Презентація на тему:
Євген Гребінка - Література українського романтизму

Література українського романтизму Поети-романтики. Є. Гребінка «Українська пісня», М.Костомаров «Соловейко», М.Петренко «Небо»

Буває мить якогось потрясіння: Побачиш світ, як вперше у житті, Звичайна хмара, сіра і осіння, Пропише раптом барви золоті. Л. Костенко

Словникова робота Романтизм – художній метод і напрям у літературі й мистецтві першої половини ХІХ століття, пов’язаний зі змінами у свідомості митців, їхньою переконаністю в тому, що глибинне пізнання здійснюється серцем, а не розумом. Романтичні герої – яскраві особистості, здатні на прекрасні почуття, готові до самопожертви за високі ідеали. Визначальні риси методу : народність, історизм, прийняття буденності й звеличення людського духу, культ почуттів, захопленість фольклором, інтерес до фантастики. Основною рисою романтизму є трагічне двоєсвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим.

Ознаки напряму: • зображення виняткових людей у незвичайних обставинах; • показ непересічних подій, найчастіше трагічних (таємничі вбивства,викрадання, чаклування, зрада, розлука тощо); • наявність фантастики (фантастичні події, казкові герої, чудодійні предмети, надприродні обставини та ситуації); • домінанта суб’єктивного над об’єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах); • ідеалізація патріархальних відносин; • ліричний герой перебуває в гармонії з природою і природним життям; • велика роль в усіх родах літератури національно-історичної тематики. Тематична спрямованість: • історичне минуле України з її демократичним укладом, козацькою вольницею; • звитяжна боротьба проти зовнішніх ворогів; • викриття й засудження пороків суспільного ладу (захист скривдженого люду, вираження глибокого співчуття йому). Конфлікт — між людиною і суспільством. Відображення світу сильних почуттів героя, показ його винятковості, духовного благородства, здатності до подвигу і разом із тим викриття нікчемності, недосконалості існуючого укладу життя.

Основні герої романтичних творів — козаки, зокрема запорожці, самовіддані захисники Батьківщини, та народні співці (кобзарі, лірники, бандуристи) — виразники дум і сподівань українського народу, творці й хранителі національної культури. Поряд з образами реальних людей (козаків, гетьманів, селян, ремісників та інших) нерідко діяли міфічні — русалки, відьми, вовкулаки, упирі тощо. Усі романтичні герої високоморальні або ниці духом, надзвичайно вродливі або дуже потворні. Романтичні пейзажі також незвичайні, нерідко страшні: дикі гори, глибокі ущелини, страхітливі хащі, безкрайні пустелі, занедбані кладовища, розбурхане море, розбійницький стан, циганський табір, бушування стихій або надприродна тиша. Літературні роди — лірика та ліро-епос. З фольклору в літературний вжиток були перенесені такі жанри, як пісня, дума, думка, балада, легенда, казка, з інших літератур — поема, елегія, романс, мадригал тощо. Під впливом історичних пісень і дум романтики створили новий різновид поеми — історико-героїчну.

Романтизм зародився у Західній Європі, і  романтики не виділяли  межу між видами мистецтв. У романтичних творах спостерігається взаємодія поезії, музики, живопису, архітектури. Особливо цінували романтики музику. Світ звуків, на їхню думку, здатен відтворити внутрішній світ особистості в усій повноті і багатоманітності. Такі  композитори як Шуман, Шуберт, Ф.Ліст, Берліоз, Ф.Шопен, Гофман, Дж.Верді, Паганіні, С. Рахманінов, Глінка та багато інших пов’язали свою творчість із романтизмом

«Щоб полюбити музику, треба, перш за все, її слухати... треба виховувати свій смак на кращих зразках музичної класики, на кращих творах композиторів, поступово ідучи від найдоступнішого до складного і глибокого.» Дмитро Шостакович

І.Шишкін – відомий російський художник В образотворчому мистецтві цей напрям відкрив велику сторінку, яку ще донині дописують, і напевно вона залишиться для майбутнього незавершеною. Запам’ятайте прізвища таких українських художників як К.Брюллова, М.Сажина, В.Тропініна, А.Мокрицького, і. Шишкіна, І.Шаповаленка. У малярстві  поряд з людиною чільне місце посіла природа, ставлення до якої зазнало докорінних змін.

