 року сиділи В.Стус (верхні нари) та Л.Бородін (нижні нари) Травень, 1989 р. Фото Марита Ніклуса. Село Борисово (поблизу селища Кучино) Чусовського району Пермської області. Стовпчик на могилі Василя Стуса.

ПОВЕРНЕННЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ 17-19.11.1989 - перевезення на київську землю праху Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого 19 листопада 1989 р. Траурна процесія біля Київського Університету. Хрест несе Микола Миколишин. 19 листопада 1989 р. Траурна процесія рухається по вул. Горького 19 листопада 1989 року. Похоронна процесія на Байковому цвинтарі в Києві

4 вересня 2002 року в м. Горлівка Донець-кої області був відкритий музей видатному українському поетові Василю Стусу. "...І в смерті з рідним краєм поріднюсь..." … ти гориш,  ти твориш, вічно поривний, о залізнобетонний мій Донбас!  Меморіальна кімната, присвячена Василю Стусу в Музеї літератури, м. Київ Меморіальна дошка на Рахнівській школі Меморіальна дошка на першому корпусі Донецького університету, в якому навчався поет (1954—1959)

Збірки віршів поета «Круговерть» (1965) «Зимові дерева» (1965) «Веселий цвинтар» (1971) «Час творчості» (1972) «Палімпсести» (1986) Сто дзеркал спрямовано на мене, в самоту мою і німоту. В.Стус Сховатися од долі - не судилось. Ударив грім - і зразу шкереберть.Пішло життя. І ось ти - все, що снилось, Як смертеіснування й життєсмерть. Тож іспитуй, як золото на пробу Коханих, рідних, друзів і дітей: А чи підуть крізь сто твоїх смертей Тобі услід? А чи твою подобу Збагнуть - бодай в кінці життя? Чи серцем не жахнуться од ознобу На цих всебідах? О, коли б знаття... Василь Стус. Портрет В. Зарицького

1993 р. - творчість В. Стуса відзначена Державною премією ім. Т. Шевченка 1998 р. - нагороджений орденом Ярослава Мудрого Посмертно прийнятий до Спілки письменників. Протягом 1994-1999 рр. вийшло академічне видання творів В. Стуса у 6 то-мах, 9 книгах, підготоване редакційною колегією на чолі з М. Коцюбинською 2005 р. - став Героєм України, згідно з указом Президента України В. Ющенка РОБОТУ ВИКОНАЛА учениця 11-А класу ЗОШ № 8 м. Краматорська МАШКІНА ІРИНА Учитель української мови та літератури ЧАЧАНІДЗЕ НАТАЛІЯ ГРИГОРІВНА Учитель інформатики ВОРОБЙОВА ЄВГЕНІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА 2006-2007 н.р.