Презентація на тему:
Постать І. Я. Франка в духовному просторі україни 2010 р.

ПОСТАТЬ І. Я. ФРАНКА В ДУХОВНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ 2010 р.

Сторінка І “ Я син народа, Що вгору йде, хоч був запертий в льох. Мій поклик:праця, щастя і свобода.” Іван Франко

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селищі Нагуєвичі Дрогоби-цького повіту, в ро-дині коваля Якова.

«На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь... Це вогонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя» І. Я. Франко

Батько мав 24 морги поля, славився як чу-довий ремісник і людина непересічного ро-зуму. У Нагуєвичах височів хрест, викуваний ним на честь скасування панщини в Галичи-ні. Мати Івана Франка – Марія Миколаївна Кульчицька – була родом із сусіднього села Ясениці-Сільної, мала гарний голос, любила своїм дітям співати та розповідати казки. Батько помер коли йому виповнилося де-в’ять років. Дякувати вітчиму- той відправив хлопця навчатися до гімназії, адже у почат-ковій школі малий Іванко був першим відмін-ником. Згодом – у 16 років – Іван втратив матір.

Навчання і освіта Івась ріс талановитою дитиною з чудово розви-неною пам’яттю, мисленням і уявою. Оскільки в Нагуєвичах школа знаходилася дуже далеко від оселі батьків, Яків віддав шестирічного Івана до початкової школи в Ясеницю-Сільну. У 1864 році батьки віддали Івана в Головну міську школу Дрогобича. Після смерті батька навчанням Івана Франка пере-ймається його вітчим Гринь Гаврилик, який відпра-вляє його на навчання до Дрогобицької гімназії. Улітку 1875 року Франко успішно закінчив гімназію, а 14 жовтня його зарахували на філософський факуль-тет Львівського університету

Улітку 1875 року Франко успішно закінчив гімназію, а 14 жовтня його зарахували на філософський фа-культет Львівського університе-ту,який він не закінчив через арешт. Університет Франкові довелося закінчувати в Чернівцях, де під час зимового семестру 1890-1891 років він склав усі необхідні екзамени й одержав атестат, без якого не міг бути допущений до докторського іспиту. Того ж року поет відбув до Відня і через півроку склав обидва іспити з відзнакою, а згодом й захистив дисертацію.

1 липня 1893 року Івану Франку було надано ступінь і титул доктора філософії.

“Запхано мене до найгіршої камери, до злодіїв, убивць та інших звичайних злочинців”. Іван Франко

За зв’язки з російськими революціонера-ми та українцями зі Сходу поліція робить у Франка обшук і 12 червня 1877 року садить у тюрму. У січні наступного року власті орга-нізували суд над Франком і його однодумця-ми, звинувачували їх у належності до насп-равді неіснуючої таємної соціалістичної ор-ганізації. Удруге арештували письменника в берез-ні 1880 року і ув’язнили на три місяці в ко-ломийській тюрмі.

“Я буду жити, бо я хочу жити! Не щадячи ні трудів, ані поту…” Іван Франко

Перші літературні твори Перші літературні твори Франка — вірш «Народна пісня»(1874р.) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875 р.) були друковані в студентському часописі «Друг», членом редакції якого він став з 1875 року. Активна громадсько-політична і видавнича діяльність та листування з Драгомановим, організації гуртків у Львові, дописує до польської газети «Praga», знайомиться з працями Карла Маркса й Фрідріха Енгельса та разом з Павликом засновує у 1878р. часопис «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».

Перший період творчості Перший період творчості Франка визначають його полтич-ні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878 р.), «Вічний ре-воціонер» (1880 р.), «Не пора…» (1880 р.) та інші, а також повісті «Boa constrictor» (1881 р.) «Бори-слав сміється», «Захар Беркут» (1882) та низка літературознавчих і публіцистичних статей.

У 1881  році Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882 р.) якого працював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883—1885р.). Розійшовшися з народовцями, які побоювалися його радикально-соціалістичних і революційних ідей, Франко пробував заснувати незалежний орган і для здобуття підтримки двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 рр.; там познайомився з київськими культурними діячами, серед інших з М. Лисенком і М. Старицьким. М. Коцюбинський, І.Франко, В. Гнатюк. (Фото 1905 року)

Останні роки життя письменника З 1908 р. стан здоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910 р.), «Студії над українськими народними піснями» (1913 р.), здійснив велику кількість перекладів з античних поетів. 1913 р. вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.