І. Шишкін. Дубовий ліс Шишкін є дивним знавцем рослинних форм, що відтворює їх з тонким розумінням як загального характеру, так і дрібних відмінностей будь-якої породи дерев. Брався він за зображення соснового або ялинового лісу, окремі сосни та ялини отримували у нього свою справжню фізіологію, вони брали у нього правдиві форми в листі, гілках, стовбурах.

На етнографічній основі, живлений новими літературними віяннями з Західної Європи, передусім творчістю Дж. Байрона, В. Скотта, В.Гюго, А. Міцкевича та інших письменників  і з’являється український романтизм. Це було повернення до правди, простоти і народності. Письменників-романтиків цікавлять виняткові характери, що діють у виняткових обставинах, та внутрішній світ персонажів. Ідеал романтиків – духовно багата особистість, яка шукає гармонії своєї душі з людьми, природою, світом. Як же розвивався романтизм в українській літературі? Яскравими представниками українського романтизму стали П.Гулак-Артемовський, М.Костомаров, М.Петренко, Є. Гребінка, В.Забіла.

Вгамуйся, серце. Вибив час. Нікого нам не зворушить. Нехай любов обходить нас, Та нам - любить. Пожовкли днів моїх листки, Засох любові цвіт і плід. Повзуть скорбота й хробаки За мною вслід... За волю в гордім цім краю Борися всупір долі злій. Знайди в бою і смерть свою, і супокій! Дж. Байрон

Євген Павлович Гребінка Велику роль відіграв Євген Павлович у житті, творчому становленні Т. Шевченка, з яким познайомився у другій половині 1836 р. Він брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі. На літературних вечорах у Є. Гребінки Тарас Григорович дізнається про новини тогочасного російського й українського літературного життя. Особлива заслуга Є. Гребінки в тому, що в 1840 р. з його допомогою побачив світ «Кобзар» Т. Шевченка. Також за участю Євгена Павловича в 1841 р. виходить альманах «Ластівка», на сторінках якого було опубліковано твори Тараса Григоровича та багатьох інших українських майстрів слова.

Євген Гребінка, хронологічна таблиця: 1812 р. - народився на хуторі Убіжище. 1825-1831 р. - навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. 1829-1836 р. - працює над перекладом на українську мову поеми Пушкіна «Полтава». 1837 р. - працює вчителем російської мови у Дворянському полку. 1841 р. - викладає твори у альманах "Ластівка". 1842 р. - повість «Сеня». 1847 р. - повість «Заборов» та «Приключения синей ассигнации». 1848 р. - помер у Петербурзі.

Жанрове розмаїття творів Гребінки Українські ліричні поезії, що виникли на ґрунті фольклору (“Човен”, “Українська мелодія”, “Маруся”, “Заквітчалася дівчина”). Байки, які органічно повязані з народними прислівями (“Школяр Денис”, “Верша та Болота”). Романс “Очи чорные”, російськомовні вірші (“Печаль”, “Скала”). Збірка “Рассказы пирятинца”). Повісті “Нежинский полковник Золотаренко”, “Кулик”. Романи “Доктор”, “Чайковський”. Нариси “Петербургская сторона”, “Хвастун”.

УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ "Ні, мамо, не можи" нелюба любить! Нещасная доля із нелюбом жить. Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти! Хай лучче я буду ввесь вік дівовати!"   - Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою? Останешся, доню, одна, сиротою! А в світі якеє життя сироті? І горе, і нужду терпітимеш ти. Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу, Стогнать під землею як горлиця стану. "О мамо, голубко, не плач, не ридай. Готуй рушники і хустки вишивай. Нехай за нелюбом я щастя утрачу; Ти будеш весела, одна я заплачу!"   Ген там, на могилі, хрест божий стоїть, Під ним радо й вечір матуся квилить; "О боже мій-милий! що я наробила! Дочку, як схотіла, із світа згубила!"

