Презентація на тему:
Творчість Євгена Плужника

ЄВГЕН ПЛУЖНИК (1898-1936) О часе велетнів! Прости утому Мені, найменшому з твоїх синів! І невідомому в світах нікому Мені день радісний яснів… (Євген Плужник)

Життя коротке… Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року у Воронізькій губернії. Батько був хліборобом та небагатим купцем, родом з Полтавщини. У родині було восьмеро дітей, які хворіли на сухоти. 2 грудня 1934 року було заарештовано та засуджено на 10 років таборів. Помер 1936 року на Соловках.

Освіта Навчався у гімназіях Воронежа, Ростова, Боброва. З 1920 по 1921 рік навчається у ветеринарно-зоотехнічному інституті. У 1921 році переводиться до музично – драматичного інституту, який не закінчує. З 1918 року по 1920 рік працює вчителем у селі Великі Багачки, де створює драматичний гурток

Творчість 1926 рік – перша збірка “Дні” – приносить славу елітного митця. 1927 рік – збірка “Рання осінь”. 1933 рік – збірка “Рівновага” – 1943 рік П'єси: - “Професор Сухорат”, “У дворі на передмісті” Роман “Недуга” Переклади творів: М.Гоголя, А.Чехова, М.Шолохова “Тихий Дон”

Хвилини щастя Твори Євген Плужник писав та ховав їх під матрацом або в пічку, а дружина потайки показала їх критику Юрію Меженку. З 1924 року Євген Павлович стає активним учасником організації “Ланка”

Словник термінів ЕКСПРЕСІОНІЗМ – напрям в літературі і мистецтві, який не відображає дійсність, а виражає авторське бачення: неприйняття антилюдяного світу, бурхлива реакція на зло, вибуховість почуттів, гіперболізація “я”.

Річний пісок слідок ноги твоєї І досі ще – для мене! – не заніс... Тремтить ріка, і хилиться до неї На тому березі ріденький ліс... Не заблукають з хуторів лелеки, – Хіба що вітер хмари нажене... О друже мій єдиний, а далекий, Який тут спокій стереже мене! Немов поклала ти мені на груди Долоні теплі, і спинилось все: І почуття, і спогади, і люди, І мертвий лист, що хвилями несе...  Немов ласкаві вересневі феї Спинили час, – і всесвіт не тече... І навіть цей слідок ноги твоєї Вже не хвилює серця і очей...  Бо я дивлюсь і бачу: все навіки На цій осінній лагідній землі, І твій слідок малий – такий великий, Що я тобі й сказати б не зумів! 1927 р.