Період останнього десятиліття життя Франка — дуже склад-ний. За розповідями сина Ан-дрія: «у цей період батька пере-слідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…». «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вно-чі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю»— писав Іван Франко. За таких обставин, за неповний рік до смерті Франко творить 232 поетичні переклади і переспіви, обсягом близько 7000 поетич-них рядків.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 р. у Львові. Через два дні відбулося кількатисячне уро-чисте прощання на Личаківському цвинтарі. Спочатку поховали Івана Яко-вича в чужому склепі. Лише через 10 років останки Франка були пе-ренесені в окрему могилу, відому своїм пам’ятником, на якому Франко-каменяр «лупає сю ска-лу».

Сторінка ІІ “ Тричі мені являлася любов”. І.Я. Франко

“Любов – це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі”. П. Сорока

Доля звела з Ольгою, коли Іван Франко був сімнадцятирічним юнаком. Він навчався у Дрогобицькій гімназії разом з Ярославом Рошкевичем, якому не дуже легко давалося навчання. Іван погодився допомогти приятелю, але плату брати відмовився. Щоб якось віддячити юнакові за послугу, родина Рошкевичів запросила Франка в гості на літні вакації. Так Іван потрапив у невеличке містечко Лолин, у сім’ю священика отця Михайла. Вперше там побачив Ольгу – сестру Ярослава – і закохався на все життя.

Ольга Рошкевич Тричі мені являлася любов. Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Купав її в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарі вранці сіла І бачила довкола рай і рай! Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Юзефа Дзвонковська Явилась друга — гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: "Мені не жить, тож най умру одна!" І мовчки щезла там, де вічно темно.

Целіна Журавська Явилась третя — женщина чи звір? Глядиш на неї — і очам приємно, Впивається її красою зір. То разом страх бере, душа холоне І сила розпливається в простір. За саме серце вхопила мене, Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась І смокче кров, і геть спокій жене. Минали дні, я думав: наситилась, Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!

Ольга Хоружинська СПАСИБІ ТОБІ, МОЄ СОНЕЧКО, ЗА ПРОМІНЧИК ТВІЙ - ЩИРЕ СЛОВЕЧКО! ЯК ПРОМІНЧИКА НЕ ЗДОБУТЬ ПРИТЬМОМ, СЛОВА ЩИРОГО НЕ КУПИТЬ СРІБЛОМ, ...ТОЖ ЗА ДАР МАЛИЙ, А БЕЗЦІННИЙ ТВІЙ. І. Франко

У вересні 1885 року Франко написав листа Ользі Хоружинській, в якому запитує: "Що б Ви сказали, якби якийсь-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружи-ною, моєю жінкою?" Франко не кривить душею: "Я мусив хоч крихітку полюбити Вас". Так, Ольга знає, що він ніколи їй не скаже й не напише того, що колись писав першій Ользі, Рошкевич. Нехай та далека й загублена лю-бов буде його зіркою. Нехай! Вона ж буде тою, хто піде з ним поруч, ділитиме з ним кусник черствого хліба, горе, біду, все. Буде його захисницею і при-хистком. Зробить те, на що не відважилася ще жод-на жінка. Ольга прийшла до нього в найтяжчі хви-лини життя і врятувала.

На Личаківському кладо-вищі, недалеко від кам’яної брили -скелі, яку розбиває кайлом Каменяр, видніється скромний маленький над-гробок. Листя дерев та кущів спадає на нього блідозеленим, блідожовтим, червоним і кори-чневим неквапливим дощем. Міцно пахне листя дуба і бука. Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з могили Франка пригортає її могилу. Ольга Хоружинська з ним завжди...

Сторінка ІІІ Творча спадщина І.Я. Франка

Поезія Стильово Франко належить до перших реалістів в україн-ській літературі. Він — найви- значніший поет пошевченківсь- кої доби. Новаторською була вже його друга збірка «З вер-шин і низин» (1887 р., поширена 1893р.), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші). Вона революціонізу-вала молоде покоління, через що в Росії була заборонена.

Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів’яле листя” (1896 р.). У збірці «Мій ізмарагд» (1897р.) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній зна-ходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бра-зілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» (1900 р.).