Ідейно-художній аналіз ліричного твору Настрій поезії – журливий. Тема вірша – зображення турботи, переживання матері за майбутнє своєї доньки; сум, розпач дівчини, яка не може змиритися з думкою, що їй прийдеться жити з нелюбом, трагічне закінчення життя через кохання без взаємності. Ідея вірша – засудження соціальної нерівності, яка призвела до трагічних наслідків – смертні бідної дівчини через небажання жити з багатим нелюбом. Жанр – поезія. Вид лірики – інтимна. Аналіз художніх засобів (лексичних, синтаксичних, фонетичних), за допомогою яких влучно передається ідейний зміст пісні.

Костомаров Микола Іванович Своє життя М. Костомаров присвятив Україні, для культури якої жив і творив. Був істориком, громадсько-політичним і культурним діячем, публіцистом, перекладачем, фольклористом і поетом-романтиком. А також одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства та автором їх програмного документу „Книги буття українського народу”. Поезія Костомарова характеризується широкою проблематикою і розмаїттям жанрових форм: вірші-балади, в основу яких покладено народні вірування, легенди та історичні перекази; особистісно-психологічна лірика з її наріканням на життя, тугою за недосяжним щастям, молодістю.

Микола Костомаров, хронологічна таблиця: 1817 р. - народився в селі Юрасівка. 1833 р. - вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет. 1837 р. - склавши успішно іспити, був затверджений у статусі кандидата. 1838-1840 рр - пішов на військову службу, був юнкером у Кінбурзькому драгунському полку в Острогозьку. 1838 р. - збірка "Українські балади", історична драма "Сава Чалий". 1840 р. - поетична збірка "Гілка". 1841 р. - трагедія "Переяславська ніч". 1844 р. - захистив дисертацію. 1846 р. - став викладачем російської історії у Київському університеті, став ад'юнкт-професором. 1846 р. - разом з Василем Білозерським, Миколою Гулаком, Пантелеймоном Кулішем очолив Кирило-Мефодіївське братство. 1847 р. - Костомарова взяли під варту і відправили до Петербургу за націоналістичну пропаганду. 1848 р. - Костомаров був засланий у Саратов. 1856 р. - маніфест царя Олександра II звільнив Костомарова. 1885 р. - помер у Петербурзі.

Літературна діяльність Збірки “Українські балади”, “Гілка” (під псевдонімом “Ієремія Галка”). Історична драма “Сава Чалий”. Трагедія “Переяславська ніч”. Повісті “Сорок літ”, “Казка про дівку Семилітку”. Казки “Лови”, “Торба”. Твори російською мовою “Черниговка”, “Кудеяр”, “Холоп”.

Поезія М. Костомарова «Соловейко» змальовує неперевершеного співця, володаря душ усіх закоханих — соловейка. Його спів то веселий, то сумний, зрізними переливами та колінцями. І ось уже до нього приєднуються інші співці-товариші. Мало хто поцінує той спів у пустельному саду, на зеленій могилі — хіба що дівчина, яка, мабуть, тяжко сумує і прийшла до дорогої їй людини на могилу. Вірш пройнятий елегійним настроєм.

Соловейко Зелений сад, зелений сад. Могила забриніла! Як гарно слухать, коли в ніч Маленький соловейко В квітках затлямка, засвистить Так приязно, любенької А тут вони ведуть танок! Хто гласи їх розлічить? Хто передом із їх іде? Хто зорі перелічить? Той на тополі, ті в кущах, Ті в вербах, ті в калині... Один біля могили сам Співає на ялині. Щебече він — не то співець Віршами люб'язними Кохання й радість розділя З серцями приязними. Затьохка він — не то біди Оплакує людськії, Жаль ллється в серце, як в квітки Жаль ллється в серце, як в квітки Крапельки дощовії. От застогнав, і от замовк... Терликнув — вп'ять залився, Не то співець в останній раз Із миром розпростався! І в небо думкою влетів, Між зорями співає, А странній спів його людей Уже не порушає. Співає пташка, і ніхто Не взяв її в примітку! Співа співець — ніхто йому З душі не кине квітку! Одно серденько між всіма Глас пташин розпізнало, Одно серденько пісня та Співцева розрушала. І цілий день смутна, тиха Самотняя могила, А вранці зомнята трава. Де дівчина сиділа.

