Презентація на тему:
Шевченкова "Катерина" у мистецтві слова й пензля

Шевченкова"Катерина" у мистецтві слова й пензля

Картина “Катерина”, 1842 Про створення цієї картини Т. Г. Шевченко повідомляє в листі від 25 січня 1843 року до Г. С. Тарновського: «...Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче..., а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина.»

Т.Г.Шевченко. «Катерина». Відтворення картини в рисунку. Фрагмент

Т.Г.Шевченко. Голова Катерини. Фрагмент картини «Катерина»

Поема «Катерина» уперше була надрукована в «Кобзарі» 1840 р. Доки буде жити Україна В теплім хлібі, в барвних снах дітей — Йтиме білим полем Катерина З немовлям, притнутим до грудей. Освятивши невимовним болем Все прийдешнє, кожну нашу мить, Йде вона, і мов велике коло, Біле небо навздогін летить. Про дівочу цноту, про калину Не співай, поете, не квили, Бо йде сьогодні Катерина Тим шляхом, що наші кревні йшли... Л. Кисельов. «Катерина»

За спогадами І. М. Сошенка (записаними М. К. Чалим), Шевченко працював над поемою під час їхнього спільного проживання з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р. на Васильєвському острові у Петербурзі (будинок № 47 на четвертій лінії):Шевченко «то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“

Поема «Катерина» — перший твір, у якому поет звернувся до теми жінки-покритки і ширше – жінки-матері. Ця тема стала наскрізною в подальшій поетичній і прозовій творчості Т Шевченка («Слепая», «Відьма», «Наймичка»). Жанр: ліро-епічна соціально-побутова поема, у якій гостро поставлені проблеми соціальної нерівності і трагічної долі селянки. Для головної героїні “чужими” людьми стали навіть батько та мати, які вигнали її з дому, коли дізналися про те, що в неї повинна народитися дитина. Вони не змогли піти всупереч громадській думці і вчинили у дусі традицій.

Особливістю сюжету поеми є підбір надзвичайно гострих драматичних ситуацій, завдяки чому стисло і водночас глибоко розкриваються характери персонажів. Композиція вступ-звернення до дівчат-селянок любовний епізод і народження нешлюбного сина вигнання зганьбленої з дому поневіряння її на чужині випадкова зустріч з Іваном і самогубство героїні

Велику роль у “Катерині” відіграють ліричні відступи,завдяки яким громадянська схвильованість поета мимоволі передається читачам. Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся З малим сиротою? Хто спитає, привітає Без милого в світі? Батько, мати - чужі люде, Тяжко з ними жити! Отаке-то на сім світі Роблять людям люде! Того в'яжуть, того ріжуть, Той сам себе губить... А за віщо? Святий знає. Світ, бачся, широкий, Та нема де прихилитись В світі одиноким. Тому доля запродала Од краю до краю, А другому оставила Те, де заховають. Де ж ті люде, де ж ті добрі, Що серце збиралось З ними жити, їх любити? Пропали, пропали!

Єсть на світі доля, А хто її знає? Єсть на світі воля, А хто її має? Єсть люде на світі - Сріблом-злотом сяють, Здається, панують, А долі не знають, - Ні долі, ні волі! З нудьгою та з горем Жупан надівають, А плакати - сором. Возьміть срібло-злото Та будьте багаті, А я візьму сльози - Лихо виливати; Затоплю недолю Дрібними сльозами, Затопчу неволю Босими ногами! Тоді я веселий, Тоді я багатий, Як буде серденько По волі гуляти!

Пейзажі, якими Т. Шевченко підкреслює психологічні стани героїв Реве, стогне хуртовина, Котить, верне полем; Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю. Утомилась заверюха, Де-де позіхає; Ще б плакала Катерина, Та сліз більш немає. Подивилась на дитину: Умите сльозою, Червоніє, як квіточка Вранці під росою. Усміхнулась Катерина, Тяжко усміхнулась: Коло серця - як гадина Чорна повернулась. Кругом мовчки подивилась; Бачить - ліс чорніє, А під лісом, край дороги, Либонь, курінь мріє.

Тернистий шлях Катерини почався від порога батьківської хати

Реве, стогне хуртовина, Котить, верне полем; Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю. Утомилась заверюха, Де-де позіхає; Ще б плакала Катерина, Та сліз більш немає. Подивилась на дитину: Умите сльозою, Червоніє, як квіточка Вранці під росою. Усміхнулась Катерина, Тяжко усміхнулась: Коло серця - як гадина Чорна повернулась. Кругом мовчки подивилась; Бачить - ліс чорніє, А під лісом, край дороги, Либонь, курінь мріє. А привела хресна дорога героїню…

Кричать сови, спить діброва, Зіроньки сіяють, Понад шляхом, щирицею, Ховрашки гуляють. Спочивають добрі люде, Що кого втомило: Кого — щастя, кого — сльози, Все нічка покрила. Всіх покрила темнісінька, Як діточок мати; Де ж Катрусю пригорнула: Чи в лісі, чи в хаті? Чи на полі під копою Сина забавляє, Чи в діброві з-під колоди Вовка виглядає?

“Постривай же, мій голубе! Дивись — я не плачу. Ти не пізнав мене, Йване? Серце, подивися, Їй же богу, я Катруся!” “Дура, отвяжися! Возьмите прочь безумную!” “Боже мій! Іване! І ти мене покидаєш? А ти ж присягався!” “Возьмите прочь! Что ж вы стали? “Кого? мене взяти? За що ж, скажи, мій голубе? Кому хоч оддати Свою Катрю, що до тебе В садочок ходила, Свою Катрю, що для тебе Сина породила? Джерело твору – саме життя. За словами І.Франка, Шевченко показав «деморалізаційний вплив московської солдатчини на український селянський люд».

А тому, тому на світі, Що йому зосталось, Кого батько і не бачив, Мати одцуралась? Що зосталось байстрюкові? Хто з ним заговорить? Ні родини, ні хатини; Шляхи, піски, горе… Панське личко, чорні брови.. Нащо? Щоб пізнали! Змальовала, не сховала… Бодай полиняли!