Програмова збірка «Semper tiro» (1906 р.) є містичним кредо поета-борця. Велику майстер-ність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887 р.), «Сурка» (1890 р.), «Смерть Каїна» (1889 р.), «Іван Вишенський» (1900 р.) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905 р.), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та про-голошується ідея служіння рід-ному народові.

Прозова творчість Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. Вона починається з так званого «борислав-ського циклу» (від 1877 р.), в якому Франко подає жахливий образ і глибокий аналіз соці-ального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння й пролетаризація галицького села лягли в основу його збірки «В поті чола» (1890 р.) і «Галицькі образки» (1897 р.), до яких нале-жать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець»,Schönschreiben» та інші. Вершиною прози Франка є повість «Boa constrictor» (1878 р.) і соціальний роман «Борислав сміється» (1882 р.). У них уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробу-дження його класової свідомості.

На основі старих україн-ських літописів Франко напи-сав історичну повість «Захар Беркут» (1882 р.), в якій відо-бразив героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241 р. До історичних творів ще належать «Герой поневолі» (1904 р.) про револю-цію 1848 р. у Львові та «Вели-кий шум» (1907 р.) про скасу-вання панщини.

Моральному розкладові «вер-хів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив ро-мани «Для домашнього вогнища» (1892 р.), «Основи суспільности» (1895 р.) і «Перехресні стежки» (1899—1900 р.р.). Повість «Лель і Полель» (1887 р.) має дидактичний характер. Проза Франка відзнача-ється жанровим багатством і реа-лістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.

Драматургія У драматургії Франко виявив себе май-стром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Перші його спроби на цьо-му полі походять ще з гімназії: «Юґурта» (1873р.), «Три князі на один престол» (1874 р.) та інші. Найбільше п'єс Франко написав у дев'яностих роках. Визначніші з них — соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893 р.) й віршована історична драма «Сон князя Святослава» (1895 р.). З більших п'єс відомі ще комедії «Рябина» (1886 р.) й «Учитель» (1896 р.), з одноактівок «Останній крейцар» (1879 р.), «Будка ч. 27» (1893 р.), «Кам'яна душа» (1895 р.), «Майстер Черняк» (1896 р.) і «Суд святого Миколая» (вперше вийшла 1920 р.).

У жанрі дитячої літератури Франко збагатив українську літературу книгами «Коли ще звірі говорили» (1899 р.), «Лис Микита» (1890 р.), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891 р.), «Коваль Бассім», «Абу-Касимові капці» (1895 р.) тощо.

Особливо треба відзначити перекладницьку діяльність Франка, яку він не припиняв усе своє життя. Франко пере-кладав з 14 мов, серед інших Гомера, Данте, Шекспіра, Гете, Золя, Б’єрсона. З слов'янських класиків Франко перекладав Пушкіна, Лермонтова, Чернишевського, Герцена, Некрасова, Міцкеви-ча, Ґомуліцького, Асника, Гав-лічка-Боровського, Яна Неруду, Махара, Халупку та інших.

Сторінка І V Наукова спадщина І. Я. Франка

Філософія Філософсько-соціологічні й суспільно-політичні концепції Франко трактував у студіях «Nauka і jej stanowisko wobec klas pracujących» (1878 р.), «Мислі о еволюції в історії людськости» (1881—1882 рр.), «Найновіші напрямки в народознавстві» (1895 р.); студію «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897 р.) Франко присвятив критиці «науковому соціалізму» і матеріалістичної концепції історії, «Що таке поступ?» (1903 р.) — оглядові суспільно-культурного розвитку з критикою кому-ністичної концепції держави. На світогляд Франка мали вплив позитивізм філософії Конта і Спенсера, еволюціонізм у природознавчих дослідах Дарвіна і Геккеля, теорії французських, німецьких, російських соціологів, літературні критики від Буальо і Лессінґа до Тена, Леметра, Ґійо, Брюнетьера, Брандеса та ін. Проте, Франко залишився собою, мав власний світогляд й увійшов у свідомість наступних поколінь, як невтомний будівничий людських душ українського народу.