Ідейно-художній аналіз ліричного твору Настрій – елегійний. Тема поезії – зображення талановитого майстра своєї срави, неперевершеного співця, володаря душ усіх закоханих – соловейка. Ідея поезії – уславлення таланту як найвищого прояву особистості; уміння представити його, щоб самоствердитися. Жанр – поезія. Вид лірики – інтимна. Аналіз художніх засобів (лексичних, синтаксичних, фонетичних), за допомогою яких влучно передається ідейний зміст пісні.

Михайло Петренко (1817-1862) Тривалий час біографія українського поета-романтика ХІХ століття М.Петренка була майже невідома. Зусиллями викладачів і студентів філологічного факультету Слов’янського педінституту майже 30 років тому було незаперечно встановлено, що поет народився 1817 року в місті Словянську ( тепер Донецької області ).Навчаючись в Харківському університеті, він перебував у світі романтичних захоплень фольклором, збирав народні пісні, гарно співав, цікавився історією України, музикою і театром. У своїх романтичних творах він  змальовував два світи – реальний та вимріяний, які утворюють єдиний світ, проте роздвоєний, наповнений прагненнями героя до незвіданого. До шедеврів лірики М. Петренка належить триптих „Небо”.

У вірші «Небо» окреслено ті обставини життя героя, що спонукають його шукати розради у небі, мріяти про «крилля», на яких міг би сягнути «далеко за хмари, подальше од світу». Для романтичного героя циклу притаманний космізм переживання. В узагальненому плані герой творів М. Петренка маніфестує собою могутній порив людини у безмежжя. У віршах постає як ідеал єдність індивідуального людського існування з безміром простору й часу, представленого небом.

ДИВЛЮСЬ Я НА НЕБО ТА Й ДУМКУ ГАДАЮ Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокiл, чому не лiтаю, Чому менi, Боже, Ти крилець не дав? - Я б землю покинув i в небо злiтав! Далеко за хмари, подалi вiд свiту, Шукать собi долi, на горе – привiту, I ласки у зiрок, у сонця просить, У свiтi ïх яснiм все горе втопить. Бо долi ще змалку здаюсь я нелюбий, - Я наймит у неï, хлопцюга приблудний; Чужий я у долi, чужий у людей! Хiба ж кто кохає нерiдних дiтей?.. Кохаюся лихом i щастя не знаю. I гiрко без долi свiй вiк коротаю; Й у горi спiзнав я, що тiльки одна - Далекеє небо - моя сторона...

Ідейно-художній аналіз ліричного твору Настрій – елегійний. Тема поезії – відтворення страждань, розпачу, суму ліричного героя. Який не зазнав щасливої долі на землі, тому вважає, що зміг би знайти розраду і спокій, кли зможе літати як сокіл. Ідея поезії – утвердження свободи особистості, яка притамання кожній людині як найбільшу  цінність людського життя. Жанр – елегія. Вид лірики – філософська. Аналіз художніх засобів (лексичних, синтаксичних, фонетичних), за допомогою яких влучно передається ідейний зміст пісні.

Дуже любив співати  цю пісню відомий космонавт, українець за походженням, П.Попович. Коли він піднявся в космос, то з навколоземної орбіти весь світ почув , як він заспівав: „Дивлюсь я на небо...”.

Спасо-Преображенський храм в с. Мошни Черкаської області 1840 рік

    Поезія, яка не залишила байдужою