Презентація на тему:
Улас Олексійович Самчук

Улас Олексійович Самчук "Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного."                                                 Улас Самчук   (20 лютого 1905— †9 липня 1987)

 Народився у Дермані на Волині у селянській сім'ї. Своє навчання хлопець розпочав уже в Тилявці, Кременецького повіту, куди сім'я переїхала у 1913 р. Далі навчався в української гімназії в Крем'янці. Пізніше були вищі школи- Бреславльського та Українського Вільного у Празі університетів (жоден із навчальних закладів він уповні так і не скінчив).

В 1927 р., відбуваючи службу у польському війську (гарнізон міста Тарнава), дезертував до Німеччини. Після дворічного перебування у тодішній Веймарській республіці, оселився з 1929 р. у Празі. “Празький період”, що тривав до 1941 р., виявився досить насиченим у творчій та громадсько-політичній біографії У.Самчука: студії в Українському Вільному Університеті, написання всіх значних довоєних творів, початок серйозної роботи в УВО-ОУН. В 1938–1939 рр. У.Самчук бере участь у подіях на Закарпатті, а з початком в 1941 р. німецько-радянської війни опиняється в Україні. Тут він редагує газету “Волинь” (1941–1942), згодом працює в Німецькому іформаційному бюро – ДНБ (1942–1943). Пройшовши в 1945–1948 рр. через табори переміщених осіб – Ді-Пі, У.Самчук переїжджає до Канади (Торонто), де проводить другу половину життя (1948–1987) і створює більшість своїх повоєнних творів.

Восени 1945 р. Самчук спільно з І.Багряним, В. Домонтовичем, Ю.Косачем, І.Майстренком, Ю.Шерехом виступив ініціатором створення Літературно-мистецького об’єднання українських письменників еміграції – Мистецького українського руху і був обраний його першим головою. МУР об’єднав кращі інтелектуальні, в першу чергу письменницькі, українські сили на еміграції. Завдання МУРу визначено коротко: “Час ставив і ставить перед українським мистецтвом те завдання, до якого воно покликане: у високо-мистецькій, досконалій формі служити своєму народові і тим самим завоювати собі голос та авторитет у світовому мистецтві…”   

У НЕДУЗІ         До Дмитра Нитченка у Австралії, 19 грудня 1979р.:      "Ми з Танею (йдеться про дружину письменника Тетяну Прахову) цієї осени похворіли артритизмом. Паскудна справа. Інколи руки відмовляються функціонувати. Не висилаю тепер книжок, бо тяжко мені їх пакувати . Роблю підсумки своєї роботи, хочеться закінчити дещо нескінчене..."'.      До Марії Гарасевич у Детройті, 12 квітня 1982 р.:      "Сталося так, що я майже стратив зір, мене затакував злобний катаракт і на приказ лікаря я мусів припинити усю мою творчу діяльність. 2-го квітня мені зроблено операцію правого ока, і є надія, що за чотири тижні я знову зможу бачити "Світ Божий".

Значну частину свого життя Улас Самчук провів у Торонто. У.Самчук був одружений з пані Тетяною, її він зустрів під час війни у Києві, вона там працювала в кіностудії під керівництвом славного скульптора і кінорежисера Івана Кавалерідзе. Дітей подружжя не мало.

По переїзді до Канади (1948) У.Самчук став засновником Організації українських письменників “Слово” (1954)

Справами письменницької організації “Слово” Улас Самчук опікувався до самої смерті. Зі свого матеріального спадку заповів для “Слова” 10 000 $, на Комітет Українців Канади таку ж суму, 50000 $ залишив для Музею Уласа Самчука.

Спочатку цей музей знаходився в Торонто, а потім був перевезений до України. У 1941 р. Улас Самчук писав: “Вічним, незмінним і найсвятішим в житті кожної без винятку людини є Батьківщина… Чи маємо Батьківщину ми? Українці? Маємо. Чи чуємо її? Чи розуміємо її? Не завжди! Це є основна причина тої розгубленості, в яку попало безліч синів якраз нашої Батьківщини. Бо хто має Батьківщину, хто її чує, любить, той має для чого жити. Жити для Батьківщини – це значить жити для себе, для своїх предків і для своїх нащадків.” “Ці слова – мов заповіт нам, сучасникам вільної України.”

Музей Уласа Самчука у Торонто

Найвідоміші твори: Волинь (1932—1937) Кулак (1932) Гори говорять (1934) Марія (1934) Юність Василя Шеремети (1946—1947) Морозів хутір (1948) Темнота (1957) Втеча від себе Нарід чи чернь? П'ять по дванадцятій (1954) На білому коні (1956) На коні вороному Чого не гоїть огонь (1959) Куди тече та річка? На твердій землі (1967) Планета Ді-Пі

Улас Самчук не завинив перед власним народом, як «завинив» перед комуністичним режимом своєю різкою опозицією до нього. Навпаки, своєю величною творчістю він уславив цей народ, створив художній літопис його боротьби, його перемог і поразок у складному і тривожному XX віці. За величчю таланту письменника Самчука можна порівнювати хіба що з найбільшими авторитетами української прози — Володимиром Винниченком та Іваном Багряним.