Т Теорія та історія літератури Праці Франка з теорії й історії літератури та літературної критики, по-чинаючи з докторської дисертації «Варлаам і Йоасаф …» (1895 р.) та габілітаційної — «Розбір Наймички Шевченка» (1895 р.), є цінним вкла-дом в українське літературознавство. Найбільшою науковою працею Франка є 5-томове видання «Апокрифів і леґенд з українських руко-писів» (1896—1910 рр.) — монументальна збірка текстів рукописного ма-теріалу з наукового аналізу. До студій Франка з старої і сер. доби нале-жать: «Св. Климент у Корсуні» (1902—1904 рр.), «Карпаторуське пись-менство XVII—XVIII вв.» (1900 р.), причинки до історії української ста-ровинної драми, зокрема вертепної («До історії українського вертепа XVIII в.», 1906 р.). З нової літератури Франко присвятив увагу творчості І.Котляревського, М. Шашкевича, Т. Шевченка, О. Федьковича, О. Кони-ського, Лесі Українки, С. Самійленка, В. Винниченка та ін. Низку розвідок Франко присвятив слов'янській літературам, особливо російській і польській, як також західно-європейській. Підсумком літературознавчих студій і монографій була стаття «Южнорусская литература» (1904 р.) у словнику Брокгавза і Ефрона та загальний курс «Нарис історії украйсько-руської літератури до 1890 р.» (1910 р.). Теоретичні погляди про завдання літератури Франко сформулював у студіях «З секретів поетичної творчості» (1898 р.), і «Теорія і розвій історії літератури» (1899 р.), в яких підкреслював суспільний підклад літературного твору.

Мовознавство На відтинку мовознавства Франко присвятив увагу питанню літературної мови: «Етимологія і фонетика в южноруській літературі», «Літературна мова і діалекти» (1907 р.), «Причинки до української ономастики» (1906 р.) та ін. Франко відстоював думку про єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західно-українськими говірками. За праці на відтинку філології Харківський університет 1906 р. нагородив Франка почесним докторатом, крім того, він був членом багатьох слов’янських наукових товариств. Пропозиція О. Шахматова і Ф. Корша про обрання Франка членом Російської АН, не була здійснена через заборону царського уряду.

Етнографія У ділянці фолкльору й етнографії Франко зібрав багато джерельного матеріалу, написав низку студій і статей про одяг, харчування, народне мистецтво, вірування насе-лення Галичини, які публікував у журналах «Світ», «Друг», «Житє і Слово», «Зоря», «Киевская Старина», «ЗНТШ» та ін. З 1898 р. Франко керував Етнографічною комісією НТШ (до 1913 р.) і разом з В. Гнатюком редагував «Етногра-фічний Збірник».

До важливіших студій Франка з ділянки фолкльору належать: «Дещо про Борислав» (1882 р.), «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1883 р.), «Jak powstają pieśni ludowe?» (1887 р.), «Вояцька пісня» (1888 р.), «Наші коляди» (1889 р.), «Із уст народу» (1894 1895), «Eine ethnologische Expedition in das Bojkenland» (1905 р.), «Огляд праць над етно-графією Галичини в XIX ст.» (1928). Капітальною фольклористичною працею є "Студії над українськими народними піснями (3 т. у «ЗНТШ»; окреме видання 1913 р.), в яких Франко застосував історично-порівняльну методу.

Економіка Економічні праці Франка, трактовані в істо-ричному плані, присвячені станові робітництва: «Промислові робітники в східної Галичині й їх плата 1870 р.» (1881 р.), «Про працю» (1881 р.), а також селянства в Галичині: «Земельна власність у Галичині» (1887 і 1914 рр.), «Еміґрація галицьких селян» (1892 р.), «Селянський рух у Галичині» (1895 р.), «Гримайлівський ключ в 1800 р.» (1900 р.), «Селянський страйк в Східній Галичині» (1902 р.), «Громадські шпихлірі і шпихлірський фонд у Галичині 1784—1840 рр.» (1907 р.).

Історія Тісно пов'язані з соціологічними, суспільно-політичними і економічними історичні розвідки Франка, близько 100 дру-кованих праць, більшість з них присвячені селянському рухові і революції 1848 р. в Галичині та польсько-україн-ським взаєминам. До першої групи належать: «Польське повстання в Галичині 1846 р.» (1884 р.), «Панщина та її ска-сування в 1848 р. в Галичині» (1898 і 1913 рр.), «Лук'ян Ко-билиця. До другої — «Дещо про стосунки польсько-руські» (1895 р.), «Поляки й русини» (1897 р., німецькою і україн-ською мовами), «Нові причинки до історії польського сус-пільности на Україні в XIX ст.» (1902 р.), «Русько-польська згода і українсько-польське братання» (1906 р.). Інститут історичної праці Франка: причинки до історії Церкви (2 роз-відки про єпископа Йосифа Шумлянського, 1891 і 1898 рр.), «Хмельнищина 1648—1649 рр. У сучасних віршах» (1898 р.), «Тен як історик французьської революції» (1908 р.), «Стара Русь» (1906 р.), «Причинки до історії України-Руси» (1912 р.), статті з старої історії України.

