Презентація на тему:
"І. Я. Франко «Украдене щастя»"

І. Я. Франко «Украдене щастя»

Головним чином у своїх творах автор відображав життя галицького села. Та власне драма «Украдене щастя», не лише на думку Михайла Коцюбинського, створила йому славу драматурга.

Перегорнемо найвизначніші сторінки з історії написання та постановки «Украденого щастя».Оголошений 18 березня 1891 року конкурс мав тривати до кінця вересня. Іван Франко подав п’єсу вчасно, але термін конкурсу було продовжено. Після довгих переробок, яких вимагала конкурсна комісія в січні 1893 року драму було відзначено другою премією і рекомендовано для постановки. В зміненій для цензури редакції драма не публікувалася.

В основі п’єси лежить народна «Пісня про жандаря». Існує три її варіанти. Другий був записаний приятелькою Франка Михайлиною Рошкевич 1878 року від селянки Явдохи Чигур у селі Долині Стрийського повіту. Ця пісня, що відрізнялася трагічним розв’язанням конфлікту, більш виразною індивідуалізацією героїв, де було яскраво виражене прагнення до справедливої свободи селян, і стала сюжетною основою драматичного твору Франка. Взагалі, широка насиченість п’єси українським фольклором є одним із найважливіших художніх засобів драматурга, завдяки чому автор створив реалістичну народну драму.

Після нескінченних цензурних «удосконалень» 16 листопада 1893 року постановку п’єси Франка на сцені театру товариства «Руська бесіда» здійснив Кость Підвисоцький, який і виконав роль Миколи Задорожного. Постановка була дуже успішною. Виставі були присвячені численні статті. Зокрема, театральний оглядач Теофіл Мерунович писав, що твір Франка має «дійсні мистецькі прикмети» і що для драми характерні «жива і послідовна акція, гарна мова, правда і міра, що характеризують високий талант». Оглядач робить висновок, що поява в Україні «Украденого щастя» — «це політична подія», що така драма для української сцени є «оригінальним твором, де кожна сцена, кожний вислів дихають правдою… Це вірний вираз оригінальних прикмет українського народу».

До кінця 1893 року п’єсу, окрім Львова, було поставлено ще у дванадцяти містах Галичини, де вистави мали сценічний успіх, за висловом Франка, завжди і скрізь там, де її добре грали. На початку лютого 1904 року за режисурою Івана Карпенка-Карого драму було вперше поставлено у Києві в приміщенні театру «Бергоньє» в першій редакції Франка.

Без персонажа жандарма (на це не погоджувалося культурно-освітнє товариство «Руська бесіда») п’єса йшла аж до 1907 року. На сцені професійного театру постановка драми за повним варіантом тексту з’явилася лише 1913 року у Кам’янці-Струміловій. Талановите виконання Василем Юрчаком ролі Миколи вразило Івана Франка.

А уже в сезоні 1939-1940 років драма «Украдене щастя» була в репертуарі багатьох професійних українських театрів. З того часу «Украдене щастя» увійшло в «золотий фонд» театру.

Нещодавно у Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» до 150-річчя з дня народження Івана Франка відновлено виставу «Украдене щастя». За абсурдних умов минувшини традиційний фінал Франкової драми видається недвозначно-фантастичним. Проте вчинок Миколи є красномовним свідченням тих думок і поривань, які були властиві тогочасному, напрочуд екзистенційно налаштованому людству.

Також, драма «Украдене щастя» була екранізована у 1984 та 2004 роках.

Наскільки актуальною драма «Украдене щастя» є сьогодні, свідчить одна з рецензій 1901 року: «Хтось робив тій штуці закид, що не видно в ній, хто саме украв те щастя. Та се марниця. Досить, що щастя украдено. Доля вкрала, і злі люди вкрали, і теперішній устрій суспільності, і много-премного обставин, завдяки котрим щодня руйнується щастя тисяч людей».

Роботу виконала учениця 10-А классу Фурман Ольга