Презентація на тему:
Петро Артеменко — Життя і творчість Лубенського письменника

Калашниківський навчально-виховний комплекс З досвіду роботи по вивченню літератури рідного краю Підготувала учитель української мови та літератури Ночовна Катерина Іванівна 2011 Буду жити! Ось могила безіменна, Вкрита порохом віків. Ми схиляємо знамена Перед пам’яттю бійців Кажем: подвигів не стерти! Лине слава гомінка. Хто вмирає за безсмертя, Буде жити у віках! Петро Артеменко Славному сину полтавської землі присвячується…

Щедра талантами благословенна Лубенщина Артеменко Петро Іванович 1918-1942 …Я ранком із піснею рано встаю…

Петро Іванович Артеменко народився 2 травня 1918 року у селі Губському, нині Лубенського району, у селянській родині. Щедра полтавська земля обдарувала хлопця поетичним талантом. Батьки поета Мотря Оксентіївна та Іван Оврамович Артеменки Благословенний рідний краю Благословенний рідний краю, Мені ти так, як батько й мати. Пісні про щастя я співаю,- Це ти навчив мене співати. У нас земля і щастя, й квіти – Усе народне, неділиме, І сонце з неба негасиме. Найбільше нам, я вірю, світить. Сріблясто дзвонять ясні води, А в ріках плеще срібна риба… І молодик у травах бродить. Де явори знялись на диби… Це ти навчив мене співати, Мій краю, батько мій і мати!

Шляхи пізнання Навчальні заклади, де здобував освіту поет Після закінчення семирічки навчався на робітфаці при Лубенському учительському інституті. Згодом вступив на філологічний факультет Ніжинського педінституту. Працював у чернігівській газеті “Молодий більшовик”. Також працював викладачем у Лубенському учительському інституті.

ВІН НАЗАВЖДИ ЗАЛИШИВСЯ МОЛОДИМ, БО ПРОЖИВ УСЬОГО 24 РОКИ. Фашистська куля обірвала його життя, але залишилось його слово, його пісня,яких не вбити! 1940 року Петра Артеменка призвано до лав Червоної Армії, але через хворобу очей було демобілізовано. Коли у Лубни прийшли фашисти, пішов у підпілля. Однієї квітневої ночі підпільників схопили гітлерівці. 5 квітня 1942 року їх було розстріляно.

А ми – незламна грізна рать! Смерть ворогам! Великий гнів мого народу Фашистських гадів спопелить! Хто посягає на свободу, Тому не жить! Фашистам вік не загасити Життя багате і ясне, Давно народ мій так говорить: Хто сіє вітер – бурю жне! Бо на фашистів міднолобих Впаде нещастя і біда, Над їх собачими смертями Собача зійде лобода. А ми вперед, на бій за щастя! А ми – незламна грізна рать. Нас кличе правда до побіди, І нас нікому не зламать!

Не вигадка буйно-пророча Не мрія поета рясна,- Багата, мов пісня дівоча, Моя двадцять перша весна Усі твори поета можна назвати ранньою лірикою, бо написані на початку творчості. Ні зрілої, ні пізньої лірики в поета немає, бо знищили його не лише як людину, а й не написані ним вірші. Основні мотиви лірики П.Артеменка

Рідна мати, Україно! Пісня про нашу славу Рідна мати, Україно, Чого мені треба: Цвіт променя ласкавого Та синього неба. Щоб степами широкими Колосилось жито, Щоб кулею червоною Ворога розбито. Щоб сини росли хороші Й дочки ясночолі, Щоб сміялись до схід сонця Вкраїнські тополі. Рідна мати, Україно! Чуєш пісня лине? Твоя слава, твоя воля Повік не загине!

Ох і грає-витинає скрипка у саду. Я з тобою, не з другою у танок піду… Гей у лузі біля броду Гей у лузі біля броду Дівки брали чисту воду На коромисла чіпляли, Лунко пісню починали. Ой цілющая кринице, Дай нам свіжої водиці, Та водиці непростої, Лугової, струмкової. А тут їдуть славні хлопці Служить в рідній сторононьці В сторононьці щоб служити Рідну землю боронити…

То позолочена осінь… Рушник Вишитий шовком шумує рушник – То позолочена осінь: Журні ключі журавлині летять, Крижень шукає, де просинь. Заполоч жовтогаряча на нім, Наче луги та діброви. Чуєте: листя тріпоче по нім, Тихі несуться розмови…

У поетовій майстерні За життя поета не було видано жодної збірки! Основні риси поетичного стилю П.Артеменка Найвиразнішими рисами поезії П.Артеменка є теплий, м’який, лагідно-ніжний ліричний тон,щирість, глибина почуттів. Гостре спостережливе око митця уміє схопити і відтінити потрібну йому деталь, яскраві художні образи.

Його талант не встиг змужніти Посмертно прийнятий до Спілки письменників України. Талант поета не встиг розквітнути, змужніти . П. Артеменко ще тільки заспівував свою пісню, але вже виявив у віршах широкі інтереси  — від захоплення змінами в житті рідного краю, новим в особистих долях людей до співпереживань з борцями проти фашизму.

Перше видання творів поета На початку 1960-х років поет Олекса Ющенко за газетними публікаціями зібрав 45 віршів П.Артеменка та 1962 року видав їх у Києві під назвою «Пісня моєї весни», а 1973 року — «Поезії». Обкладинка першої збірки творів П.Артеменка “Пісня моєї весни”, виданої у 1962 році

Це потрібно живим “Вічна слава героям, які загинули в боях за свободу і незалеж-ність нашої Вітчизни” Їм не довелося повернутися з полів битви На мармуровій дошці Будинку літераторів у Києві ім’я Петра Артеменка вкарбоване в ряд з іменами інших письменників, які не повернулися з фронтів великої Вітчизняної війни. Але їх твори завжди житимуть у народі, хвилюватимуть серця читачів. Запалюючи їх лю-бов’ ю до рідної землі

Це потрібно живим 2011 року видано Антологію творів українських письменників, які загинули насильницькою смертю, «Розіп'ята муза». Упорядник антології Юрій Винничук розшукав і відкрив понад сотню раніше невідомих авторів, які публікувалися у періодиці першої половини ХХ-го сторіччя, уточнив роки смерті багатьох поетів ,відшукав поезії письменників, про яких досі невідомо було, що вони писали вірші (Г. Косинка, В. Чечвянський, Ю. Вухналь, Д. Бузько та ін.). Усього в антології представлено 320-ти авторів. Серед них представлені твори нашого земляка Петра Артеменка.

пам’ятник поету у рідному селі Сучасникам Вам випало, діти, досіяти і долюбити, Життя в час новий і щасливий почати, Відчуйте, як доля усього великого світу На ваші рамена міцніш починає лягати. Знайдіть місце в ній і розстріляній авторській пісні, Що згинула в ті грозові сорокові, Її доспівайте, дожніть їхню ниву,досійте Й синам передайте їх добре і праведне слово! Раїса Назаренко