Презентація на тему:
Письменники Дніпропетровщини

Леся Нестеровна Степовичка (Булах) (21 травня 1952) Письменники Дніпропетровщини

Письменники Дніпропетровщини Степовичка Леся (Булах Олександра Несторівна) народилася 21 травня 1952 року в с.Петриківка Дніпропетровської області. Закінчила романо-германське відділення філологічного факультету Дніпропетровського державного університету, аспірантуру. За фахом філолог-германіст. Автор кандидатської дисертації з германістики. Тривалий час викладала на кафедрі німецької мови ДДУ, германської філології ДДУ та на кафедрі іноземних мов Дніпропетровського Металургійного інституту. Закінчила курси гідів-перекладачів (1998). Конференц-перекладач, тривалий час працювала в ФРН, Австрії, Бельгії, Люксембурзі. У 1994-1995 роках проживала в Західному Берліні.

Письменники Дніпропетровщини Голова Дніпропетровської організації НСПУ (з 2002 року). Член Ради і член Президії Національної Спілки письменників України (Київ). Засновник і головний редактор літературно-мистецького та публіцистичного часопису "Січеслав" (з 2004-го року). Член Національної Спілки письменників України. Член Національної Спілки журналістів України. Пише українською, російською та німецькою мовами.

Письменники Дніпропетровщини Біла Україна Тихо меле небесний млин вічне борошно свіжого снігу малюкам на веселу втіху, старикам - на думок сумноплин. Зблиски сонць в летаргійнім сні чудно маряться голому віттю і казкові морозні суцвіття розцвіли у моїм вікні. Мерехтять скрізь засніжену днину у сріблястому сяйві зими наші мрії. Оновлені ми бачим білою Україну. На полях замерзли грудки, скоро-Диво, Різдвяні Святки! Буде мед, узвар і кутя, і народиться Боже дитя. Встане-зійде зоря-звізда, полетить золота Коляда над степами й димами рідними, над багатими і над бідними. В новорічну химерну ніч гарно буть не самому в хаті, і у світлі воскових свіч ждать Божественної благодаті. 25.12.2002

Письменники Дніпропетровщини МОНОЛОГ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО Працюй, працюй, допоки стане сили, І не зважай, що плещуть вороги. “Допоки руки служать, краю милий, Не пожалію серця і снаги!” – Так я чинив і розступались води, і оживали древнощі святі. І отаман Сірко на бій виходив, і шаблі блискали на сонці золоті. Століття - мить, для вічності – дрібниця, Кістки в землі, а кров влилась – в зорю. Я не пропав, Ваш характерник Яворницький, іду музеєм, з вами говорю. Ну як ти тут без мене, Дике поле? І ви, баби мої, я так вас всіх люблю! Вам бачу стало більше волі й долі, Чому ж я й досі неспокійно сплю? Торкнуся кобзи і струна озветься, І скрипне віз чумацький в тиші зал. Працюйте, сестри, не шкодуйте серця! Ще віз отой не все вам розказав! Ще пирхне коник – де ти, Калнишевський? І чайка скрикне – і впаде полуда з віч: була цариця тут, та друга, а не перша, А першою була – Козацька Січ! Співають кобзарі. Їх Дніпр сивий слуха, і диха степ, і Час, що не пощез. Де мій ціпок? Подайте капелюха! Ну я пішов. Побачимося ще.

Письменники Дніпропетровщини * * * Цікавий місяць на колінах низько припав до шибки, де кричить дитя. Так у травневу нічку петриківську зажевріло моє земне буття.   Дідівська хато, ти – моя колиско, любові неповторний дивосвіт! Мале дівча на берегах орільських тут душу обпалило від краси.   Притулку незрадливий, туго-пісне, що у душі бриніла крізь літа! Твої слова-перлини, мов намисто, що оберегом шию огорта. Дідівська мово, ти лежала в скрині, мов кожушок, на дні мого життя! А я жила, немов не в Україні, а нині повертаюсь з небуття.   Моїм народом в тризуб закодована, ви – триєдина сила, духу вись: Пречиста Хато, Пісне й рідна Мово! Хто має вас, той вже не загубивсь.