Презентація на тему:
Леонід Кисельов - Доля молодого поета. «Стати б хоч на менти лічені…», «Земля така гаряча»

Леонід Кисельов. Доля молодого поета. «Стати б хоч на менти лічені…», «Земля така гаряча» ”У молодших сучасників найбільше ціную Василя Голобородька. Потім — Вінграновського і, звичайно, Леоніда Кисельова”. Василь Стус

Я постою у края бездны И вдруг пойму сломясь в тоске, Что все на свете - только песня На украинском языке. Леонид Киселев (1946-1968)

”Усе, що відбувається з людиною після чотирнадцяти років життя, не має ніякого значення”, — цей афоризм поставив письменник Володимир Кисельов в епіграфі до повісті ”Дівчинка та птахоліт”. Коли б він міг зазирнути в майбутнє свого сина, то додав би: ”Якщо людина не помре у двадцять два”.

Леонід Володимирович Кисельов 1946, 21 вересня — народився у Києві в родині письменника Володимира Кисельова 1953–1963 — навчання у київській школі N37 1959 — друкує перші вірші російською мовою 1962 — виходить поема ”Перше кохання”. Підозра на лейкемію

1963, березень — публікація поетичної добірки в московському журналі ”Новый мир” 1963, вересень — вступає на перекладацьке відділення факультету іноземних мов Київського університету, спеціалізація — англійська 1968 — у поезії переходить на українську мову 1968, 12 квітня — добірка поезій ”Перші акорди” в ”Літературній Україні” з передмовою Івана Драча 1968, 18 жовтня — помер у Києві, похований на Байковому кладовищі

Народився поет у післявоєнному Києві в родині російськомовного письменника Володимира Кисельова. Вірші почав писати з 11 років російською мовою, але за два роки до своєї смерті став віршувати також українською. Кисельов Володимир Леонтійович

Доля великого поета Леоніда Кисельова трагічна, як трагічні долі багатьох інших великих поетів. Лауреат премії імені Павла Тичини "Чуття єдиної родини" (посмертно, 1992 р.), член Спілки письменників України (посмертно, 1990 р.) Леонід Кисельов писав вірші лише протягом 11 років – з 11–ти до 22–х. Починав як російський поет, і його поезії увійшли до антології російської поезії. А останні два роки життя писав вірші українською мовою. Й вони увійшли до антології поезії української.

Твори Леоніда Кисельова позначені не лише печаттю справжнього таланту, а й гострим соціальним зором. Це зрозумів свого часу і російський поет Олександр Твардовський, якому вірші десятикласника Леоніда Кисельова передав із Києва Віктор Некрасов. Ці поезії були опубліковані на шпальтах часопису "Новый мир", що його Олександр Твардовський тоді редагував. Леонід Кисельов відомий українському читачеві на Заході з невеличкої добірки поезій та короткої біографії, надрукованої в журналі "Сучасність" (1973,7-8) і із статті Івана Кошелівця, вміщеної в цьому ж журналі в 1981 році. На Україні, до появи його перших українських віршів у 1968 році, ім'я Кисельова було знане тільки вузькому колу київських письменників старшої та молодшої генерації.

Коли Кисельов захворів - невідомо, але з поеми "Первая любовь!", написаної в 1962 р., коли йому було шістнадцять, можна догадуватися, що в тому часі він уже хворів на невиліковну недугу. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, а польські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили, майбутнього Лермонтова, Пушкіна або й Шевченка.

П'ять років пізніше, 12 квітня 1968 р., за кілька місяців до смерті Кисельова, з'явилася в "Літературній Україні", з уведенням Івана Драча, добірка його українських поезій "Перші акорди"... Посмертно вийшли дві його книжки російської й української поезії - перша в 1970 році під назвою "Стихи. Вірші" (у видавництві "Молодь"), а друга, що є доповненням першої, в 1979 р., (також у видавництві "Молодь") під двомовною назвою - "Последняя песня. Остання пісня"...

У столичному видавництві "Факт" до 60-річчя Леоніда Кисельова вийшла збірка його вибраних поезій "Всё на свете — только песня на украинском языке" .

Стати б хоч на менти лічені... Стати б хоч на менти лічені Характерником мені — Подарую кожній дівчині Лицаря на коні. А тоді ще дати мусив би, Щоб раділи всі живі, Козаченька чорновусого Кожній жінці-удові. Дідові — дзвінкого песика, Щоб не жив на самоті, Ще й Івасика-Телесика Кожній бабі-сироті. А як хто не має віри вже Ні в кохання, ні в слова, Я йому сопілку виріжу, Най журную заспіва.

Земля така гаряча А я тому журавлю Києм ноги переб'ю, переб'ю. Пісня. Земля така гаряча, Така руда земля. Маленький хлопчик плаче: Не бийте журавля! Притне його до себе Й руками затуля: Ой дядечку, не треба, Не бийте журавля! Відлине день без'язикий, І чути в тиші нічній: Люди, дерева, ріки Тужно кричать: "Не бий!" Не винести того болю, Не виридати жалю. Що станеться з тобою, Мій світе, мій журавлю! В останню мить побачиш Намисто із багряних плям, І буде така гаряча, Чорна така земля. Панцерники рокочуть, Крають Чумацький Шлях, І бідкається хлопчик: Не бийте журавля! 1968