Сторінка V Інтерпретація постатті Івана Франка

Марка України номіналом 70к. Марка України номіналом 3000 купоно-карбованців. 1994 р. Монета номіналом п'ять гривень випущена до 150-річчя Івана Франка в 2006 р. Реверс Монета номіналом п'ять гривень випущена до 150-річчя Івана Франка в 2006 р. Аверс Лицьова сторона банкноти номіналом 20 гривень 2003р.

За радянських часів в Україні використовувався культ Франка для політичних цілей, а радянське франкознавство однобічно і тенденційно висвітлювало його творчість, представляючи Франка як активного поборника ідей «українсько-російського єднання», переконаного соціаліста, войовничого атеїста. В Україні була вилучена з ужитку низка його творів: «Не пора …», «Великі роковини», «Розвивайся ти, високий дубе…», інші сфальшовані чи тенденційно скорочені (передмова до збірки «Мій Ізмарагд», «Що таке поступ», «Соціалізм і соціал-демократизм», «Народники і марксисти», «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм», рецензія на книгу Ю. Бачинського «Ukraina irredenta», «Михайло Павлик, замість ювілейної сильветки» й ін.). Деякі твори І. Франка, які були заборонені в СРСР, побачили світ у виданні «Іван Франко. Мозаїка із творів, що не ввійшли до зібрання творів у 50 томах»

Музеї Франка Музей в с. Криворівня Меморіальна дошка

Франко і кінематограф За його творами поставлено фільми: *«Борислав сміється» (1926), *«Якби каміння говорило» (1957), *«Украдене щастя» (фільм-спектакль, 1952), телефільм (1986) і чотирисерійний стилізований фільм (2003), *Альманах «До світла» (1967), «До світла», «Каменяр», «Панталаха».

Мультиплікаційна стрічка «Заєць та їжак» (1963), Художня кінокартина «Захар Беркут» (1971), Телесеріали О. Бійми «Пастка» (1995) та «Злочин з багатьма невідомими» (1993). П'ятисерійний мультфільм «Лис Микита» (2005) Біографії І. Франка присвячено кінокартину Т. Левчука «Іван Франко» (1956, акт. С.Бондарчук), його образ створив Я. Геляс у фільмі «Родина Коцюбинських» (1970). Про письменника знято науково-популярну стрічку «Іван Франко» (1956) та телефільм Е. Дмитрієва «Іван Франко» (1981), документальний телефільм «Іван Франко» в рамках проекту «Великі українці» телеканалу «Інтер» (2008).

Використана література 1.Багалій Д. Іван Франко як науковий діяч. // Україна, кн. 6. — К., 1926. 2.Білецький О., Басс І., Кисельов О. Іван Франко. Життя і творчість. — К., 1956. 3.Білоштан Я. Драматургія Івана Франка. — К., 1956. 4.Боднар Л. "Тінь покійної любові" Образ Ольги Рошкевич у збірці І.Франка. Із днів журби//Дзвін -2004 - №8 - С.141 - 146. 5.Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму. // Україна, кн. 6. — К. 1926. 6.Войтюк А. Літературознавчі концепції Івана Франка. — К., 1981. 7.Гутиря С. Більш, ніж меч і огонь...//Вітчизна. - 2005. - №1-2 - С.164-165.  8.Дей О. Іван Франко і народна творчість. — К., 1955. 9.І.Франко. Картка любові. Зібрання творів у 50 т. – К.: Наукова думка, 1976. – Т.1. – С. 86.  10.Франко І.Я. Зів'яле листя:поезія//Франко І.Я. Зібрання творів. У 50-ти Т.Т. Т.2 К., 1976. - С.122.  11.Шляхами Івана Франка. — Л., 1982.

Презентацію підготувала учитель української мови та літератури Мельниченко Ольга Григорівна Веселокутська ЗОШ І-ІІІ ступенів Тальнівський р-н Черкаська обл.