Презентація на тему:
Максим Тадейович Рильський

(19 березня 1895 — 24 липня 1964)

Подвійний парадокс Максима Рильського Найбільший незалежник поезії став одописцем спричинника геноциду України. Але вийшов чистим і цільним із цієї пригоди. Майстер традиційної форми, відіграв роль новатора в українській ліриці і в ліро-епіці. Одначе плата за ці перемоги була все ж трагічна. Світова поезія втратила унікального поетичного перекладача. А Україна втратила нагоду дати свій варіант великої європейської поеми, ліро-епічної поеми масштабу «Пана Тадеуша», «Розбійників», «Євгенія Онєгіна», «Чайльд-Гарольда».Бо тільки як лірик Рильський устиг дати основне до судної години антиукраїнського геноциду, що почався 1929 роком. Через таку долю поета особливості його біографії набирають першорядного значення.

Він увійшов у світ ліричної творчості життєлюбом, закоханим у всі прояви життя, з його головними скарбами любові, краси і волі. У нього мимохіть синтезується грецьке поняття краси як гармонії з бароковим поняттям краси як сили, що творить і єднає найкрайніші протилежності

Краса! Збагнуть її — це сонце погасить! Схилімо ж голови, стулім уста суворо, І наймудріший там хай никне і мовчить, Де подив, як огонь, розкрилюється вгору, Де крізь метелицю одна-єдина мить Горить розкритому, засліпленому зору, Де ранить блискавка серця своїм мечем, Де сльози радості мішаються з плачем!

Із своєї щасливої незахмареної юності Рильський виніс ще один скарб — це почуття волі як найвищого скарбу людини. Волі, що органічно поєднується у нього із творчістю. В одному сонеті він пише, що всю славу, і багатства, і книги, і навіть кохання ніжну кормигу — все він віддав з низьким поклоном Долі:

За день один в широкім чистім полі Я взяв собі у неї замість них Веселий сміх, безмежне щастя волі І ріг — мисливський переливний ріг.

Так на вісі Київ — Романівка виріс великий незалежний поет любові, краси і волі — із цим вантажем урізався його життєвий корабель у льодові поля комуністичного крижаного океану. На нього зразу ж накинулися партійні газети за аполітизм, гедоністичне естетство, декадентство, відірваність від сучасності і соціалістичної революції. Він одбивався як міг: статтями і віршами:

Той класицизмом очі коле, А той рибальством допіка, Той тінь Плеханова — о доле! — З могили марно виклика, І всі знайшли, а я шукаю. — І як їм знати, скільки мук Таїть у радості й одчаї Із серця вихоплений звук.

Вражає відвага і впертість Рильського, який захищав незалежність поета, аж доки його не арештували (1931), кинувши приблизно на рік у Лук'янівську тюрму в Києві.

Рильський видрукував за свого життя 35 книжок поезії, з чого 31 книжка лірики і чотири книжки ліро-епічних поем. Сюди не входять повні перевидання. Крім того, він переклав з 13 мов понад чверть мільйона рядків поезії; автор кількох книжок статей, редактор незчисленної кількості різних поетичних та етнографічних видань.

Ще мавши тільки 16 років, Рильський писав: Плюскочуться білі качки В басейні під тінню каштана, На крилах блищать крапельки, А в краплі — життя океана. Хіба я не крапля мала, Що світ необмежний одбила, - Лиш грунту свого не знайшла, Лиш крила родимі згубила!

Дощ Благодатний, довгожданий, Дивним сяйвом осіянний, Золотий вечірній гість Впав бадьоро, свіжо, дзвінко На закурені будинки Зголоднілих передмість. Відкривай гарячі груди, Мати земле! Дощ остудить, Оживить і запліднить,— І пшеницею й ячменем Буйним повівом зеленим Білі села звеселить., 1925 p.  

На білу гречку впали роси На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули, Замовкло поле стоголосе В обіймах золотої мли. Дорога в'ється між полями... Ти не прийдеш, не прилетиш І тільки дальніми піснями В моєму серці продзвениш. 1911—1918 pp.

Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Ти мене, кохана, проведеш до поля, Я піду — і, може, більше не прийду. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста,— А тепер у серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота. Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить- Поцілуй востаннє, обніми востаннє; Вміє розставатись той, хто вмів любить. 1911—1918 pp.

Ластівки літають, бо літається, І Ганнуся любить, бо пора... Хвилею зеленою здіймається Навесні Батиєва гора. Гнуться клени ніжними колінами, Чорну хмару сріблять голуби... Ще от день — і все ми, все покинемо Для блакитнокрилої плавби. Хай собі кружляє, обертається, Хоч круг лампочки, Земля стара!.. Ластівки літають, бо літається, І Ганнуся плаче, бо пора... 1929 p.

Вже червоніють помідори, І ходить осінь по траві, Яке ще там у біса горе, Коли серця у нас живі? Високі айстри, небо синє, Твій погляд, милий і ясний... Це все було в якійсь країні, Але не знаю я в якій. Що з того, що осіннім чарам Прийде кінець? Але в цю мить Баштан жовтіє понад яром, Курінь безверхий ніби спить, І гнеться дерево від плоду, І не страшний, моє дитя, Нам час останнього походу Без вороття — без вороття. 1911—1918 pp.  

Творча робота “Світ кохання у ліриці М.Рильського” “Спільне та відмінне в житті і творчості П.Тичини і М.Рильського”

Домашнє завдання Вивчити на вибір одну поезію М.Рильського. Підготувати повідомлення “Життєвий і творчий шлях В.Сосюри”. Підготуватись до тематичної атестації.

Тематична атестація №1 Особливості інтимної лірики раннього П.Тичини. Трагедія громадянської війни на Україні у ранній поезії П.Тичини. Основні мотиви поезії раннього М.Рильського. Світ кохання у ліриці В.Сосюри. Образ України у поезії В.Сосюри “Любіть Україну”.